41. Світова економічна криза 1929 -1933 рр та шляхи виходу з неї. «Новий курс» ф.Рузвельта.

Криза розпочалася в Нью-Йорку з краху на фондовій біржі та охопила банківську систему, промисловість і сільське господарство. Біржову паніку 23 жовтня 1929 р. викликало катастрофічне падіння курсу акцій, ціна яких була завищена біржовими спекулянтами. Покупці акцій широко користувались позиками комерційних банків та інших спеціалізованих установ. Коли курси акцій відірвались від номіналу, почали падати, кредитори стали вимагати повернення позик. Спекулянти з метою отримання необхідних засобів почали продавати акції, прискорюючи цим їх падіння. За період з 1929 по 1933 р. загальна ціна біржових акцій зменшилась у 4,5 раза.

Обвал курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі викликав паніку в США й у всіх інших країнах Заходу. Величезна хвиля фінансово-економічних потрясінь прокотилася по всьому Західному світу. Криза набувала всеохопного характеру, але найсильніше вразила США.

Різкий спад виробництва в базових галузях негативно відбився на решті галузей економіки. Всього за роки кризи (1929—1933) зазнали краху 135 тис. промислових і фінансових фірм, 19 великих залізничних компаній, збанкрутували 5760 банків. Обсяг зовнішньої торгівлі скоротився в 3,1 раза, внутрішньої — в 2 рази. Криза відкинула економіку до рівня основних показників розвитку 1911 р.

Падіння курсу акцій зачепило від 15 до 20 млн американців, їхнє матеріальне становище погіршувалось намаганням монополістів перекласти кризові труднощі на плечі робітників. Скорочення виробництва призвело до зростання безробіття, яке у 1933 р. досягло 17 млн осіб (1/3 працездатного населення), що становило разом з членами сімей майже половину всього населення. Заробітна плата знизилась більше ніж удвічі. Багато хто залишився без житла, виникали "гуверівські містечка", збудовані з ящиків, будівельних відходів на окраїнах міст. Тільки в Нью-Йорку в 1931 р. в такому містечку від голоду померло 3 тис. осіб.

Криза в промисловості переплелася з аграрною. Збір пшениці до 1934 р. впав на 36 %, кукурудзи — на 45, а більше 40 % фермерських доходів йшло на погашення заборгованості і податків. За роки кризи внаслідок різкого падіння закупівельних цін на продовольчі товари (в середньому на 58 %) за стабільних грошових витрат у вигляді орендної плати, податків і т. ін. відбувалось постійне скорочення виробництва, що призвело до розорення близько 1 млн (18 %) фермерів, господарства яких були примусово продані за несплату боргів і податків.

Щоб не допускати падіння цін, фермери знищували продукцію: пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, молоко з цистерн виливали у водойми, картопляні й бавовняні поля заливали гасом або заорювали.

Уряд США всіляко намагався пом'якшити наслідки кризи. З приходом до влади президента Г. Гувера, на правління якого припали найважчі роки, ще не була розвіяна ілюзорна віра у здатність ринку до саморегулювання. Тому уряд почав застосовувати раніше випробувані рецепти боротьби з кризою — посилення політики торгового протекціонізму. З кінця 1931 р. уряд намагався утримати на плаву великі банки, промислові, торговельні фірми, транспортні компанії і великі фермерські господарства шляхом державного кредитування. Стало практикуватись і державне регулювання процесу ціноутворення, що свідчило про деякі зміни у поглядах уряду на природу кризових явищ і на роль держави в системі господарських відносин.

У світовій історії "Новий курс" — це одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Уже 9 березня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики "Нового курсу".

Могутнім інструментом політики "Нового курсу" і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років відновлення етатизації проходило хоч і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-політичний, а соціально-економічний характер, а відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.

Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банківської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобов'язані здати банкам наявні у них золоті запаси на суму більше 100 дол. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись у принципі від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив великі закупки грошового металу (на 187,8 млн дол.) на зовнішньому ринку. Приплив до країни золота знизив його ціну на внутрішньому ринку, що дало можливість уряду США уже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %.

"Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. було прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увійшов в історію як закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Вагнера). Визнавались необхідність колективного захисту робітниками своїх інтересів через професійні спілки шляхом укладення з підприємцями колективних договорів, право робітників на страйки. Адміністрації було заборонено застосовувати репресії за належність до профспілок і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Суди зобов'язували розглядати скарги профспілок за порушення закону. Одним із результатів закону Вагнера стало об'єднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги об'єднаних фермерів і Спілки пайовиків.