Заключение.
Розроблена в «Господарство і суспільство» теоретична модель бюрократії утворює тип раціональної бюрократичної організації в соціології Вебера. Для адміністративних структур, що наближаються до даної моделі, характерне переважання формально-правового початку. Принцип особистої відданості, на якому грунтується патримоніальної управління, поступається місце об'єктивно встановленим службовому обов'язку. Формується тип чиновника, який керується у своїй діяльності системою формальних правил, а не приписами традиції і волею монарха.
Однак бюрократія в сучасному суспільстві являє собою не просто безособовий інструмент управління, але також і особливу соціальну групу зі своїми власними поглядами і ціннісними орієнтаціями. Ідеально-типова модель раціональної бюрократії не передбачає такого стану справ, коли корпоративні інтереси чиновників отримують переважання над вимогами службового обов'язку. Проте, аналіз типово бюрократичних цінностей в роботах Вебера свідчить про те, що бюрократія нерідко діє, виходячи зі своїх власних групових інтересів, а не інтересів тієї організації, яка використовує бюрократичний управлінський апарат.
В умовах легального панування зберігається тенденція до безконтрольного правлінню бюрократії. З точки зору Вебера, спеціальна підготовка чиновників і їх монополія на володіння деякими видами інформації дозволяють бюрократичному апарату під виглядом адміністративної неупередженості фактично визначати напрям державної політики. Глава бюрократичного апарату, якщо тільки він не володіє достатньою компетентністю в питаннях управління і не має незалежних джерел інформації, виявляється безпорадним перед обличчям спеціалізованого чиновництва. Разом з тим відсутність у чиновників якостей політичного лідера призводить до того, що бюрократичний апарат виявляється не в змозі вирішувати суто політичні проблеми.
Поняття «панування чиновників» Вебер використовував для позначення такого політичного режиму, в якому функція визначення політики виявляється узурпованої бюрократією. «Панування чиновників» являє собою тенденцію, яка присутня в будь-якій бюрократичній адміністрації, але може повністю реалізуватися лише в тому випадку, якщо не існує ефективних засобів контролю за діяльністю державного апарату. Граничне розвиток даної тенденції, як вважав Вебер, повинно було викликати вкрай несприятливі соціальні наслідки.
Проблема обмеження влади бюрократії була для Вебера однією з центральних. Німецький соціолог розглядав різні інституційні механізми, які могли б стати противагою бюрократичному управлінню. Найбільші можливості для встановлення контролю за діяльністю адміністративного апарату надавала, на його думку, система представницького правління. Разом з тим основною функцією парламентської системи є, з точки зору Вебера, відбір політиків, які мають якості справжнього лідера.
З початком «веберовського ренесансу» 70-80-х років у західній соціальній науці спостерігається значне зростання інтересу до соціологічної теорії Вебера. Вплив ідей Вебера на дослідження політичних структур і процесів помітно зросла в останні роки. Багато західні вчені спираються на теорію бюрократії Вебера при проведенні порівняльних досліджень системи державного управління в різних країнах.
Російська соціологія також може багато почерпнути в арсеналі веберовської політичної теорії. Розроблені Вебером поняття можуть успішно використовуватися для аналізу структур державного управління в Росії на різних етапах їх еволюції. Звернення до веберовским політичним ідеям має сприяти кращому розумінню як недавнього минулого нашої країни, так і сучасного стану її політичної системи.