Основи еволюційного вчення

Давній Китай

Конфуцій

Сформулював ідею: «Життя виникло з одного джерела шляхом поступового розгортання і розгалуження».

Антична епоха

Діоген

Сформулював ідею: «Всі речі – результат диференціації однієї речі і подібні до неї».

Фалес

(640-546 до н.е.)

Сформулював ідею: «Все живе походить з води».

Аристотель

(384-322 до н.е.)

Сформулював теорію безперервного і поступового розвитку живого з неживої матерії, створив уявлення про «сходинки природи» стосовно тваринного світу.

Середньовіччя

Визнання креаціонізму або створення теорій, що базувались на концепціях античної епохи.

ХV-ХVІІІ ст.

Дж. Рей

(1627-1705)

Створив концепцію виду.

К. Лінней

(1707-1778)

Ввів біноміальну систему номенклатури. Зробив спробу створити систему органічного світу (його система була штучною).

Ж. Бюффон

(1707-1788)

Сформулював ідею: «Різні типи тварин мають різне походження і виникли в різний час».

ХVІІІ-ХІХ ст.

Е. Дарвін

(1731-1802)

Сформулював ідею: «Життя виникло з однієї «нитки», створеної Богом; «нитка» розвивалась шляхом еволюції».

Ж.-Б. Ламарк

(1744-1829)

Висунув першу еволюційну гіпотезу у праці «Філософія зоології» (1809 рік). Основні положення праці:

- організми під впливом умов довкілля набувають корисних пристосувань (концепція вправляння і невправляння органів);

- корисні пристосування успадковуються потомством;

- організми мають внутрішнє прагнення до прогресу (ускладнення організації);

- еволюція – процес безперервних змін, в результаті чого організми переходять від нижчого щабля організації до вищого (принцип градації);

- людиноподібні мавпи є безпосередніми предками людини (згодом мають перетворитись на людину);

- життя безперервно самозароджується (чим пізніше виникли організми, тим вони примітивніші).

Визнаючи факт еволюції, не зумів визначити її чинники.

Ж. Кюв’є

(1769-1832)

Висунув гіпотезу катастроф: внаслідок різких геологічних змін певні види зникали, після чого створювались і розвивались нові (був засновником палеонтології); довів єдність плану будови у кожного типу тварин (був засновником порівняльної анатомії тварин).

М. Шлейден

(1804-1881),

Т. Шванн

(1810-1882)

Довели спільність походження всіх живих організмів, з’ясувавши подібність у будові їхніх клітин (були основоположниками клітинної теорії).

К. Бер

(1792-1876)

Довів єдність походження хребетних тварин, досліджуючи основні етапи ембріогенезу (був засновником порівняльної ембріології).

А. Гумбольт

(1769-1859)

Дійшов висновку, що чим більше континенти чи острови ізольовані один від одного, тим більші відмінності між їхньою флорою і фауною (був засновником біогеографії).

Й. Лібіх

(1803-1873)

Сформував поняття про обмін речовин у природі за участю живих істот, довів хімічну єдність живої і неживої природи.

Ч. Дарвін

(1809-1882)

Є автором еволюційної гіпотези («дарвінізму»), яка стала фундаментом теоретичної біології.

Основні положення еволюційної гіпотези викладені в праці «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя», що вийшла в 1859 році як результат понад 20-річної роботи над матеріалом, зібраним під час навколосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» у 1831-1836 роках:

- всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм;

- еволюція полягає у безперервних пристосувальних змінах видів;

- еволюція відбувається на основі спадкової мінливості;

- еволюція відбувається під дією боротьби за існування;

- результатом боротьби за існування є природний добір.

Боротьба за існування – сукупність взаємозв’язків між організмами і різними факторами довкілля:

- внутрішньовидова – між особинами одного виду;

- міжвидова – між особинами різних видів;

- з несприятливими факторами неживої природи.

Природний добір проявляється у переважному виживанні і розмноженні найпристосованіших до умов існування організмів певного виду (як при штучному доборі, який проводиться людиною, при виведенні нових порід і сортів залишаються та допускаються до розмноження нащадки найпродуктивніших особин).

