Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
0923346_2C64F_vidpovidi_na_pitannya_na_ispit_z_...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
450 Кб
Скачать
☆

9. Українські поетики доби бароко (м. Довгалевський «Сад поетичний»)

Зупинимося на розгляді «Поетики» М. Довгалевського. До нашого часу дійшли два рукописи курсу лекцій М. Довгалевського. Обидва вони зберігаються у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Перший рукопис, який налічує 162 аркуші великого формату з прикрашеною гравюрою першою сторінкою і написаний невідомим переписувачем, слід вважати найповнішим. Другий список — конспект студента Йосипа Народовського — налічує 185 аркушів меншого формату, має в собі пропуски порівняно з першим рукописом. Трактуючи поезію як сад, а себе уявляючи дбайливим садівником, М. Довгалевський в дусі барочного розуміння поетичного мистецтва і далі поділяє свій «Сад поетичний», конкретизуючи і розвиваючи цей образ. Відповідні розділи і підрозділи у нього мають назви квіток, плодів тощо. Як повідомляє автор у передньому слові, зверненому до «садівників поезії», складання цього «Саду поетичного» зайняло у нього чотири роки. Твір присвячений Рафаїлові Заборовському, київському митрополитові, покровителеві Києво-Могилянської академії. Здебільшого курси поетик складалися з двох частин: загальної поетики і часткової (прикладної), присвяченої висвітленню родів і видів поезії. Але існував і інший поділ, коли загальна і часткова поетики становили одну частину, а другу — основи риторики стосовно до потреб поетики. Саме так побудована і «Поетика» Митрофана Довгалевського. Визначаючи предмет поезії, М. Довгалевський підкреслює, що без вимислу нема поезії взагалі. Поетичне мистецтво будується на вимислі, але поет видумує і творить не довільно, а згідно з правилами логіки, і тому наслідки його творчості не є неправдою і не суперечать здоровому глуздові. Наявність поетичного вимислу і є причиною відрізнення справжнього поета від віршописця, котрий тільки вправно розташовує слова. Завдяки вимислові поезія відрізняється також і від історії. Довгалевський вважає найбільш правильним таке: «Поезія — це мистецтво зображувати який-небудь предмет метрично з правдоподібним вимислом». Предметом поезії можуть бути як реально існуючі речі та явища, так і вигадані. Але поетичний вимисел повинен бути в кожному разі неодмінно правдоподібним. М. Довгалевський у зв’язку з цим наводить відому думку Аристотеля, що вимисел — душа поезії. Саме правдоподібний вимисел відрізняє справжнього поета від віршописця, який у віршованій формі лише описує правдиві й історичні, реальні речі.

10. Літературно-теоретична концепція г.Е.Лессінга

Г.Е. Лессінг як основоположник німецької естетики, літературної критики та

теорії літератури. Утвердження у його теоретичному дослідженні "Лаокоон" думки про величезні виражальнозображувальні можливості словесного мистецтва. Вимога демократизації театру та драматургії, пропаганда реалістичного підходу у відображенні життя в книзі "Гамбурзька драматургія".

11. Д. Чижевський як теоретик літератури

Структуралістські погляди Чижевського та їх подальші модифікації, ймовірно, ще знайдуть спеціальне висвітлення, хоча й зараз вони не залишають у спокої деяких критиків. Тоді більше яснішатимуть і принципи його наратології (теорії оповіді), що оформилися в кінці 60-х років шляхом часткового перегляду структуралістських принципів із позицій комунікативних уявлень про природу мистецтва, і самий модус його існування. Наратологія Чижевського ґрунтується на подоланні структуралістських уявлень про замкнутість, автономності літературного тексту, а також на специфічних зв’язках оповідання з філософією, історією, етикою та релігією. Він не пройшов повз впливи Н. Трубецького, Р. Якобсона, Яна Мукаржовського. В Україні не одне покоління вивчало історію російської літератури, писану літературознавцями, заангажованими або імперськими амбіціями, або соцреалістичною тенденційністю. Дмитро Чижевський — видатний історик, теоретик, філософ літератури — цього уник. В аналізі літературного процесу, творчості письменників послуговувався стильовою (естетичною) методологією, що було виявом модернізму в літературознавстві. «Історію російської літератури. Романтизм», як і деякі інші праці, він писав німецькою мовою. Українською вона виходить уперше. Автор стверджував, що «вікно в Європу» російська література «прорубала» лише в епоху романтизму. Вона породила гроно талантів, які індивідуально формували національну самобутність своєї літератури, вводили її у світовий художній контекст. Але чи були вони тільки «пушкінською плеядою»?У книзі багато несподіваних для традиційного літературознавства тверджень про художній процес у Росії і творчість його представників.