4. Форми міжнародної передачі технологій

Передача технологій може здійснюватися в уречевленій формі (машинах, устаткуванні, матеріалах тощо) та у "чистому" вигляді, або в неуречевленій формі (науково-технічна інформація, знання, досвід тощо). Відповідно до цього в науці виділяється поняття міжнародної передачі технологій в широкому розумінні, що включає в себе обидві форми, та у вузькому, що включає лише передачу технологій у "чистому" вигляді, тобто нематеріальних активів.

Правові форми захисту технологій. Міжнародна передача технологій забезпечується правовим захистом. Будь-яка нова технологія може бути захищена одним або кількома правовими інструментами: патентом, ліцензією, ноу-хау, копірайтом, товарною маркою. Особливе значення має оформлення права інтелектуальної власності та ексклюзивності (монополії) на науково-технічні знання.

Інтелектуальна власність — це відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування й розпорядження щодо результатів інтелектуальної діяльності. Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності в широкому розумінні називають новітні технології, а взагалі до об'єктів інтелектуальної власності належать: наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, апаратури, інструментів, технологічних ліній та іншої техніки, технічна документація, способи виробництва й технологічних процесів тощо. З точки зору юриспруденції інтелектуальна власність — це володіння виключним правом, яке визначає виключення й обмеження доступу, передавання, контролю та відповідальності щодо об'єкта інтелектуальної власності. Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент.

Патент — це захищений авторським правом винахід. Він оформляється документом, який видається компетентним державним органом на певний термін винахідникові чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід. Патент підтверджує право винахідника видавати ліцензію на виробництво, використання та продаж винаходу. Строк дії патенту обмежується 15—20 роками, і він діє лише на території тієї країни, де був виданий. З метою захисту власників патенту від іноземних конкурентів між країнами укладаються угоди з патентування, що розширюють територію захисту.

Не кожен винахід може бути запатентованим. Можливість патентування визначається поняттям патентоспроможності. Тому в більшості країн патенти видаються державними органами лише після проведення експертизи на наявність в заявці основних критеріїв патентоспроможності винаходу за такими критеріями; новизна, наявність винахідницької творчості, здатність бути застосованим у практичній діяльності.

Найважливішими джерелами патентного права в кожній країні є національні патентні закони. На регіональному та міжнародному рівнях діють: Конвенція про видачу європейських патентів, Договір про патентну кооперацію, Гаванська угода про визнання охоронних документів. В 1967 p. у Стокгольмі була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), що пізніше (1974 p.) отримала статус спеціалізованої організації ООН. ВОІВ координує діяльність країн-учасниць в галузі захисту прав інтелектуальної власності, а також численних союзів і угод у цій сфері. Юридичною основою союзів і угод є Паризька конвенція (1883 p.) з охорони промислової власності і Бернська конвенція (1886 p.) з охорони літературних і художніх творів, що пізніше неодноразово піддавалися новим редакціям.

Значення патентного захисту для реалізації продукції полягає в тому, що патент дає змогу:

• розширити вибір засобів конкурентної боротьби;

• усунути з ринку конкурента чи послабити його;

• отримати виключне право на комерційне використання продукту;

• стимулювати попит на продукт, оскільки посилання в рекламі на патент дає більший ефект, ніж простий опис якостей продукту;

• отримати базу для надання ліцензії. Дія патенту не розповсюджується:

• на використання винаходу для приватних цілей, для проведення дослідів на борту кораблів, повітряних і наземних транспортних засобів, які тимчасово знаходяться на території дії патенту, але належать країні, на яку патент не розповсюджується;

• на тих, хто до моменту подання заявки на патент використовував винахід чи зробив для цього необхідні приготування (так зване право попереднього користування);

• на ті випадки, коли уряд приймає рішення про відчуження патенту для використання його в інтересах суспільства або ж в інтересах безпеки (у таких випадках власник має право на співставну винагороду).

Потреба у швидкому розповсюдженні нових технологій створює необхідність у багаторазовому використанні винаходу впродовж строку дії патенту як самим власником технології, так і іншими фірмами. У зв'язку з цим і з'явилися ліцензії як форма правового захисту нових технологій.

Ліцензія — дозвіл, що видається власником технології чи прав промислової власності зацікавленій стороні на використання впродовж певного часу та за певну плату. Технологія може бути як захищена, так і не захищена патентом.

