14. Що таке наукова діяльність

Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження

17.Інформаційний пошук як процес

Пошук інформації являє собою процес виявлення в деякій множині документів ( текстів) всіх тих, які присвячені зазначеній темі (предмету), задовольняють заздалегідь певній умові пошуку ( запитом) або містять необхідні (відповідні інформаційної потреби) факти, відомості, дані.

Процес пошуку включає послідовність операцій, спрямованих на збір, обробку та надання інформації.

У загальному випадку пошук інформації складається з чотирьох етапів:

визначення (уточнення) інформаційної потреби і формулювання інформаційного запиту;

визначення сукупності можливих власників інформаційних масивів (джерел);

вилучення інформації з виявлених інформаційних масивів;

ознайомлення з отриманою інформацією і оцінка результатів пошуку.

Етапи організації пошуку

Пошук потрібної інформації здійснюється у кілька етапів.

На першому етапі пошуку інформації в Інтернеті необхідно продумати тему запиту та проаналізувати, що ви хочете отримати в результаті пошуку. Правильно визначена тема пошуку допоможе вам при доборі ключових слів.

Перед тим як вибрати конкретну пошукову систему, слід ознайомитися з можливостями кожної з них. Вибір пошукової системи (другий етап) залежить від уподобань користувача.

Звертаємо вашу увагу: вікна всіх пошукових систем виглядають по-різному, але містять однакові за призначенням об'єкти.

На третьому етапі треба визначити, які саме слова є характерними (ключовими) для шуканого документа. Правильно підібрані ключові слова і правильно сформульований запит значно розширять область пошуку й підвищать його ефективність.

Після того, як визначено тему пошуку, вибрано конкретну систему пошуку, підібрано ключові слова та виконано обробку запиту, слід перейти до етапу аналізу запропонованого списку посилань.

Якщо знайдені документи вас не задовольняють, слід звузити область пошуку. Для цього можна вказати додаткові ключові слова, терміни, визначення, які будуть включені до наступного пошукового запиту.

У деяких пошукових системах для звуження області пошуку можна також встановити позначку прапорця Шукати в знайденому та ввести у поле уточнююче ключове слово.

Становлення університетської освіти та науки на українських землях, які входили до складу Росії, почалося з відкриття у 1755 р. Московського університету. Потребу в університетській освіті гостро відчували українська шляхта і старшина, які прагнули, щоб їх діти отримали знання з правничих наук і оволоділи європейськими мовами для доступу до дипломатичної та урядової служби в столицях. 1764 р. українська шляхта і козацька старшина звернулися до Катерини II з проханням відкрити університети в Києві та Батурині. Через рік граф П. Рум’янцев подав проект про заснування університету в Чернігові або Києві. Відкриття університету в Україні домагалася переяславська, київська, глухівська, стародубська, ніжинська, батуринська, сумська шляхта. Однак це стало можливим тільки завдяки Олександру І [4].

Першими реформами Олександра І стали перетворення Петербурзького головного училища на Педагогічний інститут (1802), реформа Московського і Петербурзького університетів. Водночас було відновлено в 1802 р. Дерпський (Юріївський, нині Тартуський), Віленський (1803) універститети, а також засновано Казанський (1804) і Харківський (1805) університети. В Україні було створено два навчальних округи: Харківський, до якого увійшли Лівобережна і Слобідська Україна (попечитель – граф С. Потоцький), і Віленський у складі Київської, Волинської та Подільської губерній (попечитель – граф А. Чарторийський). У 1803-1810 pp. було засновано Харківську, Чернігівську, Полтавську, Новгород- Сіверську, Катеринославську, Одеську і Крем’янецьку гімназії, 1139 повітові і парафіяльні школи [4].

У вересні 1820 р. у Чернігівській губернії було відкрито Ніжинську гімназію вищих наук. Ініціатором створення цього закладу були Олександр Безбородько (1747-1799) і його родичі. Гімназія вищих наук функціонувала 13 років. Протягом цього часу відбулося вісім випусків. Майже 100 випускників здобули якісну освіту. У гімназії навчалися М.В. Гоголь, Є.П. Гребінка, В.М. Забіла, Н.В. Кукольник, український етнограф О. С. Афанасьев (Чужбинський), байкар Л.І. Глібов, український етнограф, фольклорист К. М. Сементовський [2; 3; 4].

З роками імперська влада почала звинувачувати викладачів гімназії у вільнодумстві, що слугувало причиною різних реорганізацій. Останній випуск гімназистів відбувся у 1837 р. Та й за такий короткий термін існування Ніжинська гімназія вищих наук стала помітним явищем в освітньо-культурному житті українського народу.

Найстарішим університетом в Україні є Львівський університет. І хоча немає єдності думок щодо дати заснування цього навчального закладу – 1661 чи 1784 p., більшість дослідників зупиняється на даті 1661 р. Оскільки Львів, як і вся Галичина, був під владою Австрійської імперії, навчання велося німецькою, латинською мовами, а згодом – польською. Проте з роками в університеті почали перемагати українські тенденції. Зокрема, у 1873 р. при Львівському університеті було створено Наукове товариство імені Тараса Шевченка [2; 4].

