1.2. Державний борг і методи його обслуговування

Неминучим і закономірним наслідком застосування державного кредиту є державний борг. З'ясування суті та економічної природи державного боргу має важливе теоретичне й практичне значення [9].

Державний борг — це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх рості є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики.

Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залечення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи [30].

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Основними складовими елементами державного боргу є внутрішні і зовнішні запозичення.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

- фіскальну – залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

- регулюючу – коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів Національним банком України.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є:

- дефіцит державного бюджету;

- постійний дефіцит платіжного балансу країни.

Бюджетним кодексом також визначається граничний розмір державного боргу, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Для того, щоб фінансовий ринок був збалансований величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України, що відповідає Маастріхському договору та ст. 18 Бюджетного кодексу України [30, с. 268 ].

Класифікація державних боргів дає змогу визначити структуру активів та пасивів економічної системи держави, отримувати достовірні та узгодження дані про розміри залучених коштів та державного боргу, у тому числі гарантованого, для здійснення заходів щодо управління державним боргом (див. Додаток А).

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Державний борг можна розглядати з двох позицій:

- з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню;

- з іншого – борг збільшує навантаження на державний бюджет.

Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов’язаннями [20].

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості через випуск нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %.

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство [5, с. 253].

Джерелами погашення зовнішнього боргу зображено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Джерела погашення зовнішнього боргу

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу. Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансове становище. Залежно від характеру наслідків впливу державної заборгованості на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки державного боргу існують як проблема "витіснення", а довгострокові відомі як "тягар" боргу.

Ефект "витіснення" виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке відбувається у випадку фінансування за допомогою випуску державних цінних паперів бюджетного дефіциту. Боргове фінансування бюджетного дефіциту стимулює зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом.

Управління державним боргам - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів. їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави [9].

Мета політики управління боргом - одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжною балансу в майбутньому.

Процес управління державним боргом включає три етапи, які наведені на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Процес управління державним боргом

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державний бюджет" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. Під час обчислення цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові характери стики державного боргу.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинна збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення, анулювання позики, викуп боргу (табл.. 1.2).

Таблиця 1.2

Методи управління державним боргом

№ п/п	Метод	Суть
1	Конверсія	Зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками.
2	Консолідація	Збільшення строків дії випущеної позики. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно[6].
3	Уніфікація позик	Об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. У деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.
4	Обмін облігацій за регресивним співвідношенням	Кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.
5	Відстрочення погашення позики	Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик.
6	Анулювання боргів	Заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов’язань. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов’язання. Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і до зовнішніх позик.
7	Викуп боргу	Надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за іноземну валюту [9].

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики. Найпоширенішими із них є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу - це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубам офіційних кредиторів [5].