Копірайт — ексклюзивне право автора літературного, аудіо- чи відеотвору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт в основному захищає від копіювання книги, фільми, радіопередачі тощо, але часто розповсюджується і на використання у виробництві знань у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень тощо.

Товарна марка (фірмовий знак) — це символ певної організації, який використовується для індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника. Як правило, товарна марка поміщається на продукцію фірми у вигляді малюнка, графічного зображення, абревіатури, імені або ініціалів засновника (власника) компанії тощо. Товарна марка може бути зареєстрована як у країні знаходження корпорації, так і за її кордоном. У країні базування компанії товарний знак може використовуватися, якщо його належність ніким не заперечена впродовж встановленого законодавством строку. У разі експорту товару товарна марка реєструється у країні, в яку він здійснюється.

Форми передачі технологій. Форми передачі технологій поділяються на комерційні та некомерційні.

Комерційні форми: патентні угоди, ліцензійні угоди, ноу-хау, інжиніринг, франчайзинг, консалтинг, контракти під ключ, контракти на управління, іноземні інвестиції у вигляді технологій.

Некомерційні форми: спільне проведення НДДКР, обмін спеціалістами, підготовка та перепідготовка кадрів, "відплив інтелекту" (міграція вчених та спеціалістів), прямі зв'язки із науковими установами, проведення наукових конференцій, симпозіумів, виставок, ярмарків, навчання студентів, створення довідково-інформаційної літератури, комп'ютерних банків даних про науково-технічні досягнення, діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в галузі науки і техніки, промисловий шпіонаж.

Міжнародне технічне сприяння або допомога. Розглянемо основні форми міжнародної передачі технологій.

Патентні угоди — це міжнародні торговельні угоди, згідно з якими власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцеві патенту. Зазвичай, малі вузькоспеціалізовані фірми самостійно не можуть впровадити винахід у виробництво, тому продають патенти великим корпораціям.

Міжнародне ліцензування виступає у вигляді торгівлі (передачі) ліцензій на винаходи, патенти, технології, ноу-хау, а також формули, схеми, торгові марки, програми тощо. Як і всілякі міжнародні торговельні обмінні операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод, учасниками яких є: ліцензіар — продавець патенту, ліцензії чи нових знань, та ліцензіат — покупець. Ліцензія — це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіатові на промислове і/або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду.

Ліцензійна угода, відповідно, є угодою про передачу (надання) прав на використання ліцензій, патентів та інших об'єктів інтелектуальної власності (за винятком товарних і фірмових знаків). Ліцензійні угоди передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаних з ними ноу-хау. Ліцензійна угода встановлює вид ліцензії (патентна, безпатентна), характер та обсяг прав на використання технології, виробничу сферу та територіальні кордони використання предмета ліцензії. Залежно від обсягу прав, що передаються, розрізняють такі види ліцензійних угод:

• проста ліцензія — ліцензіар має право самостійно використовувати об'єкт ліцензії, передає ліцензіату таке право використання на певних умовах, може передавати аналогічні права за умовами ліцензії іншим суб'єктам;

• виключна ліцензія — ліцензіар має право самостійно використовувати об'єкт ліцензії (якщо інше не передбачено угодою), передає ліцензіату виключні права на використання об'єкта ліцензії в обумовлених угодою межах (наприклад на певній території), не може передавати аналогічні права за умовами ліцензії іншим суб'єктам;

• повна ліцензія — ліцензіар повністю втрачає право самостійно використовувати об'єкт ліцензії, передає ліцензіату всі права на ліцензію, її використання та продаж.

Ціна ліцензії визначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії. Види ліцензійних винагород:

• роялті — періодичні відрахування, встановлені у вигляді фіксованих відсоткових ставок від фактичного економічного результату використання ліцензії. Таким результатом може виступати прибуток, обсяг продажів тощо;

• паушальні платежі — чітко зафіксовані в угодах суми, що базуються на оцінці очікуваного економічного ефекту і виплачуються одноразово або у виплат. Іноді паушальні платежі здійснюються шляхом розбивки на декілька траншів відповідно до етапів практичної реалізації технології.

• участь у прибутку — відрахування на користь ліцензіара частини прибутку, отриманого ліцензіатом від комерційного використання предмета ліцензії. Зазвичай, участь ліцензіара у прибутку ліцензіата фіксується на рівні до ЗО% уразі надання виключної ліцензії та 10% — невиключної ліцензії;

• участь у власності — передача ліцензіатом ліцензіарові частини акцій своїх підприємств як плати за надану ліцензію;

• перехресне ліцензування — обмін ліцензіями чи патентами, що мають еквівалентну вартість;

• попередня плата — платіж, що компенсує витрати ліцензіара перед укладенням ліцензійної угоди.