Вчений зумів правильно визначити основні чинники еволюції.

А. Уоллес

(1823-1913)

Сформулював теорію, подібну до дарвінівської, але не включав туди людину.

Г. де Фріз

(1848-1935)

Відкрив існування спадкових мутацій; вважав, що види виникають в результаті мутацій.

Г. Мендель

(1822-1884)

У 1865 році опублікував генетичні дослідження, які отримали визнання після 1900 року (відкрив закони спадковості).

ХХ ст.

Е. Геккель

(1834-1919)

Для вивчення філогенезу (історичного розвитку певної групи організмів) запропонував метод потрійного паралелізму (зіставлення даних палеонтології, порівняльної анатомії і порівняльної ембріології) для встановлення послідовності історичних змін (був засновником філогенетики); запропонував принципи побудови природної (філогенетичної) класифікації, яка ґрунтується на спільності походження.

Ф. Мюллер

(1821-1897),

Е. Геккель

Відкрили біогенетичний закон: онтогенез будь-якого організму – вкорочене і стисле повторення філогенезу даного виду.

Г. Бейтс,

Ф. Мюллер

Відкрили явище мімікрії у тварин (здатність до наслідування забарвлення і форми добре захищених організмів погано захищеними); вивчали явище маскування (подібність організмів забарвленням чи формою до об’єктів довкілля), явище демонстрації (наявність дуже помітних на фоні довкілля забарвлення і поведінки, які бувають попереджувальними, погрозливими, приваблюючими).

Т. Гекслі

(1825-1895),

К. Гегенбаур

(1826-1903),

О. Ковалевський

(1840-1901)

Проводили дослідження у галузі порівняльної анатомії і розробили такі еволюційні поняття:

- гомологія – відповідність загального плану будови органів різних видів, зумовлена їхнім спільним походженням (гомологічні органи: передня кінцівка коня, крило птаха, риюча кінцівка крота, плавець кита, рука людини);

- аналогія – зовнішня подібність за будовою органів, які мають різне походження, але виконують однакові функції (аналогічні органи: вусики гороху і вусики винограду; колючки кактуса і колючки глоду, крило кажана і крило метелика; зябра молюсків і зябра риб);

- рудименти – органи недорозвинені чи спрощені у певних видів порівняно з подібними утворами у предкових форм, оскільки втратили своє значення в процесі еволюції (таз у кита, очі у протея, апендикс у людини, листки-лусочки у хвоща, верблюжої колючки);

- атавізми – прояв у окремих представників виду рис, притаманних предкам (волосатість тіла, багатососковість, наявність хвоста у людини).

С. Четвериков

(1880-1959)

У 1926 році розробив вчення про популяцію як елементарну одиницю еволюції; ввів термін «хвилі життя».

Д. Холдейн

(1892-1982)

Розробив генетико-математичні методи оцінки стану популяції; довів, що окремі генотипи зберігаються та поширюються під дією еволюційних факторів.

О. Опарін

(1894-1980)

Є автором гіпотези (теорії) біохімічної еволюції.

С. Райт

(1889-1982)

Розробив вчення про дрейф генів як фактор еволюції.

Ф. Добржанський

(1900-1981)

Вивчав мутації та мутагенез; ввів термін «мікроеволюція».

І. Шмальгаузен

(1884-1963)

Розробив учення про форми природного добору.

О. Сєвєрцов

(1866-1936)

Розробив концепцію про біологічний прогрес і біологічний регрес та шляхи їхнього досягнення (ароморфоз, дегенерацію, ідіоадаптацію); удосконалив біогенетичний закон: показав, що в онтогенезі повторюється філогенез не дорослих форм, а зародкових або личинкових фаз розвитку.

Д. Сімпсон

(1902-1984)

Встановив, що темпи еволюції різних систематичних груп різні і залежать від швидкості зміни умов довкілля.

Дж. Уотсон

(1928),

Ф. Крик

(1916)

У 1953 році запропонували модель просторової структури ДНК і механізму її реплікації.

Ф. Жакоб

(1920),

Ж. Моно

(1910-1976)

У 1961 році відкрили механізм регуляції генної активності.