15. Сили цивільного захисту України

Сили і засоби цивільного захисту – особовий склад і працівники органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного,біологічного, радіаційного, хімічного або екологічного та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

До складу сил і засобів єдиної державної системи входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт. Громадські об'єднання можуть брати участь у виконані робіт, пов'язаних із запобіганням і реагуванням на НС під керівництвом територіальних органів з питань НС та ЦЗН при умові, що вони відповідно підготовлені і це підтверджено в атестаційному порядку.

До сил цивільного захисту належать:

• Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

• спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

• аварійно-відновлювані формування, спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання цивільного захисту;

• формування особливого періоду;

• авіаційні та піротехнічні підрозділи;

• технічні служби та їх підрозділи;

• підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.

До регіональних і місцевих сил цивільного захисту належать:

• аварійно-рятувальні формування і підрозділи;

• спеціалізовані аварійно-рятувальні служби;

• сили і засоби місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

• сили і засоби територіальних підсистем єдиної системи цивільного захисту;

• сили і засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, які залучаються у відповідному порядку до здійснення заходів цивільного захисту;

• добровільні рятувальні формування.

16.Організація цивільної оборони у зарубіжних країнах

У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країн під час виникнення надзвичайних ситуацій, а також проведення рятувальних та інших аварійно-відновлювальних робіт у осередках ураження, почала складатися наприкінці 40-х — початку 50-х років, з появою в арсеналах сторін, які проти ядерної зброї та засобів її доставки.

В останні роки, а точніше наприкінці 80-х років, у країнах Заходу та інших розвинутих країнах світу увага урядів була зосереджена на вирішенні питань більш широкого застосування сил та засобів Цивільної оборони з метою вирішення завдань мирного часу. Стихійні лиха аварії та катастрофи на підприємствах, особливо з ядерними та хімічними компонентами, які мали місце у різних регіонах світу змусили змінити погляди на Цивільну оборону як систему, призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн під час війни.

Зарубіжне керівництво головним завданням Цивільної оборони вважає утворення і підготовку сил та засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління, захисту населення та життєво важливих секторів економіки у різноманітних умовах надзвичайних ситуацій.

На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонують національні системи Цивільної оборони, чітко сформовано відповідну структуру органів, сил та засобів ЦО.

Майже у всіх країнах прийнято територіально-виробничий принцип роз- будови системи ЦО, у складі якої є:

— органи управління;

— системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;

— розроблення планів евакуації та розосередження населення;

— система захисних споруд;

— запаси продовольчих товарів, сировини та матеріальних цінностей;

— сили та засоби Цивільної оборони, як штатні, так і добровільні.

Організаційна структура національних систем Цивільної оборони у більшості зарубіжних країн має багато спільного й надалі розвивається у напрямку подальшої уніфікації.

Загальне керівництво діяльністю ЦО у зарубіжних країнах здійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі при ньому управління ЦО, за винятком США (органи ЦО підпорядковані президентові), Канади — Федеральному уряду, Норвегії — Міністерству юстиції та поліції.

Території більшості країн розділені на округи, підокруги, зони, райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені штаби ЦО, що є також і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, містах, комунах, общинах тощо.