12 Питання угкц

Світлою сторінкою вписана в історію Церкви діяльність митрополита Йосифа Сембратовича (1870—1882) з морального та економічного оздоровлення ситуації в Галичині, створення братств та товариств тверезості. Основи для духовного і матеріального піднесення Галичини було закладено в його посланні «Про велику гідність людини» (1876). На порозі ХХ століття греко-католицька церква в Галичині удостоїлася визначної постаті митрополита Андрея Шептицького (1901—1944). На час його пастирського служіння припадають тривожні часи двох світових війн та семиразової зміни політичних режимів. За цей період, завдяки його жертовній посвяті та талантам церковного і народного провідника, греко-католицька церква досягнула найбільших висот за увесь дотеперішній період свого історичного розвитку. Його стараннями відкрито семінарії для підготовки духовенства в Станіславові (тепер — Івано-Франківську) та Перемишлі, засновувалися українські школи, бурси для молоді, шпиталі, сиротинці, надавалася підтримка українському мистецтву та культурі і допомога обдарованим студентам.

На цей час припадає початок жорстоких переслідувань греко-католицької церкви як в Радянському Союзі так і в усіх інших країнах-сателітах тоталітарного режиму. 11 квітня 1945 року радянська влада заарештувала Архієпископа Йосифа Сліпого, а згодом було репресовано і всіх інших владик. У травні 1945 року була створена «Ініціативна група з возз'єднання греко-католицької церкви з православною», про роботу якої М. Хрущов особисто доповідав Й. Сталіну[8].

В березні 1946 року у Львові відбувся псевдособор, на якому проголошено ліквідацію Греко-Католицької Церкви, значну частину її майна передано Російській Православній Церкві, а вірних та духовенство насильно змушували зрікатися своєї Церкви. Патріарх Російській Православній Церкві Алексій I благословив цю подію. Свідками вірності Христові та Церкві стали мільйони мучеників-жертв новітніх переслідувань: єпископи, священики і миряни, монахи і монахині. Під час свого візиту в Україну в 2001 році Папа Римський Іван Павло II проголосив блаженними 28 новомучеників.

28 серпня 1949 року генеральний вікарій І.Кондратович, керівник групи священиків за перехід на російське православ'я, проголосив скасування Ужгородської унії 1646 р. та «возз'єднання» Греко-католицької церкви Закарпаття з Російською православною церквою. У церемонії проголошення взяли участь архієпископ РПЦ Макарій та отці Пап і Беца. Усі греко-католицькі церкви і 283 парафії Закарпаття були передані РПЦ. Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Теодор Ромжа (8 вересня 1944 — 1 листопада 1947), за категоричну відмову зрадити свою віру був жорстоко вбитий. У червні 2001 Папа Римський Іван Павло II під час свого візиту в Україну причислив Теодора Ромжу до лику блаженних.[1]

В 1946–1989 роках Греко-Католицька Церква була змушена діяти в підпіллі. Провід Церкви продовжував здійснювати митрополит Йосиф Сліпий протягом довгих 18 років свого тюремного ув'язнення. Після його звільнення в 1963 році, завдяки старанням папи Івана XXIII, в 1964 році підпільну Церкву в Україні очолив сповідник віри митрополит Василь Величковський, а потім його наступник — митрополит Володимир Стернюк. Незважаючи на всі зусилля режиму, під проводом підпільної ієрархії продовжувалося церковне життя на Батьківщині та в місцях заслань: діяли підпільні семінарії та монастирі, зроджувалися нові покликання до священичого та монашого життя. Завдяки твердій волі та невтомній праці митрополита Йосифа Сліпого, після його насильного вивезення за межі України, значно пожвавилося церковне життя українських поселень на Заході.

13 питання партії галичини

1. Створення політичних партій у західноукраїнських землях. 3 огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, у Галичині. У 90-х pp. XIX ст. тут провідні позиції зайняли три партії: РУРП, УНДП, УСДП

У національному питанні ці партії, як правило, стояли на спільній платформі - політична самостійність України як «програма-максимум» (у менший мірі це стосувалося УНДП), а як «програма-мінімум» - вимога об'єднання всіх українських земель в один Коронний край, з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської монархії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.

1.1. Русько-Українська радикальна партія (РУРП). Русько-Українська радикальна партія - перша українська політична партія. РУРП утворена в 1890 р. у Львові. Засновниками і лідерами партії були Iван Франко (член партії до 1899 р.), Михайло Павлик (до 1914 р.), В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький та ін. Великий вплив на формування ідеології радикального руху мав М. Драгоманов. У своїй діяльності РУРП прагнула поєднувати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Під час гострих внутрішньопартійних дискусій між так званими «старими» (I. Франко, М. Павлик) і «молодими» членами партії (В. Будзиновський, В, Охримович, Є. Левицький та ін.) вперше було висунуто й обґрунтовано постулат політичної самостійності України (книжка Ю. Бачинського «Україна ірредента» і друга програма РУРП).

1.2. Українська національно-демократична партія. (УНДП; спочатку Українське національно-демократичне сторонництво) - провідна українська політична партія у Галичині на кінець XIX - початок XX ст. VIІДІІ утворилася внаслідок злиття двох важливих політичних течій - національно-радикального крила Русько-української радикальної партії та народовців - членів Народної ради. Установчий з'їзд партії відбувся 16 грудня 1896 p. у Львові.

