- •2. Основні положення «Поетики» Аристотеля
- •3. Основні положення «Послання до Пізонів» Горація
- •4. Н. Буало – теоретик мистецтва
- •5. Л. Толстой про мистецтво як спілкування
- •6. Основні положення трактату і. Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •7. І. Франко – теоретик літератури
- •9. Українські поетики доби бароко (м. Довгалевський «Сад поетичний»)
- •10. Літературно-теоретична концепція г.Е.Лессінга
- •11. Д. Чижевський як теоретик літератури
- •12. Д. Чижевський про стиль епохи
- •13. Сновидіння та їх трактування у літературознавстві (з. Фрейд, к. Юнг).
- •14. Розвиток естетико-літературознавчої теорії в Україні
- •15. Мистецтво як пізнавальна діяльність
- •16. Мистецтво як явище естетичне
- •17. Поділ мистецтва на види
- •18. Специфіка художньої літератури
- •19. Література як мистецтво слова
- •20. Мова як предмет зображення у літературі
- •21. Художній образ
- •22. Зміст поняття «образ», «характер», «персонаж», «літературний герой»
- •27. Художній час і простір у літературному творі
- •28. Художній твір як єдність змісту і форми
- •29. Художня ідея
- •30. Тематика і проблематика літературного твору
- •35. Сюжет і конфлікт. Конфлікт і колізія
- •36. Сюжет і конфлікт. Значення сюжету в художньому творі
- •37. Сюжет і фабула
- •38. Позасюжетні елементи твору
- •39. Трагічний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •40. Драматичний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •41. Героїка як вид пафосу
- •42. Сентиментальний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •43. Романтичний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •44. Гумор та сатира як вид пафосу
- •45. Композиція літературного твору
- •46. Елементи композиції. Зумовленість композиції жанром твору.
- •47. Естетичні функції художньої мови
- •48. Багатоманіття розповідних манер у художньому творі
- •49. Мова автора і мова персонажа
- •50. Лексика художнього твору
- •51. Тропи. Види тропів
- •52. Поетичний синтаксис. Інтонація та фігури
- •53. Основні системи віршування
- •54. Силабо-тонічна система віршування
- •55. Рима. Основні види рим. Способи римування
- •56. Строфа. Основні види строф
- •58. Поділ літератури на роди
- •59. Поняття «жанр» у літературознавстві
- •60. Ліричні жанри
- •61. Драматичні жанри
- •62. Особливості драматичних творів
- •63. Роман, різновиди роману
- •64. Роман-епопея: сучасні дискусії навколо цього питання
- •65. Різновиди роману
- •66. Ліро-епос. Ліро-епічні жанри. Поема, балада
- •67. Роман і повість: спільні та відмінні риси
- •68. Оповідання й новела: спільні та відмінні риси
- •69. Оповідання, новела, нарис
- •71. Трагедія та її розвиток. Арістотель про трагедію
- •72. Комедія. Історичний характер її розвитку
- •73.Драма як жанр
- •74. Байка. Історичний характер її розвитку
- •75. Поняття про стиль
- •77. Літературний напрям, течія. Різні підходи до трактування цих понять
- •78. Класицизм та його особливості
- •79. Сентименталізм та його особливості
- •80. Романтизм
- •81. Реалізм. Сучасна дискусія навколо цього питання
- •82. Багатоманіття художніх напрямків у літературі хх ст.