Переваги, які отримує продавець ліцензії.

Проникнення на ринок. Ліцензія дозволяє проникнути на ринки, вихід на які ускладнений такими бар'єрами:

• високе ввізне мито;

• імпортні квоти або заборони;

• занадто великі витрати на транспорт (для громіздких або важких товарів);

• сильна конкуренція з боку інших фірм.

Витрати капіталу. При продажу ліцензій валютні витрати невеликі, а прибуток істотний.

Ризик. Втрати при провалі невеликі.

Збереження власності. Продавцеві ліцензії не загрожує небезпека націоналізації або експропріації капіталу.

Нові товари. Через невеликі витрати нові товари можуть бути швидко створені і надійти у продаж до того, як конкуренти зможуть зробити що-небудь схоже.

Просування товару. Продавець ліцензії може негайно скористатися торговельною мережею покупця і наявною клієнтурою (покупцями).

Недоліки продажу ліцензій для їх продавця.

Конкуренція з боку покупця ліцензії. Коли мине термін ліцензійної угоди, власник ліцензії отримує в особі покупця ліцензії свого конкурента.

Експлуатація ринку. Одержувач ліцензії, якщо навіть він досяг погодженого мінімуму обороту, усе ж не цілком заповнив ринок, залишивши ніші для конкурентів. Власник ліцензії неминуче втрачає контроль над операціями ринку.

Прибуток. Ліцензійна винагорода звичайно становить невеликий відсоток від обороту — близько 2—7%. Якщо компанія сама виробляє товар на своєму підприємстві, то прибуток буде значно вищий.

Якість товару. Контроль якості товару ускладнений, а товар часто несе на собі товарну марку власника ліцензії.

Державне регулювання. Державні органи часто ставлять перешкоди для переказу платежів за право користування патентом і накладають заборону на ввіз компонентів.

Розбіжності з одержувачем ліцензії. Часто виникають суперечки, хоча угода була складена з усіма застереженнями.

Термін дії ліцензійних угод. Термін дії ліцензійних угод визначається на основі таких факторів:

1) час, необхідний на освоєння ліцензії;

2) обсяги капітальних вкладень;

3) строк дії патентів, їх надійність;

4) умови інших угод щодо аналогічної або замінної продукції;

5) термін морального старіння об'єкта угоди;

6) умови платежу.

На практиці терміни дії ліцензійних угод становлять від 3 років для ма-лозатратних та до 10 років для капіталомістких ліцензій.

Оцінка ефективності експорту ліцензії передбачає зіставлення цієї зовнішньоекономічної операції з альтернативними операціями, що теж можуть забезпечити комерціалізацію технологій, зокрема:

1) організація вітчизняного виробництва з експортною орієнтацією;

2) відкриття закордонної філії;

3) створення спільного підприємства;

4) продаж ліцензії іншому покупцеві.

Також оцінка ефективності експорту ліцензії передбачає зіставлення додаткової вигоди та можливих втрат, всіх супутніх ефектів та витрат, в тому числі:

1) супутній ефект від експорту вузлів, деталей та інших товарів, що закуповуються імпортером ліцензії;.

2) супутній ефект від розширення імпорту продукції, що буде випускатися за кордоном на базі ліцензії;

3) супутні втрати від скорочення серійності вітчизняного виробництва, від зменшення обсягу експортних поставок, від можливого зниження зовнішньоторговельних цін.

Ноу-хау — це сукупність технічних, економічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок, виробничого чи іншого досвіду, які необхідні для організації того чи іншого виду діяльності, але не є запатентованими. Отже, ноу-хау, як об'єкт інтелектуальної власності, не пов'язаний з патентуванням і має менший рівень захищеності. У більш широкому розумінні ноу-хау — це узагальнюючий термін для різних секретів виробництва (повністю або частково конфіденційних знань), відомостей науково-технічного, економічного, адміністративного, фінансового чи методологічного характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі чи фірмі, що їх придбали, здобули чи ними оволоділи. Це знання, комерційна цінність яких для покупця полягає не тільки в їх науково-технічному змісті, а й у тому, що вони не стали ще загальним надбанням. Тому ліцензійна угода на передачу ноу-хау передбачає відповідальність за збереження конфіденційності інформації та відшкодування збитків у разі її порушення.

