65. Міжнародна організація праці — механізми міжнародного співробітництва в галузі охорони праці.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

—  вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації' охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

—  участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

—   одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

—   проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

—   підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Плідне співробітництво налагоджено між Україною та Міжнародною організацією праці — однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена ще у 1919 році. З 1946 року МОП — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Україна є членом МОП з 1954 року. Із 181 конвенції, що прийняті на цей час МОП, Україна ратифікувала 50, серед яких найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини. У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава, член МОП, зобов'язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях. За фінансової підтримки міжнародних інституцій з 1996 року в Україні реалізується проект МОП „Мобілізація підприємств і працівників на запобігання зловживанням шкідливими речовинами в країнах Центральної та Східної Європи".

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 183 країни.

МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

66. Європейський Союз: Європейське відомство по охороні праці. Статут про соціальні права.

Європейський Союз як регіональна міжнародна організація має давню історію. Так, вперше ідею об'єднання країн Європи на політичному рівні на зовсім нових засадах висловив у 1946 р. Прем'єр-міністр Великобританії В. Черчілль, заявивши про необхідність створення "свого роду Сполучених Штатів Європи". Перші ж конкретні кроки на цьому шляху було зроблено завдяки французам Ж. Моне та Р. Шуману, яким належить ідея і план створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Це відбулося 9 травня 1950 року і відтоді ця дата відзначається як День Європи.

В основу створення ЄОВС було закладено ідею про передачу управління виробництвом вугілля та сталі єдиному наднаціональному органу, а метою стало переведення ключових галузей військової індустрії під міжнародний контроль (аби запобігти підготовці до нової світової війни). Договір про створення ЄОВС було підписано у м. Парижі 18 квітня 1951 р., а 10 серпня 1952 р. він набрав чинності. Учасниками цього об'єднання стали шість країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина та Італія.

У 1957 р. ці шість західноєвропейських країн підписали в Римі договір про створення Європейського економічного співтовариства (Римський договір, або Договір про ЄЕС). У цьому ж 1957 р. засновники ЄЕС створили нову організацію - Європейське об'єднання з атомної енергії (Євратом). Усі три організації - ЄОВС, ЄЕС і Євратом - мали загальну Асамблею і загальний Суд, а виконавчі органи були різними. В 1965 р., прийнявши Договір про злиття, "шістка" об'єднала зазначені організації.

Важливе місце в закріпленні вимог та стандартів в сфері охорони праці належить директивам ЄС. Директиви - це правові акти, що у відповідності зі ст.189 Договору ЄЕС можуть видавати Рада Міністрів і Європейська комісія Європейського Союзу. Кожен такий акт має обов'язкову силу для досягнення результату в державі-члені, до якої він адресований, але національна влада зберігає вибір форми і методу його застосування.

Серед директив, які закріплюють вимоги та стандарти в сфері охорони праці слід виділити наступні: Директива Ради № 89/391/ЄЕС "Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров'я працівників під час роботи" від 12 червня 1989 р., Директива Ради № 89/654/ЄЕС "Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров'я в робочих зонах" від 30 листопада 1989 р. , Директива Ради № 89/655/ЄЕС "Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров'я при застосуванні робочого обладнання працівниками під час роботи" від 30 листопада 1989 р., Директива Європейського Парламенту та Ради № 98/37/ЄС "Про зближення законодавства держав-членів стосовно машин і механізмів" від 22 червня 1998 р., Директива Європейського Парламенту і Ради № 97/23/ЄС "Про зближення законодавства держав-членів щодо устаткування, яке працює під тиском" від 29 травня 1997 р., Директива Ради № 87/404/ЄЕС "Про зближення законодавства держав-членів щодо простих посудин, що перебувають під тиском" від 25 червня 1987р., Директива Ради № 89/656/ЄЕС "Про мінімальні вимоги безпеки та охорони здоров'я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці" від 30 листопада 1989 р., Директива Ради № 89/686/ЄЕС "Про зближення законодавств держав-членів щодо засобів індивідуального захисту" від 21 грудня 1989 р., Директива Ради № 92\58\ЄЕС "Про мінімум вимог до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці" від 24 червня 1992р.

Основні заходи з ОП: а) запобігання ризикам; b) оцінка ризиків, яких не можна уникнути; c) усунення небезпек у їх джерелах; d) врахування людського фактора під час роботи, особливо, при облаштуванні робочих місць, виборі засобів праці, робочих і технологічних процесів, передусім, з точки зору полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення її шкідливого впливу на здоров'я; e) адаптування до технічного прогресу; f) виключення або зменшення небезпек; g) планування запобігання небезпекам з урахуванням стану техніки, організації праці, умов праці, соціальних відносин і впливу навколишнього середовища на робочому місці; h) надання пріоритету колективним захисним заходам над індивідуальними захисними заходами; i) належний інструктаж працівників.