II. Провідні напрями творчості

II. I. Постмодернізм - основа творчості Сергія Жадана

«Покоління Сергія Жадана зростало в атмосфері занепаду Радянського

Союзу, поступової загибелі його інфрастуктури, естетики й етики. Епоха розчарувань: у стабільності світу, в справедливості. Творчість умовно «виростає» з літератури ХХ століття, її найбільш грайливої, протестної, екстравагантної, експерементальної частини, він дав поштовх до актвинішого використання східної, урбаністичної, постіндустріальної, прикордонної тематики»[15].

Сергій Вікторович Жадан є яскравим представником постмодерністського напряму в літературній творчості. Характерні риси постмодерну присутні в його прозових доробках:

культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, коллективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини багатьох націй, релігій культур; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;  використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати увагу на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний та сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін. ; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий; суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно - композиційному, а й на образному, мовному рівнях; присутність образу оповідача; іронічність та пародійність.

Постмодернізм виникає насамперед як інтелектуальна течія покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні проблеми, постмодерністські настрої позначені розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей, як жанр літературний почав розвиватись в останні десятиліття ХХ століття, в постідустріальному суспільстві, в епоху розпаду цілісного погляду на світ, руйнування світоглядних, політичних та економічних систем. «У соцреалістичних літературах постмодернізм передусім був альтернативою соцреалізму . І це перша, найістотніша риса, що відрізняє постмодернізм колишніх соцреалістичних літератур від його західного варіанта, в якому він був хай м'якою, але альтернативою модернізму». [4,с.7]

Модерністична література має риси навіть протилежні постмодерну. Модерністи свідомо роблять свою творчість елітарною – «мистецтво для митців», література модернізму є протестом заперечення принципів реалізму на натуралізму з його життєподібністю, модерністи створюють «нову дійсність» і сприймають її як абсолютну реальність, предметний світ не цікавить представників даної течії – він у них абсурдизується та деформується, чим неправдоподібніша картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. Власне кажучи нас з Вами цікавить наступник модернізму «постмодерн». Постмодерна література, за словами Т. Денисової. Є антиподом літератури модерної, елітарної, апелює до широких мас. У цьому її принципова ознака. Постмодерний роман побудований на гротеску, пародії, іронії, тарвестуванні, поєднанні, здавалося б, непоєднуваних речей. Постмодерній свідомості властиві сумнів, антидогматичність, плюралізм, іронічність [4, с.7] Іронія та реалізм – максимально використовувані постмодерном засоби. Аналізуючи твори Сергія Жадана, які яскраво осяяні реальністю 90-х років, жорстокою, сумною, часом важкозрозумілою, не можна не помітити як автор поруч із жорсткою картинною тогочасної дійсності відкриває нам іронічне мислення персонажів, без якого здавалося б і не можна було б сприймати отой важкий реалізм. Іронія рятує читача від того мороку який часом виникає сприймаючи текст з настільки не прихованими реалістичними даними, а якщо вже мислити глобально то Сергій Жадан, не перший український письменник, що на стільки майстерно використовує іронічні засоби. наші классики широко ними користувались, описуючи далеко не ідеальне буття українського народу. Взяти для прикладу прекрасного классика Івана-Нечуя Левицького і його «Кайдашеву сім'ю» - чудовий соціально-побутовий твір, просякнутий іронічними висловлюваннями персонажів, по суті не красивою поведінка, завдяки ті самій іронії висвітлена в потрібному для автора, читачеві контексті, і власне через неї (за великою часткою) він і є настільки цікавий. Проте Ми не маємо на меті зараз порівняння цих двох творів, але все неможливо не помітити що іронія є й завжди була присутня в українських текстах, як частина менталітету нашого народу.