IV. Жіночі образи в прозових творах Сергія Жадана

Жіночі образи в прозових творах Сергія Вікторовича Жадана займають особливе місце. Здавалося б проза чоловіча та жорстка, але завжди знайдеться місце для жінки. Опис від зовнішніх характеристик, одягу, поглядів, зачісок, до характерів осіб прекрасної статі.

Перший жіночий образ який ми бачимо – це контролерка в метро, якій Собака-Павлов показував бабусине посвідчення, тієї бабусі що «горіла в танку», описана жінка-контролер як людина досить спокійна та адекватна, незважаючи на те що Павлов виявив в деякій мірі агресивну поведінку вона трималась вище : «…для вас це може нічого не означати, але погодьтесь – моя бабуся не може здохнути з голоду лише через те, що мене – її законного онука, перепрошую, ось так просто не пропустила в метро якась падла тилова. Погодьтесь? «Яка падла тилова? – думає жінка. – Я взагалі – 49-го року народження».[3, с.8]

Дві жінки в лікарні, які зв'язали Собаку-Павлова через домагання, та були в альгольному сп'янінні. Не кваліфікована перекладачка, котра вводить в ступор і переклад якої викликає неймовірно широку посмішку: « Господь маніпуляціями своїх божественних рук зібрав нас до купи!(Господь проробив певні маніпуляції, – перекладає вона. – Купу.)» [3, с. 31]. Наступний образ досить двоякий–контролерка в трамваї, якій Вася-Комуніст хотів дати хабаря горілкою тому, що мав при собі лише російські рублі котрі контролерка відмовялась брати. В ній бачимо і відданість власній роботі і в той же час відсутність елементраної людяності, а з іншого боку, хіба можна пропускати кожного хлопця з горілкою і рублями – так і людяності не вистачить. Образу Марусі присвячена більше місця на сторінках роману аніж попереднім біглим образам. «Маруся – це типу місток із зовнішнім світом», «Їй усього лише 16 років», «Маруся навчалась у крутій школі, мала купу бабок, ледь не народила рік тому, в свої 15, тато-генерал ледве вмовив її зробити аборт, подарував їй за це жигуль, Маруся на диво легко погодилась – аборт зробила, жигуль розхуячила і далі жила собі своїм життям» [3, с. 125]

Отож, дівчина в нас яскрава представниця такої собі «золотої молоді» 90-х років. Маємо і позашлюбні гулянки, і проблем из алкоголем і в якійсь мірі відсутність адекватного мислення, хоча для 16 років вона була себе таки певно що нормально. Жадан бачив все ж якість позитивні речі у звичайній гидкій реальності і до Марусі мав досить таки не погане відношення, навіть якусь симпатію : «…можливість прокинутись бодай із кимось, не самому, не сам на сам зі своїм похміллям і своїми кривавими сновидіннями, прокидатись із кимось – це завжди прикольніше, навіть якщо це Маруся, яка не пам'ятає як тебе звати, і що ти із нею вчора робив» [3, с.126] Він боїться, а точніше не любить самотності, вона йому вже десь глибоко в серці і неначе на стільки приїлась, що він готовий ділити ліжко «навіть з Марусею», оця от самотність та розчарування в суспільстві, розчарування в якихось піднесених речах та щасливих випадках, глухий реалізм з нотами меланхолії : «…могла собі дозволити вимахуватись і час від час досить таки глибоко занурюватись в каналізаційні люки суспільства, залізати на пару діб на зворотній бік місяця…зануритись із головою в потоки лімфи, лайна та сперми, на самому дні яких, як дехто думає, і знаходяться найбільш масивні й дивовижні шматки щастя, хоча насправді там нічого немає, це вже я вам точно кажу» відчуття тотального розчарування, від якого розриває мислячу ділянку мозку, реальність жорстка і Жадан цього не приховує, а навпаки підкреслює, і жадає аби ми це цілковито й одностайно розуміли.

У романі «Ворошиловград» прерасні жіночі образи : Каті – загадкової дівчинки підлітка років 16 і її песика Пахмутової. Образ юної дівчини Каті, досить простої, яка причарувала головного героя одразу, навіть отримала пропозицію одруження, але так як така романтика не характерна для С. Жадана, то зрозуміло що цю пропозицію дівчина отримала після того, як віддалась йому. Героїня Катя характерно проста, але дивує надзвичайно розумний написаний нею прощальний лист в якому розповіла ліричну історію знайомства з її покійною вівчаркою Пахмутовою, історію про те, як вони врятували одну, і тепер мали спільну таємницю, яка поєнувала їх обох. Філософські та життєві висновки зробила дівчина: « …близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті. Десь там і починається любов. Інша річ, що не всі з нас до неї доживають»[4, с.439].

двох сестер Таміли і Тамари зовнішньо різних, але все ж схожих одна з одної. Досить прискіпливо головний герой Гєра обмірковував зовнішність жінок переглядаючи старі фотоальбоми : « Тамара завжди була оточена подружками, стояла зазвичай у центрі…мала дорослий погляд, виглядала старшою, аніж була насправді, в старших класах мала сформоване тіло молодої жінки…Таміла, навпаки, виглядала невпевненою і по-дитячому недорозвиненою…на знімках завжди стояла збоку, в куточку…»[4, с. 333]. Дві сестри мали купу дошлюбних зв'язків і славу мали відповідну. Образ бугалтера Ольги. Нарешті ми дочекались отого можливого кохання – побачившт Ольгу, Гєра відмітив її гарну фігуру та довгі ноги, Ольга була перш за все професіоналом бугалтерської справи, що й дала зрозуміти Гєрі, що їх стосунки можуть бути лише робочими : «За портвейн зплатила вона. Всі мої спроби розрахуватись проігнорувала, сказала, що добре заробляє і що не потрібно цього жлобства» [4, с.70]. Головний герой мав явно не робочого характеру сипатію до Ольги, про яку здогадувались й оточуючи їх знайомі люди : « - Це точно. Як там Ольга?- Погано, - відказав на це Шура. Так ніби чекав, коли ж я спитаю. В лікарні лежить.-Коли ж вона встигла?» [4, с. 346]. «- Ти вибач мене, - сказав я їй, - що через мене стільки проблем. – Та ладно, - відповіла Ольга. – Сама винна. Я спочатку злилась на тебе страшенно, потім заспокоїлась. Добре, що ти прийшов. Ти залишишся?» [4, с.366] Теплі, дружні стосунки з краплями симпатії зав'язувались між двома колегами, приємно розуміти що в цьому світі і власне в цьому романі – є щось хороше і якесь миле : «Кохання потребує відстані, інакше – «все зіпсуєш», - каже Ольга[11, с. 89].

Отже, «Ворошиловград» та «Депеш Мод» в своїй сюжетній лінії мають безліч жіночих образів, в яких вкладені певні реалії розуміння автором протилежної статі, чітко підкреслені їхні характери, стиль та манера поведінки. Взагалі, опис жінки в Жадана це неначе якийсь особливий ретуал, починаючи від мозку і закінчуючи кінчиками пальців на ногах. Автор є майстром заглибити читача в найдрібніші деталі харктерні для конкретою особи що фігурує в момент який він обрав аби розповісти про неї. Важко не уявити персонаж котрого описує Сергій Вікторович Жадан, настільки красномовно, деталізовано, навіть еротично. Треба напевно мати повну кризу фантазії аби не зрозуміти образ який створює автор аби в повному обсязі передати читачеві свої відчуття, своє розуміння того що відбувається там – на тій стороні, в книзі та його уяві.