1.3.Особливості коректури «звірки» і «зведення».

Коректура це певною мірою мистецтво випускати книгу без помилок

Перша коректура це процес звіряння зверстаних коректурних відбитків з оригіналом. Коректор виявляє помилки, помічає їх коректурними знаками , вказує які виправлення потрібно буде зробити верстальнику .

Завдання коректора звірити текст коректури з текстом оригіналу виявити не відповідність і виправити його. Спочатку він читає фразу в оригіналі запам’ятовує її потім читає цю фразу в кректурі . текст в коректири має точно відповідати оригіналу. Проте якщо в оригіналі є помилки то їх звичайно не можна повторювати в коректурі таке читання називається звірянням.

Зведення- виправлення ще один етап роботи над першою коректурою .Один примірник коректури поступає для читання коректору , другий –автору , третій – редактору. Кожний вносить виправленя. Потім коректор отримує авторський і редакторський примірники і всі виправлення вносить у свій примірник коректури. Може зявитися запитання :»Для чого автору і редактору читати коректуру,якщо це робота коректора»? Проте автор ,читаючи коректуру , виконує саме свою роботу, яку ні коректор,ні редактор за нього виконати не можуть. Редактор також виконує саме свою роботу. Він відповідає за стиль, композицію видання ,ідейний зміст.

Білет 2.

2.1. Титульні елементи книги. Правила заверстування анотації.

Авантитул – це передній титул, де поміщають: прізвище автора, назву видання або марку видання, інколи назву видавництва чи декоративний малюнок або надзаголовочні дані однієї чи кількох організацій, які видають книгу, а також дані про серію. Верстається оформлення на оптичній середині сторінки, інколи у верхній частині з виключкою вправо чи посередині. Тексти тієї ж гарнітури, що і титул, але кг=не більше 12-14п.

2. Фронтиспис – це ілюстрація, яка розташована на лівій стороні розвороту титульного аркуша. І яка відображає зміст книги або портрет автора.

3. Контртитул (додатковий титул) – може розміщуватися на місці фронтисписа і буває тільки в перекладних і багатотомних виданнях.

4. Основний титул – завжди присутній в книгах де вказується прізвище автора, видавництво, рік видання.

Осн. титул буває:

-одинарний (перша сторінка кн.. блоку разом із зворотом)

-розгорнутий (коли частина відомостей чи зображення подається на другій сторінці блоку, а частина – на третій, зі сторінки на сторінку)

-двійчастий (коли текст чи зображення починається на лівій сторінці розвороту, а закінчується на правій)

5. На звороті основного титулу вказуються такі дані: бібліотечний шифр, прізвище авторів, редакторів, анотація (- це короткий зміст книги), ISBN (міжнародний стандартний номер книги), 10 цифр, ©(- знак захисту авторського права).

6. Шмуцтитул – це вн. титул, який знаходиться в середині книги на окремій непарній сторінці. Це назва розділу, він може бути текстовий, текстово-ілюстраційний, зворот цього титулу не задруковується.

Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо.

Розміщується на звороті титульної сторінки або у каталожній картці. Мета анотації полягає в ознайомленні читача із завданням і результатами розробки. Може використовуватись при реферуванні, рекламуванні наступних видань. В анотації зазначається, для якого кола споживачів (читачів) призначається робота. Існує два види анотацій: анотація-замітка та анотація-оцінка. Максимальний обсяг анотації - 600 символів. Мова анотації: мова книги та 2 іноземні мови. Реквізити анотації: автор, паспортні дані книги, текст, вказівки щодо категорії читачів.