Секрети виробництва, організації та управління, технологічний досвід, інструкції, схеми, креслення, ТЕО, технологічні карти, супроводжувальні технічні документи — ось короткий перелік документів та вартісних суб'єктів економіки, які підпадають під визначення ноу-хау

Міжнародний інжиніринг — надання на комерційній основі послуг виробничого та науково-технічного характеру. Ця форма міжнародної передачі технологій, спрямована на оптимальний вибір техніки для виробництва, ре-

комендації з ефективного використання ресурсів і технологій тощо, що дозволяє підвищити ефективність зарубіжних інвестицій, забезпечує мінімізацію витрат з реалізації проектів різного призначення.

Інжинірингові послуги поділяються на:

• передпроектні — маркетингові дослідження, розробка ТЕО проектів, оцінка комунікацій для проекту, топографія;

• проектні — комплексна підготовка проекту, експертиза ТЕО, оцінка вартості проекту, робочі креслення;

• післяпроектні — підготовка контрактів на будівництво, нагляд або проведення будівельно-монтажних робіт, консультації з експлуатації устаткування, гарантійне та післягарантійне обслуговування.

Основними експортерами інжинірингових послуг є компанії країн з ринковою економікою, таких як США, Великобританія, Японія, Франція, Німеччина.

Міжнародний інжиніринг має ряд особливостей:

1. Функціонує як одна з послуг виробничого призначення, що реалізуються не в речовій формі продукту, а в корисному ефекті, наприклад, проектування, консультації, навчання і т. д.

2. Інжинірингові послуги пов'язані з підготовкою та забезпеченням процесу виробництва й реалізації, що розраховані на проміжне і кінцеве споживання реальних благ і послуг.

3. Інжинірингу притаманні комерційні якості, які виявляються у процесі купівлі-продажу.

4. Інжиніринг відрізняється від ліцензій та ноу-хау. Об'єктом купівлі-продажу на ринку інжинірингу є послуги з підготовки, систематизації, пристосування до використання в конкретних умовах і передачі доступних будь-яким кваліфікованим спеціалістам науково-технічних та виробничих знань і досвіду. Такого роду послуги є відтворюваними, тобто їх можуть надавати багато фірм. На відміну від них продаж ліцензій, ноу-хау та уречевлених нових технологій здійснюється їх реальним автором чи власником.

Оскільки співробітництво між інжиніринговими фірмами є вагомим аргументом у конкурентній боротьбі, то досить часто застосовуються такі основні форми кооперації праці, як створення нової компанії в результаті злиття двох фірм або при поглинанні однієї з фірм іншою, створення спільних підприємств довгострокового типу, створення короткострокових спільних підприємств для виконання конкретного проекту, укладання угод про співробітництво. Досить часто практикується створення консорціумів, що полегшує отримання замовлення за рахунок входження в нього банківських та державних фінансових організацій. Можливе створення тимчасових консорціумів.

Управлінська діяльність інжинірингових фірм полягає в наданні послуг з організації виробничої структури та адміністративного управління на основі передового світового досвіду.

Інжинірингові фірми займаються розробкою найновіших методів планування виробництва продукції на основі маркетингових досліджень ринку,

нових підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю якості управління і т. д.

Суттєвою проблемою є визначення оптимальної вартості інжинірингових послуг. Для цього вивчається конкурентний матеріал з різних регіонів світового ринку, а також враховуються встановлені підходи до оплати. Наприклад, вартість послуг інжинірингової компанії, що виконує функції генерального постачальника та генерального підрядчика, залежно від масштабів об'єкта можуть коливатися в межах 10—20% загальних витрат на його спорудження.

Франчайзинг — контракт на передачу товарної марки, технології, надання послуг чи продажу товарів. Угоду укладають дві сторони:

• франчайзер (продавець) — транснаціональна компанія, що володіє певною товарною маркою, технологією надання послуг чи продажу товарів, технологією організації торгівлі або дистрибуції товарів, що є предметом фран-чайзингових угод;

• франчайзі (покупець) — місцева компанія, яка використовує надані фран-чайзером за угодою торговельні марки, технології і т, д.

