10. Львівська географічна школа.

Львівський центр. Має давні традиції. Тут працювали такі визначні вчені-географи: акад. С. Рудницький, проф. В. Кубійович та проф. О. Ва- щенко. Сформувалася львівська школа СГ, яка представлена ученими трьох кафедр Львівського національного університету імені Івана Франка (кафедру економічної і соціальної географії з 1945 по 1984 р. очолював проф. О. Ващенко, у 1987-1990 pp. - проф. Ф. Заставний, з 1990 р. - проф. О. Шаблій; новооргаїгізоваїгу кафедру географії України з 1990 р. очолює проф. Ф. Заставний; кафедру міжнародних відносин і

країнознавства очолює проф. М. Мальський), інституту регіональних досліджень (акад. ІІАН України М. Долішній, проф. С. Писаренко, канд. екон. наук В. Кравців та ін.), Львівської комерційної академії (доц. Б. Заб- лоцький та ін.) та Львівського аграрного університету. Львівська суспіль- ногеографічна школа досліджує теоретичні, методичні, історико- і регіо- нально-геофафічні проблеми. У теорію комплексного територіального роз­витку вагомий внесок зробили проф. О. Ващенко, Ф. Заставний, О. Шаб- лій, у дослідження географії населення і розселсшія - акад. М. Долішній, доц. Г. Зільбср, доц. Г. Анісімова, у соціальну географію - доц. Л. Шев­чук, доц. М. Білецький, у економічну географію зарубіжних країн - доц. М. Книш, доц. С. Кузик, у політичну географію і геополітику - проф. М. Мальський та проф. С. Трохимчук, доц. М. Дністрянський. Проф. Ф. Заставний обґрунтував дев'ятичленну економічну (1986), а проф. О. Шаблій - шестичленну (1994) суспільно-географічну макро- реґіоналізацію України. Заснована С. Рудницьким і В. Кубійовичем картографічна школа була розвинена працями проф. О. Ващенка і О. Шаб- лія. Протягом останніх десяти років розгорнулося широкомасштабне вивчення історії західноукраїнської СГ (канд. геогр. наук О. Вісьтак, доц. М. Влах, доц. І. Ровенчак, проф. О. Шаблій).

11. Обґрунтувати раціональну структуру промислового виробництва України.

Перебудова структури матеріального виробництва — найважливіше стратегічне завдання соціально-економічного розвитку України як незалежної держави. Як би не розвивались ринкові відносини, досягти істотного економічного зростання 'та покращення матеріального добробуту населення неможливо без структурної перебудови матеріального виробництва.

Формування нової структури матеріального виробництва — одна з наііважліівішнх проблем зміцнення державності, забезпечення економічної. воєнної, екологічної безпеки, суспільної злагоди, підвищення авторитету України в Європі й усьому світі. Створення виробничого комплексу України з раціональною галузевою, міжгалузевою і територіальною структурами — проблема надзвичайно складна. На жаль. до останнього часу не створено чіткої концепції структурної перебудови, не визначено основних напрямів її стратегії.

Труднощі структурної перебудови господарства України пов'язані з тим. що така перебудова здійснюється одночасно з розбудовою незалежної держави в умовах економічної кризи і зруйнованості фінансової системи, переходу до нових суспільних відносин. Структурна перебудова економіки України — не короткочасна, а довготривала стратегічна проблема.

Вдосконалення структури народного господарства України, особливо промисловості, нерозривно пов'язане з перспективами розвитку паливно-енергетичного комплексу, головним чином нафтогазопромислового підкомплексу.

Особливого значення тепер набуло забезпечення України нафтою і природним горючим газом. Стійкість структури економіки нашої держави буде визначатися обсягами і стабільністю постачання цих видів палива.

Виснаження власних ресурсів нафти і газу. скорочення видобутку нафти в Росії ускладнюють проблему забезпечення України нафтою і газом. Ця проблема є не тільки економічною, а й політичною.

Треба більше уваги приділяти власним енергетичним ресурсам і тим проблемам, що сприяють зменшенню споживання енергії. Це один з найважливіших мотивів структурної перебудови економіки. Енергомісткість виробництв повинна зменшуватись, а деякі з них, можливо, доведеться скорочувати. Визначення стратегії розвитку енергетики України на перспективу, зміна структури паливно-енергетичного комплексу — невідкладні завдання структурної політики.

Розглянемо основні стратегічні напрями формування структури національного виробничого комплексу незалежної України.

1. Пріоритетний розвиток агропромислового комплексу. Спеціалізовані АПК — цукропромисловий, олійно-жировий, плодоовочепро-мисловий. льонопромисловий — повинні виробляти продукцію не тільки для внутрішніх потреб, а й для експорту.

