Історія рятувальної служби Поділля

Пожежі, різні катастрофи і стихійні лиха, знищуючи поселення, забираючи в людей надбане важкою працею добро, їхні життя, скалічуючи людей, стримували розвиток держави. Для деякого впорядкування життя губерній Катериною ІІ було видано “Учреждения для управления губерний Всероссийской империи”, в 19 главі якого йдеться про запровадження штатних команд, “кои в городах находятся при разных караулах присутственных мест…в команде городничего, который в случае опасности (оставя часовых, где необходимо) оные собрать и употребить может для предохранения общаго блага от опасности; по чему городничему надлежит за исправным состоянием той штатной команды прилежное имение иметь.”

Доволі ефективною спробою в організації системи боротьби з вогнем було створення при поліційних дільницях спеціальних пожежних експедицій. У лютому 1800 року Міністерство внутрішніх справ Росії видало Циркуляр “Про формування в містах міських поліційних відділень”, в якому затверджувалося утворення “пожарная экспедиция под управлением брандмайора, который ведёт записку о числе состоящих в городе пожарной команды, пожарных  лошадей пожарных инструментов и прочее”. І вже наприкінці місяця до Подільського Губернського Правління надійшла відповідь з міста Кам’янця-Подільського про виділення на пожежні інструменти з доходів міста 1000 рублів сріблом, а в інших повітових містах на пожежні інструменти повинні були виділяти кошти по необхідності. Але подібні витрати були не новиною для правління губернії. Зокрема, архівні сховища зберегли повідомлення, що задовго до вищеназваного Циркуляра, у поселеннях діяли певні заходи для запобігання пожежам. Так, від обивательських будинків споряджалися нічні сторожі, або ще їх називали - нахтвехтери; виділялись кошти на придбання пожежних інструментів, на освітлення міста тощо. Таким самим чином було організовано захист сільської місцевості, яка особливо потерпала від вогняних нашесть – як і в містах, організовували спеціальні сторожі – охоронну структуру, яка особливу увагу приділяла охороні населених пункті від вогню в нічний час.

Але тільки правилами та вимогами вогонь не побороти: необхідно мати кваліфікованих і навчених пожежній справі людей. Розуміючи необхідність створення професійної структури пожежного захисту, Олександр І підписує наказ від 24 червня 1803 року, згідно якого комплектування пожежних підрозділів проводилося із солдат, непридатних до стройової служби. Очолювалися такі команди унтер-офіцерами запасу або чинами поліції. Непридатність до стройової служби визначала не лише слабке здоров’я, а й нерідко – неблагонадійність, що виявлялась у правопорушеннях, злочинах проти цивільних осіб тощо.

Підготовка рядового складу підрозділів цілком покладалось на брандмейстерів – такі посади було введено ще в грудні 1763 року, коли затвердили штат посад „при пожарном инструменте” і для керівництва була запроваджена посада брандмайора і називали їх “вогнегасних справ майстрами”. Щоправда спочатку в їх обов’язки входило лише підтримування в стані готовності пожежних насосів і обозу, ремонт їх: “чтобы в каждом городе был при полиции брандмейстер и при нём два ученика, знающие починку и обращение с машинами”, тому що в команді не вистачало найголовнішого – підлеглих, самих вогнеборців. За наказом від 24 червня 1803 року обов’язки брандмайорів або ж брандмейстерів значно розширились – на них покладалося не тільки спостереження за дотриманням у населеному пункті протипожежних норм і підтримання боєздатності пожежних інструментів, а й повністю керівництво пожежними частинами.

Зокрема, в обов’язки поліцмейстера входило проведення інспекторських перевірок пожежних і поліційних команд згідно плану, наведеного в Циркулярі №11 від 1 листопада 1844 року:

- склад команди;

-  вибули;

-  утримання людей;

-  порядок служби;

-  утримання пожежних коней;

-  мундирний одяг та амуніція;

-  кінська збруя та пожежний інструмент;

-  приміщення команд;

-  лазарети.

Міністр внутрішніх справ надіслав Наказ № 6445 від 30 вересня 1864 року, в якому вимагав провести силами міських товариств опис всіх наявних пожежних обозів, а також запропонувати шляхи поповнення озброєння команд. Найлегшим та найпростішим шляхом для створення пожежних частин та поповнення наявних пожежних обозів місцеві товариства вважали страхові збори, кошти повинні були затверджуватись особливими Комітетами з домовласників за участю агентів від „Страховых от огня обществ”.

Мабуть, деякі із запропонованих міськими Комітетами ідей, знайшли відображення у Пропозиціях № 8202 Пана Генерал-Губернатора, які надійшли до губернського керівництва 1 грудня 1866 року:

„1) приведение в действие предположения Губернского Начальства:

- об устройстве в городе Проскурове общественной команды;

- об оставлении в городах Летичеве, Виннице, Баре, Могилёве, Сальнице пожарных команд на прежних основаниях с заменою только нижних воинских чинов по мере выбытия их со службы вольнонаёмными людьми с отнесением всех издержек по содержанию пожарной части к городским доходам.