16 Питання партії наддніпрянщини

Наприкінці XIX ст. провідну роль у боротьбі за українську державність стали відігравати представники молодої генерації національно-визвольного руху, які об'єднувалися в нових національних політичних організаціях.

РУП ( Революційна українська партія) 1900 р., Харків., Д. Антонович, Б. Каменський, П. Андрієвський, М. Міхновський. Їхній перший програмний документ – брошура «Самостійна Україна» ( автор М. Міхновський). Ідейні положення: автономія України в складі Росії, майбутнє України слід шукати на селі, яке зберігає свій національний характер.

Форми діяльності: розповсюджували брошури і газети на селі, створили мережі місцевих організацій у Києві, Полтаві, Львові, Катеринославі.

УНП (Українська народна партія), 1902р., Харків, М.Міхновський, О.Макаренко.

Програма: «Десять заповідей» (автор М. Міхновський), 1903р.Ідейні положення: утворення самостійної демократичної держави – України, Основне гасло «Україна для українців», Установлення президентської республіки, соціальні гарантії для широких верств населення, передача землі у власність селянам. 1903р. – створення М.Міхновським при УНП напіввоєної організації, що здійснювала політичні терористичні акції. Фактично Міхновський виклав теоретичні основи українського націоналізму.

УСДП (Українська соціал-демократична партія), 1904р., Львів, М. Меленевський, А. Скоропис-Йолтуховський. Вважали що партія повинна представляти всіх робітників України незалежно від їхньої національності. 1905р. – ввійшли до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії.

УДП (Українська демократична партія), 1904р., Київ, О.Лотоцький, В. Чеховський, С. Чикаленко, Є.Тимченко.

Програма: автономія України в межах Російської імперії, Російська імперія – конституційна монархія, загальнонародна власність. Здійснення змін шляхом реформ.

УРП (Українська радикальна партія), 1904р., Київ, Б.Грінченко, С. Єфремов, Д. Дорошенко. Автономія України, яку мала надати їй конституційна монархія Росії.

УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія), 1905р, В.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш.

Програма: Автономія України, Вважали за можливе об’єднання з РСДРП на федеративних засадах. Не підтримували революційний екстремізм Російської соціал-демократичної партії.

УДРП (Українська демократично- радикальна партія), 1905р., Київ, у 1907р. перейменована в Українську трудову партію. С.Єфремов, Ф.Матушевський, Є .Чикаленко, І.Шраг.

Програма: автономія України, ліквідація самодержавства, проголошення демократичних свобод.

1914р – розкол УСДРП: УСДРП на чолі з В.Дорошенком закликана до боротьби з Росією, виступала за незалежність України (прийняла участь у створенні СВУ), УСДРП на чолі з С, Петлюрою підтримувала Росію у війні до переможного кінця, УСДРП на чолі з В.Винниченком засуджувала війну, обстоювала автономію України.

17 питання мистецькі течії (класицизм, романтизм, реалізм)

Класицизм: В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін. Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.

Романтизм: В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, неособистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.

Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам'яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів. Проте, обмежуючися здебільша жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Реалізм: У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині. У мистецтві, найстаріша українська ікона і стінопис були фактично творами реалізму, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного сюжету в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 столітті: спочатку в портреті, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне бароко в 17 ст. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, негативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом.