2.2. «Причинна» – перша відома балада т. Шевченка

У творчості Т. Шевченка на першому плані стоять переживання, почуття і думки людини, крізь призму яких ми сприймаємо зображуване і загалом розуміємо твір [10, с. 44]. Окрім того, він бачив світ не лише таким, яким він існував насправді, а й яким би хотілося його бачити поетові. У зображенні світу відігравало певну роль не стільки саме відтворення явищ, скільки їх переосмислення: тому виняткові характери і виняткові сюжети – це те, що визначає одну з граней поетичної натури Т. Шевченка.

Незвичайне і звичайне, переплітаючись, тісно взаємодіють уже в першому творі поета, баладі «Причинна» (1837), основний мотив якої – розлука селянської дівчини-сироти з її милим, козаком. Шевченко йшов від життя, від реальної дійсності, де подібні явища були звичайні, дуже поширені. Мотив розлуки, туги за милим часто зустрічається в українських народних піснях. Так, у збірнику українських народних пісень, упорядкованому Лукашевичем, є пісня з таким же мотивом:

Єно взяв козак за браму виїжджати,

Взяла дівчина білі ручки ламати;

Ой взяв козак на гору виїжджати,

Взяли дівчину на вітер подіймати;

Ой став козак дай з гори ся спускати,

Взяли дівчину водою відливати... [10, с. 44]

Можна знайти аналогічні народні пісні й до інших мотивів і сюжетних ситуацій балади «Причинна». Шевченко безпосередньо відображає в ній думки й почуття народу, знедолених, простих людей. Селянська дівчина, яка тужить за милим – «сирота», «сиротина», «ні батька, ні неньки», її природне почуття до молодого козака, який обіцяв повернутися, зневажають люди, що дотримуються традиційної моралі – «люди чужії її засміють». Це, власне, й спонукає дівчину звернутись до ворожки, яка й зробила її причинною. Дівчина гине. Нам не відомі причини, що змусили молодого козака поїхати і залишити свою милу. Але тепер він намагається найшвидше повернутися додому. Побачивши свою милу мертвою, козак обвинувачує лихих людей:

За що ж вони розлучили

Мене із тобою? [23, с. 53].

Це все ті самі «люди чужії», соціально чужі люди простому козакові й дівчині-сироті. Козак також гине. Поет підкреслює, що це не звичайна трагічна смерть дівчини й козака:

Нема кому запитати,

За що їх убито [23, с. 54]..

Він хотів сказати, що є люди, винні в їх трагічній загибелі, але цей соціальний конфлікт тільки накреслений.

Своєрідною рисою балади «Причинна» є її особливе ліричне забарвлення. Поет не тільки емоційно передає почуття, переживання своїх героїв – дівчини й козака, – не тільки співчуває їм, а й сам переживає разом із ними. Це особливо виявляється в піднесеній, схвильованій мові, в ліричних відступах, зокрема:

Така її доля... О боже мій милий,

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту! [23, с. 50].

Недарма стали ці рядки, як і початок балади («Реве та стогне Дніпр широкий»), улюбленими народними піснями [10, с. 47].

Жанровими особливостями балади Шевченка близькі до балад прогресивних українських романтиків. «Причинна», як і інші балади, має романтичний характер. Передусім це виявляється в елементах фантастики, позбавленої, проте, жодної містики. Фантастика «Причинної» народнопоетичного походження. Русалки залоскотали дівчину-причинну. Уже в першому збірнику Максимовича є пісня "»Ой біжить, біжить мила дівчинка», в якій співається про те, як русалка женеться за дівчиною й загадує їй три загадки:

Дівчинка загадочки не вгадала,

Русалочка дівчинку залоскотала [10, с. 47].

Відомі цілі цикли українських народних пісень під назвою «русальних». Пісня, яку співає в «Причинній» мати-русалка, безперечно, фольклорного походження:

Ух! Ух! Солом'яний дух, дух

Мене мати породила,

Нехрещену положила [23, с. 51].

Цю пісню у власному записі наводить М. Максимович у дослідженні «Дни и месяцы украинского селянина» [10, с. 47].

Цей єдиний фантастичний епізод у баладі Шевченка подано в плані, близькому до реальної дійсності. Перш ніж сказати про те, що русалки залоскотали дівчину, поет передає її важкий душевний стан: «...стала... в серце коле!» І в усіх інших епізодах, особливо в картинах повернення козака, похорону козака й дівчини, цілком виразними є реалістичні тенденції. Останній епізод поданий у життєвому, побутовому плані.

Мова, засоби образності першої балади цілком народні. Народнопісенні паралелізми:

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив? [23, с. 50].

З народної поетики епітети («чорнобровий», «сизокрила»), порівняння («неначе човен», «як та пташка», «як гадина»).

Своєрідний і синтаксичний зв'язок слів уже в першому творі Шевченка. Наприклад, інверсія:

Розбивши вітер чорні хмари,

Ліг біля моря одпочить... [23, с. 51].

Балада «Причинна» чарує нас щирою, піднесеною, схвильованою мовою, відображенням страждання простих людей. Великого емоціонального впливу на читача поет досягав тут і за допомогою звукової організації вірша. Про це добре сказав Іван Франко, який у розвідці «Із секретів поетичної творчості» писав: «Візьмемо хоч би перший уступ Шевченкової «Причинної», а власне ті рядки, де поет малює словами різнорідні звуки, з яких складається буря:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива...

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів [23, с. 49].

У першій і останній парі рядків зібрано тут кілька сильних слухових образів – рев великої ріки, свист і виття вітру, крик сичів, скрип дерева – все ефекти чисто музикальні і доступні для чисто музикального трактування. Але середня пара рядків? Там також є слова, що апелюють до нашої слухової пам'яті: півні співають, люди гомонять... Се дуже інтересний примір, як поет при помочі таких сліпих алярмів до нашого слухового змислу викликує в нашій уяві зовсім інший, не слуховий, хоч первісне на підставі слуху вкріплений в душі образ – часу, пори, коли відбувається подія балади. Правда, він міг би зробити се коротше, немов конвенційною монетою, сказати: північ, та й годі, але він волів покласти тут нестемпльоване золото поезії, обійти абстракт, репродукувати його змисловими образами. Для музики ся процедура зовсім недоступна [10, с. 49].

У тій самій баладі маємо далі знов цілий ряд слухових образів, котрими поет характеризує український ранок:

Защебетав жайворонок,

Угору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидючи;

Защебетав соловейко –

Пішла луна гаєм –

Пішов шелест по діброві;

Шепчуть густі лози... [23, с. 52].

«Тут для мене менше інтересний контраст між тими тонами, які тепер викликає поет в нашій душі, і тими, які викликав з початку твору; сей контраст зовсім натуральний, і його можна би ще значно зміцнити... Але, як сказано, не те головно інтересно в тім простенькім описі українського ранку, а те, що поет, зовсім аналогічно до опису бурливої ночі, і тут до змалювання погідного, тихого ранку, бере переважно слухові, музикальні образи. Шевченко не раз описував ранок в українськім селі, але ніде в такій мірі не послугувався музикальними мотивами, як власне тут...» [10, с. 50].

Уже в першому творі Шевченка виявилась своєрідна риса всієї його поезії – різноманітність, багатство ритміки. При першому погляді на текст «Причинної» ми бачимо різну конфігурацію окремих частин поеми. Ще більше цю метричну, ритмічну розмаїтість ми відчуваємо при читанні твору.

Вступ (36 рядків) написаний своєрідною ритмікою, не подібною до класичних розмірів. Цей розмір не можна визначити ні як ямб, ні як хорей, ні як один із трискладових розмірів. Він узятий Шевченком із народних пісень, де він умовно зветься «коломийковим» розміром. Проте у Шевченка коломийковий розмір має певну своєрідність. Філарет Колесса, відзначаючи, що термін «коломийковий вірш» не зовсім відповідає формі Шевченкового чотирнадцятискладового триколійного вірша (4 + 4 + 6) писав: «Коломийки ж творять тільки одну групу пісень, складених цим віршем; це взагалі один із найулюбленіших в українській народній поезії розмірів, найчастіше подибуваний у різних групах пісенних (за виїмком обрядових пісень), – отже, в побутових, любовних, історичних, баладових, що їх мелодії, переважно повільні, укладаються в такти 3/4, 4/4, 6/8 і ін. та цілим своїм характером сильно відрізняються від коломийкових мелодій. Одначе тексти усіх цих пісень виявляють зовсім таку саму побудову строфи, як коломийки: такий самий же поділ вірша на три силабічні групи (4 + 4 + 6), таке ж розміщення наголосів і римування, так що по самому тексту тяжко іноді вгадати, до якої мелодії він належить. Можемо догадуватися, що не танкові пісні коломийкової форми, але саме оці поважні пісні в розмірі (4 + 4 + 6), яких так багато знайшов наш поет у Максимовичевих збірниках з 1827 і 1834 pp., стали йому взірцем віршової форми при складанні сумовитих дум» [10, с. 51].

Усе це, разом узяте, – народність змісту й народність форми, емоціональність, піднесеність мови, багатство звукової організації, ритміки, цілковита єдність поета із своїми героями з народу – робить перший твір Шевченка класичним, невмирущим твором, що й досі зберігає чарівну силу впливу на читача.