Продавець не тільки передає покупцеві право на використання товарної марки, а й надає йому допомогу в організації та веденні бізнесу у вигляді надання технічних послуг, реклами, підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації, постачанні та ін. Франчайзі за ці послуги вносить одноразову платню при організації бізнесу і здійснює періодичні платежі, а також бере на себе обов'язки вкласти в цю компанію частину свого капіталу та надавати послуги в області маркетингу та менеджменту. Франчайзер бере участь в управлінні та контролі за послугами, що надаються франчайзі.

Всі франчайзингові системи є транснаціональними. Франчайзі не володіє компанією, оскільки отримує її лише на умовах лізингу. Франчайзі отримує фіксовану плату незалежно від прибутку компанії. Вся інша частина прибутку отримується франчайзером.

Франчайзингова угода укладається на 3—5 років, що дає можливість в подальшому поновлювати або не поновлювати угоду.

Франчайзингові угоди поширюють міжнародні стандарти якості та технології.

В діючій франчайзинговій угоді мають виконуватися 3 умови:

1) стандартизація продукції та якості, що забезпечується шляхом технічного контролю з боку франчайзера, при здійсненні цієї стандартизації припускається адаптація до місцевих умов;

2) компанія повинна мати високу репутацію серед споживачів, щоб її товарна марка стала предметом купівлі-продажу;

3) у всіх франчайзингових операціях має бути забезпечене дотримання технологічних умов та умов якості.

Міжнародний консалтинг — надання інформаційно-консультаційних послуг агентам міжнародної економіки (виробникам, продавцям, покупцям і т. п.) з широкого кола питань економічної та зовнішньоекономічної діяльності, таких як:

• маркетингові дослідження, аналіз кон'юнктури світових ринків товарів та послуг;

• бізнес-планування;

• стратегічний менеджмент;

• фінансовий менеджмент;

• інвестиційний менеджмент;

• управління персоналом, оцінка та підбір кадрів;

• рекомендації з організації збуту та реклами;

• вибір партнера, організаційно-правової форми бізнесу;

• розробка нових виробничих концепцій;

• розробка концепцій та програм реструктуризації і приватизації;

• розробка та експертиза установчих документів;

• широке коло фінансово-економічних та податкових питань.

Контракти під ключ, як форма міжнародної передачі технології, передбачає укладення угоди на будівництво об'єкта, який після його повної готовності до експлуатації передається замовникові. Такі проекти зазвичай реалізуються великими будівельними фірмами та виробниками промислового устаткування, між якими поділені відповідні ринки.

Контракти "під ключ" характеризуються масштабністю обсягів робіт та високою ціною. Це пояснюється значимістю створюваних об'єктів для країни, де вони будуються. Вартість нерідко вимірюється мільйонами і навіть мільярдами доларів, що є проблемою для замовника. Вартість реалізації проектів "під ключ", як правило, набагато вища за будівництво об'єкта своїми зусиллями. Укладення контрактів "під ключ" супроводжується гострою конкурентною боротьбою серед фірм-підрядників. У ролі підрядників виступають не тільки великі фірми розвинених країн світу. Останнім часом велику активність проявляють фірми з Туреччини, Індії, Південної Кореї. Вони більш конкурентоспроможні порівняно з великими фірмами розвинених країн в реалізації будівельних проектів, що потребують застосування дешевої робочої сили.

Контракти на управління — специфічна форма міжнародної передачі технології, суть якої полягає в тому, що фірма однієї країни направляє своїх менеджерів у зарубіжну фірму для виконання управлінських функцій на певний строк та за встановлену плату.

Необхідність укладення таких контрактів зумовлена рядом причин:

1) потрібно досягти значного підвищення ефективності функціонування діючого підприємства, а місцеві управлінці не здатні з цим впоратися швидко і результативно;

2) укладання контрактів на управління інколи пов'язане зі здійсненням прямих зарубіжних інвестицій. Коли за кордоном створюється новий промисловий об'єкт чи реконструюється діюче підприємство від фірми — постачальника нового технологічного устаткування вимагають допомогу у вигляді управлінських послуг;

3) контракти на управління інколи укладаються в тому випадку, коли іноземні інвестиції націоналізуються, а попередньому власникові пропонують продовжити управління підприємством доти, доки місцевий персонал буде здатний впоратися з цією роботою.

Технологія також передається між країнами у процесі міжнародного технічного сприяння — в рамках угод щодо промислового співробітництва, науково-технічної та виробничої кооперації, інвестиційного співробітництва та в інших організаційно-правових формах.