Ідейно-політична платформа УНДП була поєднанням радикальної програми та програми народовців. її творці, вдало використавши теоретичне надбання українських радикалів і багаторічний досвід народовців, створили програму центристської партії. Помірковане та лояльне ставлення українських націонал-демократів до існуючої влади позначилося на формуванні національно-політичного ідеалу. Постулат політичної незалежності України не був чітко визначений у програмі партії, а ідея незалежності розглядалася як дуже віддалена перспектива. Центральне місце у програмі партії займала автономістська ідея як найбільш реальна вимога тогочасної політики. Партія наголошувала на необхідності проведення глибокої політичної та економічної організації українського суспільства. Одночасно УНДП продовжувала активно впливати на культурно-освітнє життя Галичини. Вимоги реформи австрійської системи шкільництва й утворення українського університету протягом всього часу існування УНДП були найбільш актуальними напрямами її практичної діяльності.

1.3. Українська соціал-демократична партія (УСДП). Українська соціал-демократична партія - легальна реформістська соціалістична партія, що діяла в Східній Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, згодом - як самостійна партія в західноукраїнських землях у складі Польщі. УСДП стояла на позиціях незалежності й соборності України. Спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників. Значного впливу в суспільно-політичному житті регіону не мала. Створена у Львові 17 вересня 1899 р. «молодими» радикалами, які вийшли з РУРП.

14 питання Громадсько-політичні погляди та діяльність Франка

У середині 70-х років ХІХ ст.. у суспільно-політичному русі Галичини починає зароджуватись радикальний напрям. Його очолювали Франко, М. Павлик і О. Терлецький. Ці молоді люди поставили собі за мету зміцнити напрям українського національного руху, збагативши його політичними вимогами. Все почалося з того, коли Франко вступив на філософський факультет Львівського у-ту. Бо в стінах універу він співпрацював в редакції студентського журналу « Друг» (1875 – 1877) і почав усвідомлювати своє суспільно-політичне покликання. Велику роль у літературі і в політиці на Франка зіграв М. Драгоманов. Драгоманов переписуючись з Франком наголошував на народній бідності, причину якої треба шукати у «загальному ладі економічних відносин». Розповсюдження літератури соціалістичного спрямування спричинилося до голосних у Галичині процесів – зокрема був засуджений Франко ( але не надовго, бо прямих доказів так і не знайшли). Для Франка тюрма не була найважчою, а було найтяжчим те, йому заборонили приходити до товариства «Руська бесіда», до «Просвіти».

У серпні 1878 р. Франко починає співпрацювати з польськими і єврейськими соціалістами. Він стає одним із редакторів польської робітничої газети «Праця». Франкове кредо – суспільство має складатися із рівноправних громадян, котрі будуть управлятися вибраним ними керівництврм. Усі плоди праці повністю повинні належати робітникам. При такому ладі політичні питання посідатимуть другорядну роль. Зникнуть класові привілеї і нерівність, справи загальної державної ваги фінансуватимуться із суспільних фондів. Соціалістичний лад забезпечить вільний розвиток усіх націй, які створять «вільну федерацію». Запанує свобода особистості, зникнуть нерівні шлюби, укладені з розрахунком, діти будуть виховуватись у поняттях розумних, поступових і наукових, але ніхто не заборонятиме їм знайомитись з іншими, протилежними ідеями. Під революцією він не розумів всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину. Він розумів під революцією цілий великий ряд культурних, наукових і політичних фактів, котрі змінять всі тогочасні поняття і основи і цілий розвиток якогось народу навернуть на зовсім іншу дорогу. Погляди Франка завжди змінювалися, та він завжди залишався демократом.

У січні 1890 р. Франко і Павлик почали видавати журнал « Народ», навколо якого згуртувалися значні сили радикальної молоді. У жовтні 1890 р. на скликаних Франком і Павликом зборах радикальної інтелігенції була прийнята програма Русько-Української радикальної партії. Франко стає її першим головою (до 1898 р). Ця програма відображала не лише інтереси селянства, а й потреби всього галицького суспільства. Радикальна партія почала активно втручатися у життя народу. Було чимало видань – «Хлібороб», « Громада», в яких Франко розміщував свої статті.

У 1899 р. радикали заснували Українську соціал-демократичну партію, головними в якій були Франко і Грушевський. Франко написав проект програми партії, в якій написав «хочемо мати для себе свою землю».

Врешті-решт Франко вступає в ряди Української націонал-демократичної партії, і свій вступ пояснює так, організація радикальної партії не дозволяла перетворитись у серйозну політичну течію, а по-друге, він вважав, що покривдженим може бути не тільки робітник, хлоп, але також і піп, учитель. Писав Франко, що він відчуває себе насамперед русином, а потім радикалом. Він зробив всій остаточний вибір на користь національних потреб свого народу.

Суспільно-політичні погляди Франка завжди змінювалися – від юнацького захоплення соціалізмом та федералізмом М. Драгоманова, до свідомого служіння ідеї побудови суверенної соборної Української держави.