2. Орієнтація структури матеріального виробництва на соціальні потреби населення, збільшення в загальній продукції промисловості частки предметів народного споживання.

3. Різке зменшення енерго.місткн.х виробництв, переспеціалізація деяких з них.

4. Структурна перебудова машинобудівного комплексу — найважливішої ланки промисловості і всієї економіки України.

5. Конверсія підприємств ВПК у напрямі виробництва предметів народного споживання та устаткування для нього, складних приладів для різних галузей народного господарства тощо.

6. Комплексне використання всіх видів сировини, особливо мінеральної і сільськогосподарської. Обмеження використання тих її видів, яким загрожує виснаження.

7. Зменшення матеріале-, трудо- та енергомісткості продукції і досягнення відповідних змін у структурі виробництва.

8. Вдосконалення територіальної структури виробництва, формування територіальних систем підприємств, особливо машинобудівних. Створення в цих системах підприємств міжгалузевого значення.

12. Розкрити сутність структури господарства за КВЕдом.

Національний комплекс має певну будову, що можна розглядати в кількох ракурсах, - як галузеву структуру, як територіальну структуру.

Галузева структура - це склад галузей і співвідношення між ними. Для детального вивчення галузевої структури конкретного національного комплексу треба спочатку чітко усвідомити, що таке галузь. Із розвитком науки та досвідом, набутим у практиці господарювання, змінювалися підходи до визначення змісту поняття "галузь". Наприклад, її тлумачили як угруповання більш чи менш однорідних за виробничим призначенням і технологією підприємств та об'єднань ("господарська" галузь); під нею розуміли підприємства й об'єднання, зв'язані лише єдиним управлінням, тобто згуртованості на основі відомчого підпорядкування ("відомча" галузь). Згодом її стали трактувати як сукупність підприємств, котрі випускають однорідну продукцію ("чиста" галузь). Але практика господарювання не допускає невизначеності. Із ситуації, що склалась, вийшли в такий спосіб.

У кожній країні в практиці господарювання і в наукових розвідках користуються номенклатурою галузей - сукупністю назв усіх галузей, яка подана у відповідних нормативних документах. В Україні нова номенклатура галузей сформована у Державному класифікаторі України "Державна класифікація видів економічної діяльності" (КВЕД).

КВЕД - складова частина державної системи класифікації й кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Ця класифікація була розроблена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 326 від 4 травня 1993 р. "Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".

Згідно з інформацією Держкомстату України, метою розроблення КВЕД (другої редакції) є приведення її у відповідність до нової редакції базової міжнародної статистичної Класифікації видів діяльності NACE (Rev. 1.1 - 2002), з якою гармонізована КВЕД, та здійснення перегляду певних позицій національного рівня КВЕД.

Об'єктами класифікації в КВЕД є види економічної діяльності статистичних одиниць (юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та ін.), котрі на вищих рівнях класифікації групуються у галузі.

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД - це статистична класифікація, створена як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації в стандартний формат, що дає змогу обробляти й аналізувати значні обсяги інформації. Код виду економічної діяльності належить до основних показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних і вибіркових статистичних спостережень. Головним його призначенням є забезпечення:

- статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності в ЄДРПОУ та статистичних реєстрах;

- проведення статистичних обстежень економічної діяльності й аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва та розподілу товарів і послуг відповідно до системи національних рахунків);

- зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною через застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць статспостережень і принципів визначення та зміни видів економічної діяльності підприємств.

КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами й органами статистики.

Упровадження КВБД забезпечує:

- проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств, організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва, розподілу товарів і послуг відповідно до системи національних рахунків);

- реєстрацію й облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій;

- застосування єдиної статистичної термінології й визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі;

- можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Об'єктами класифікації у КВЕД є всі види економічної діяльності господарських суб'єктів (фізичних та юридичних осіб).

Класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та назви. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації та систему кодування із застосуванням літерно-цифрового коду. Для виділення галузей економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво тощо), яким належать об'єкти класифікації, введені "Секція" та "Підсекція", і позначені вони прописними літерами латинської абетки. Глибша деталізація угруповань КВЕД (розділ, група, клас, підклас) позначається цифровими кодами.

На основі статистичних даних, згідно з КВЕД, можна визначити галузеву структуру будь-якого територіального утворення, наприклад, області, регіону чи країни загалом. Галузеву структуру обчислюють за однорідними показниками у відсотках. Так, її можна визначити за кількістю зайнятих у галузях. Для цього кількість зайнятих по територіальному утворенню загалом приймають за 100 %, а кількість зайнятих у конкретній галузі - за х %. Галузеву структуру можна визначити і за величиною території, яку займають підприємства галузей, і за кількістю спожитої електроенергії, води та ін.