20)Венчурний бізнес в інформаційній сфері

Венчурний бізнес — сфера підприємницької діяльності, пов’язана з реалізацією ризикових проектів, ризикових інвестицій головним чином у сфері науково-технічних новинок. Фінансування беруть на себе банки, інвестиційні компанії, спеціа­лізовані венчурні фірми або юридично самостійні організації, зазвичай у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Галузева належність проектів технічних новинок, що пропонуються авторами, ролі не відіграє. Цей вид бізнесу пов’язаний з великим ризиком, тому його часто називають ризиковим. Венчурний бізнес — сфера підприємницької діяльності, пов’язана з реалізацією ризикових проектів, ризикових інвестицій головним чином у сфері науково-технічних новинок. Фінансування беруть на себе банки, інвестиційні компанії, спеціа­лізовані венчурні фірми або юридично самостійні організації, зазвичай у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Галузева належність проектів технічних новинок, що пропонуються авторами, ролі не відіграє. Цей вид бізнесу пов’язаний з великим ризиком, тому його часто називають ризиковим. Другою формою венчурної організації є «венчурні фірми». У цьому випадку ініціатор «венчура» йде з корпорації й організовує окрему невелику юридично незалежну фірму. Венчурні групи фінансуються або тією корпорацією, де народився венчур, або стороннім венчурним капіталом, що створюється фірмами, які спеціалізуються на фінансуванні венчурних груп.

Венчурна фірма — дрібна або середня інвестиційна фірма, зайнята науковими дослідженнями, інженерними розробками та їх кредитуванням. Вловлюючи і фінансуючи нові ідеї, венчурна фірма допомагає великим компаніям розробляти новітні напрями науково-технічного прогресу.

21)Особливості розвитку інформаційного бізнесу

Зважаючи на досвід країн з розвиненою інформаційною інфраструктурою, основні концептуальні засади становлення та розвитку ІБ можна сформулювати таким чином:

1. Загальна тенденція становлення ІБ не повинна відрізнятися від світового досвіду, тобто доцільним є перехід від традиційних видів діяльності до цільового інформаційного обслуговування в різних режимах.

2. Доцільно розвивати не тільки державний, а й недержавний (приватний) сектори інформаційного ринку. Світовий досвід показує, що державному сектору та його органам статистики не під силу здійснити якісне інформаційне обслуговування і задовольнити інформаційні потреби користувача. В умовах ринку змінюються джерела інформації (потоки інформації), виникає проблема збереження комерційної таємниці.

3. Зростає вага економічного аналізу інформаційної діяльності.

В умовах кризи підтримування власних інформаційних підрозділів стає дуже дорогим, тому в багатьох випадках їх скорочують.

За ринкових умов кращі шанси мають невеликі, але мобільні і добре організовані структури, здатні швидко змінювати номенклатуру ІПП, збільшувати частку інтелектуальних і наукомістких проектів, упроваджувати абонентське або договірне обслуговування користувачів.

4. ІБ має бути диференційованим відповідно до етапів життєвого циклу продуктів і технологій, що дасть змогу своєчасно та безболісно припиняти роботу над неконкурентоспроможними і дубльованими розробками.

5. Важливою задачею є використання ІТ для аналізу підприємств і фірм, що приватизуються.

6. Перспективним є встановлення контактів із закордонними фірмами та інформаційними системами для обміну інформацією. Необхідно створити зовнішні та внутрішні БД для інформування потенційних інвесторів про стан ринків і сфер інвестування.

7. За умов становлення інформаційного ринку особливої ваги набуває підтримка держави, яка з допомогою економічних і правових функцій повинна стимулювати інформаційний бізнес через прийняття відповідних законів (інформатизації, сертифікації ПП тощо), проведення відкритих конкурсів і розподіл фінансових коштів не по організаціях чи відомствах, а по конкретних проектах.