Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття "предмету законодавчої соціології".

2. Які функції (пізнавальні та прикладні) виконує законодавча соціологія?

3. Які стадії законотворчого процесу є об’єктами дослідження в законодавчій соціології?

4. Що таке "інфраправо"?

5. У чому полягає специфіка соціологічного підходу до процесу законотворення?

6. Які методи емпіричних досліджень використовуються в законодавчій соціології?

7. Що таке "соціологічна експертиза законопроекту"?

Рекомендована література:

1. Гаврилов О. А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование. – М., 1993.

2. Законотворення – основна функція парламенту / Під ред. Барабаш О. – К., 1997.

3. Карбонье Ж. Юридическая социология. – М., 1987.

4. Козьмин И. Ф. Подготовка научной концепции законопроекта // Сов. государство и право. – 1985. - № 3.

5. Комітети – основа діяльності законодавчих органів влади . – К., 1997.

6. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні. – К., 2000.

7. Кудрявцев В. С. Философия права. – М., 1997.

8. Кульчар К. Основы социологии права - М., 1981.

9. Лапаева В. В. Социология права. - М., 2000.

10. Нерсесянц С. А. Философия права. - М., 1998.

11. Писаренко С. Законопроектування. – К., 1999.

12. Позурецкий А. Очерк социологии права. - М., 1971.

13. Социология права / Под. ред. Д.М. Сырых. - М., 2001.

РОЗДІЛ 8. СОЦІОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

8.1. Соціальна природа правосуддя та його цілі Правові норми не діють автоматично, не реалізуються самі по собі, їх застосовують люди – спеціалісти юридичних професій.

Значення судової системи у захисті прав і свобод громадян, а також у боротьбі зі злочинністю і правопорушеннями у будь-якому суспільстві настільки велике, що аналіз діяльності суду у соціології виділяється у самостійну дисципліну.

Соціологія судових органів – це той напрям соціології права, який аналізує реальні процеси правозастосування.

Якщо більш предметно визначити об’єкти судової соціології, то можна виділити такі її напрями:

• визначення місця і значення правосуддя у більш широкій державній і соціальній системі;

• соціальна обумовленість правосуддя як особливого виду державної і громадської діяльності.

Судова влада, як одна з гілок державної влади, реалізує себе через здійснення правосуддя та судово-конституційного контролю.

Правосуддя – це самостійний вид державної діяльності, яка полягає в тому, що особливий незалежний орган держави, суд, розглядає в запроваджених законом процесуальних формах і вирішує на основі закону, своєї правосвідомості та внутрішнього переконання справи, ухвалюючи від імені держави рішення (вироки, постанови, ухвали) про захист і поновлення права, що порушене, а за необхідності – і про застосування санкцій до винуватого, про відсутність правопорушення, яке передбачалось, і незастосування санкцій, а також про наявність (відсутність) юридично значущих фактів (з цивільних справ); при цьому виконання зазначених рішень після набуття ними чинності забезпечується можливістю державного примушування.

Суд заснований для охорони та зміцнення правопорядку, тобто певної системи суспільних відносин, які урегульовані, закріплені, а іноді й викликані до життя нормами права.

Застосовуючи норми права, суд здійснює функцію соціального контролю, забезпечуючи необхідний ступінь однакової поведінки громадян відповідно до правових приписів. Суд захищає такі індивідуальні потреби, задоволення яких не завдає шкоди суспільству. Обумовлені цими потребами індивідуальні інтереси й суб'єктивні цілі заохочуються і захищаються судом.

Соціальний контроль, що здійснюється судом розповсюджується на поведінку не тільки громадян, але й службовців, які вирішують правові питання про позбавлення громадян певних соціальних благ або про надання останніх громадянам (незаконне звільнення з роботи, помилки у списках виборців, які заважають участі громадян у виборах, тощо).

Таким чином, функція соціального контролю, яка здійснюється судом, розповсюджується також і на державні органи (крім органів державної влади) і в ряді випадків набуває характеру функції справедливого розподілу соціальних благ.

Правосуддя як особливий вид діяльності по застосуванню права характеризується органічним поєднанням державного й суспільного начал.

Потреба у здійсненні функції правосуддя обумовлена, насамперед, наявністю конфліктів у суспільстві та прагненням держави захистити від будь-яких посягань установлений правопорядок.

Правосуддя це свідома, цілеспрямована діяльність людей (суддів), які правомочні вирішувати долі інших людей (обвинувачених, позивачів, відповідачів тощо, вступати при цьому в складні зв'язки з численними учасниками судочинства, нерідко зацікавленими у результатах справи, отримувати від них необхідну інформацію та розв'язувати соціальні конфлікти, здійснюючи при цьому виховний вплив на громадян.

Суть соціологічного підходу до застосування права виявляється насамперед у тому, що застосування права починає розглядатися одночасно і як соціальний процес, суб’єкти якого є водночас учасниками суспільних відносин. Окрім місця у посадовій структурі правозастосовних органів, вони посідають ряд інших соціальних позицій.

І оскільки соціальна поведінка людини є реалізацією однієї з її суспільних функцій, на прийняття нею рішення з певної справи впливає не тільки безпосередньо правова норма, але й уся сукупність соціальних зв’язків людини, включаючи її особисту правосвідомість, правосвідомість класу або соціальної групи, до якої вона належить, вплив громадської думки про право тощо.

Соціологічний підхід дозволяє поглибити розуміння змісту правозастосовної діяльності і побачити, який соціальний сенс ховається за логічною операцією підведення окремих випадків під дію загальної норми.

Комплекс людських стосунків, які виникають при здійсненні правосуддя, в психологічному аспекті може бути поданий як дуже складна система взаємодії психічних процесів, властивостей і настроїв окремих осіб і соціальних груп.

Значення органів судової влади виходить далеко за межі здійснення ними правосуддя. Організаційно оформлені соціальні групи, що взаємодіють в умовах громадянського суспільства, все частіше і частіше будують свої стосунки на основі угод, договорів. Це дає можливість оформити суспільні конфлікти як судові справи з цілком мирними процедурами їх розв'язання. Таким чином, суд є й органом запобігання соціальних катаклізмів.

Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси.

Суди, правосуддя та його гарантії можуть розглядатися як різновид соціальних систем, а судовий процес як соціальна взаємодія