15. Загальна характеристика феодального ладу та його періодизація

У Західній Європі біля витоків феодалізму стояли дві соціальні системи: антична, рабовласницька і варварська, родоплемінна. Відмінність між ними була велика. Перша досягла досить високого розвитку, друга ще не знала класового ладу. З одного боку, в античному суспільстві у IV—V ст. почали складатися протофеодальні елементи, з іншого — багато народів приходили до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку. В новітніх дослідженнях виділяють такі етапи становлення і розвитку феодалізму:

1) раннє середньовіччя V—IX ст. (земля концентрується в представників найвищих станів суспільства, формується залежне суспільство, встановлюються васально-ленні відносини);

2) високе середньовіччя X—XIII ст. (панування доменіальної системи господарювання, сформувалась феодальна ієрархія, значний розвиток ремесла і торгівлі);

3) пізнє середньовіччя XIV—XV ст. (утвердження товарно-грошових відносин і майже повне зникнення доменіального господарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії, поява елементів раннього капіталізму). У цей час втілювалися в життя технічні новинки — вітряний млин, доменна піч, артилерія, книгодрук та ін., формувалися централізовані держави.

Ця періодизація не єдина і не безспірна, але, на нашу думку, вона дає можливість повністю врахувати зміни, які відбувались у феодальному способі виробництва у Західній Європі. Для інших регіонів хронологічні межі феодалізму, звичайно, будуть дещо іншими.

Феодальну економіку характеризують такі ознаки:

— панування великої земельної власності класу феодалів;

— поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали у приватній власності основні засоби виробництва, худобу;

— своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;

— різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства;

— переважання аграрного сектору над торговим і промисловим;

— панування натурального господарства і відповідний характер держави;

— загалом низький рівень техніки і знань, ручне виробництво, пріоритетне значення індивідуальних виробничих навичок.

16. Розвиток феодального землеволодіння в Західній Європі (алод, бенефіцій, феод)

Необхідно виділити також умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феодалами. Феод був спадковою земельною власністю представника панівного класу, пов'язаною з обов'язками несення військової служби та інших обов'язків на користь вищого за ієрархією сеньйора. Останній також вважався власником феоду. Ця специфіка породжувала особливу значимість феодальної ієрархії і особистих васально-ленних зв’язків.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, англійський манор) здійснювалась експлуатація селян, яка стала основою для вилучення феодальної ренти. Феодальна земельна рента — це частина додаткового продукту залежних селян, що безплатно, безеквівалентно привласнюється землевласником. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у поєднанні з продуктовою. В XI—XV ст. у зв'язку зі зростанням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд з попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селян і жили за рахунок натурального і грошового оброків. Цей процес, що одержав назву комутації ренти, сприяв зростанню економічної незалежності селянського господарства.