- •83. Модернізм
- •84. Постмодернізм
9. Українські поетики доби бароко (м. Довгалевський «Сад поетичний»)
Зупинимося на розгляді «Поетики» М. Довгалевського. До нашого часу дійшли два рукописи курсу лекцій М. Довгалевського. Обидва вони зберігаються у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Перший рукопис, який налічує 162 аркуші великого формату з прикрашеною гравюрою першою сторінкою і написаний невідомим переписувачем, слід вважати найповнішим. Другий список — конспект студента Йосипа Народовського — налічує 185 аркушів меншого формату, має в собі пропуски порівняно з першим рукописом. Трактуючи поезію як сад, а себе уявляючи дбайливим садівником, М. Довгалевський в дусі барочного розуміння поетичного мистецтва і далі поділяє свій «Сад поетичний», конкретизуючи і розвиваючи цей образ. Відповідні розділи і підрозділи у нього мають назви квіток, плодів тощо. Як повідомляє автор у передньому слові, зверненому до «садівників поезії», складання цього «Саду поетичного» зайняло у нього чотири роки. Твір присвячений Рафаїлові Заборовському, київському митрополитові, покровителеві Києво-Могилянської академії. Здебільшого курси поетик складалися з двох частин: загальної поетики і часткової (прикладної), присвяченої висвітленню родів і видів поезії. Але існував і інший поділ, коли загальна і часткова поетики становили одну частину, а другу — основи риторики стосовно до потреб поетики. Саме так побудована і «Поетика» Митрофана Довгалевського. Визначаючи предмет поезії, М. Довгалевський підкреслює, що без вимислу нема поезії взагалі. Поетичне мистецтво будується на вимислі, але поет видумує і творить не довільно, а згідно з правилами логіки, і тому наслідки його творчості не є неправдою і не суперечать здоровому глуздові. Наявність поетичного вимислу і є причиною відрізнення справжнього поета від віршописця, котрий тільки вправно розташовує слова. Завдяки вимислові поезія відрізняється також і від історії. Довгалевський вважає найбільш правильним таке: «Поезія — це мистецтво зображувати який-небудь предмет метрично з правдоподібним вимислом». Предметом поезії можуть бути як реально існуючі речі та явища, так і вигадані. Але поетичний вимисел повинен бути в кожному разі неодмінно правдоподібним. М. Довгалевський у зв’язку з цим наводить відому думку Аристотеля, що вимисел — душа поезії. Саме правдоподібний вимисел відрізняє справжнього поета від віршописця, який у віршованій формі лише описує правдиві й історичні, реальні речі.
10. Літературно-теоретична концепція г.Е.Лессінга
Г.Е. Лессінг як основоположник німецької естетики, літературної критики та
теорії літератури. Утвердження у його теоретичному дослідженні "Лаокоон" думки про величезні виражальнозображувальні можливості словесного мистецтва. Вимога демократизації театру та драматургії, пропаганда реалістичного підходу у відображенні життя в книзі "Гамбурзька драматургія".
11. Д. Чижевський як теоретик літератури
Структуралістські погляди Чижевського та їх подальші модифікації, ймовірно, ще знайдуть спеціальне висвітлення, хоча й зараз вони не залишають у спокої деяких критиків. Тоді більше яснішатимуть і принципи його наратології (теорії оповіді), що оформилися в кінці 60-х років шляхом часткового перегляду структуралістських принципів із позицій комунікативних уявлень про природу мистецтва, і самий модус його існування. Наратологія Чижевського ґрунтується на подоланні структуралістських уявлень про замкнутість, автономності літературного тексту, а також на специфічних зв’язках оповідання з філософією, історією, етикою та релігією. Він не пройшов повз впливи Н. Трубецького, Р. Якобсона, Яна Мукаржовського. В Україні не одне покоління вивчало історію російської літератури, писану літературознавцями, заангажованими або імперськими амбіціями, або соцреалістичною тенденційністю. Дмитро Чижевський — видатний історик, теоретик, філософ літератури — цього уник. В аналізі літературного процесу, творчості письменників послуговувався стильовою (естетичною) методологією, що було виявом модернізму в літературознавстві. «Історію російської літератури. Романтизм», як і деякі інші праці, він писав німецькою мовою. Українською вона виходить уперше. Автор стверджував, що «вікно в Європу» російська література «прорубала» лише в епоху романтизму. Вона породила гроно талантів, які індивідуально формували національну самобутність своєї літератури, вводили її у світовий художній контекст. Але чи були вони тільки «пушкінською плеядою»?У книзі багато несподіваних для традиційного літературознавства тверджень про художній процес у Росії і творчість його представників.