У 1805 р. розпочалася історія Харківського університету. Це перший університет, який створено на території України, що входила до складу Росії. Учені – педагоги й випускники університету зробили значний внесок у розвиток освіти і науки в Слобожанській Україні, у справу національного відродження країни. У Харківському університеті працювали Олександр Потебня (1835-1891) – український філолог, філософ, етнограф; Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) – поет, історик, ректор цього ж університету; фольклорист, етнограф, літературознавець Микола Сумцов (1854-1922); біолог, фізіолог, ембріолог, імунолог Ілля Мечніков (1845-1916). З Харківським університетом пов’язані імена його відомих у майбутньому вихованців, зокрема історика і етнографа Миколи Костомарова (1817-1885), психолога Дмитра Узнадзе (1886-1950) та багатьох інших [4].

Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський факультет з історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями. Діяльність Київського університету в центрі України стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і культури країни. Першим ректором університету був видатний вчений-природознавець, письменник, фольклорист, історик Михайло Максимович (1804-1873). З Київським університетом пов’язана діяльність багато відомих вчених, письменників, поетів, громадських діячів, які принесли славу Україні. Це історик, археолог, етнограф Володимир Антонович (1834-1908); історик Дмитро Багалій (1857-1932); літературознавець, фольклорист, історик, філософ, публіцист, громадський і культурний діяч Михайло Драгоманов (1841-1895); історик, фольклорист, етнограф Митрофан Довнар-Запольський (1867-1934); український письменник, театральний і громадський діяч Михайло Старицький (1840-1904); історик Іван Лучицький (1845-1918) та багато інших [4; 5].

У травні 1865 р. засновано Одеський університет, який називався Новоросійським університетом. Ініціатором відкриття Одеського університету були російський педагог і лікар М. Л. Пирогов та генерал- губернатор Строганов. Функціонування цього навчального закладу давало можливість молоді Південної України (Таврійського краю) здобувати вищу освіту. Та й взагалі він став центром науки і культури півдня України. Багато вихованців і педагогів Одеського університету стали його окрасою, зробили значний внесок у розвиток вітчизняної науки. Передусім це видатний біолог Ілля Мечніков (1845-1916), ім’я якого носить університет з 1945 p.; епідеміолог і мікробіолог Данило Заболотний (1866-1929); патофізіолог і організатор науки Олександр Богомолець (1881-1946); хімік Лев Писаржевський (1871-1938) та багато інших. З Одеським університетом пов’язана наукова діяльність видатних постатей у вітчизняній науці: біологів Івана Сеченова і Олександра Ковалевського, хіміка Миколи Чеботарьова, істориків Євгена Щепкіна, Федора Успенського, психолога Миколи Ланге, терапевта Миколи Стражеска, офтальмолога Володимира Філатова. І на початку XXI ст. Одеський університет імені Іллі Мечнікова залишається центром розвитку освіти і науки у південному регіоні України [5].

У 1875 р. засновано Чернівецький університет. Буковина, розташована у передгір’ях Карпат, була під протекторатом різних країн – Австрії, Румунії. Лише в 1940 р. ці землі возз’єдналися з Україною. Чернівецький університет був і залишається центром розвитку освіти і науки на Буковині.

3.Структура науково-дослідної роботиНауково-організаційні структури та керівництво

3.1. Для організації та координації ННТД у ВНЗ згідно зістатутом можуть створюватись науково-дослідні частини,науково-дослідні сектори, науково-дослідні інститути, науковівідділи.

3.2. До складу зазначених структурних одиниць можуть входитинаукові підрозділи факультетів і кафедр,навчально-науково-виробничі центри, проектні та конструкторськібюро, проблемнілабораторії, наукові та науково-технічні відділи,підрозділи з організації, координації та забезпечення ННТД та іншіструктурні підрозділи, спрямовані на здійснення ННТД;науково-дослідні інститути (для закладів IV рівня акредитації).

3.3. Структурні наукові підрозділи ВНЗ діють на основ статуту ВНЗ, створюються наказом ректора і знаходяться впідпорядкуванні проректора з наукової роботи.

3.4. Структурні наукові підрозділи ВНЗ здійснюють своюдіяльність відповідно до затверджених ректором положень про них,які регламентують права і обов'язки керівників цих підрозділів.

3.5. Виконання програм та проектів фундаментальних іприкладних досліджень, прикладних розробок у ВНЗ здійснюютьсяколективами (тематичними групами, творчими колективами тощо), доскладу яких входять наукові та науково-педагогічні працівники,докторанти і аспіранти, студенти, допоміжний персонал та в разіпотреби залучаються фахівці інших організацій.

3.6. Організацію та безпосереднє керівництво виконаннямпрограми або проекту досліджень і розробок здійснюють науковікерівники. У разі потреби можуть призначатись також відповідальні

виконавці програм і проектів, наукові консультанти, іншівідповідальні особи.

3.7. Організацію ННТД у ВНЗ та її безпосереднє керівництво,планування, поточне управління здійснює проректор з науковоїроботи в межах делегованих ректором повноважень.Функції управління та організації наукової діяльностіпроректор з наукової роботи здійснює через створені у ВНЗ науковіпідрозділи та дорадчі наукові структури (науково-технічні ради,наукові секції за пріоритетними напрямами, експертні комісіїтощо).

3.8. ВНЗ, діяльність яких має важливе значення для розвиткунауки, економіки і виробництва, можуть бути включені до Державногореєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.