312], Що здійснено за різними принципами – метою висловлення (розповідні, питальні, спонукальні) та

експресією (окличні)), наголошено, що у творенні цих комунікативних типів речення беруть участь відповідні

частки й інтонація [Городенська 2004а: 360].

Не заперечуючи такої аргументації, слід наголосити, що в окремих випадках вимагають уточнення певні

міркування щодо функційного навантаження тих чи тих часток. Так, розглядаючи частку ну, авторка зазначає,

що вона вживана передусім на початку питальних речень як спонукання до відповіді. Таке спонукання

супроводжуване інтонацією «зацікавлення чим-небудь, очікування, нетерпіння, вимоги, напр.: – Ну, як тут у

вас? Перегибів нема? – Ні, у нас усе добре (Г. Тютюнник); Ну, що тобі, що? – кричить Чумаченко. – Куди?

(Г. Тютюнник). Виступаючи наприкінці питальних речень, частка ну надає їм відтінку здивування, недовіри,

зближуючись з питальними частками хіба, невже, напр.: – Попович Льольо ставить ґуральню. – Та ну?

(М. Коцюбинський)» [Там само: 360]. У наведених реченнях-висловленнях типу – Ну, як тут у вас? Перегибів

нема? – Ні, у нас усе добре (Г. Тютюнник); Ну, що тобі, що? – кричить Чумаченко. – Куди? (Г. Тютюнник)

частка ну постає еквівалентом речення, а не ускладнює його структуру, а в останньому реченні-висловленні –

Попович Льольо ставить ґуральню. – Та ну? (М. Коцюбинський) частка ну разом з підсилювальним елементом

та утворюють також еквівалент-речення, оскільки за допомогою еквівалентів речень-часток виражають

реакцію співрозмовника на питання, саме питання, що є наслідком попереднього розмірковування самого

адресанта або адресата і под.: (Гоцик:) У нас двері зсередини замкнені. Я думав, ти з якоюсь… – (Макар:) Та ні.

Мені й гуртожитських експериментів поки що вистачає (Люко Дашвар); (Люба:) Ви й справді надумали не

повертати гроші? – (Василь:) Ну? (Тарас Прохасько).

Традиції певних лінгвістичних шкіл зумовлюють різні концептуальні тлумачення ємності часток як

частиномовного класу, їхнього статусу, категорійного виміру та ін. У граматиках англійської мови до часток у

суто термінологічному вимірі відносять те чи інше слово, що виконує особливу граматичну функцію, але не

належить до конкретної частини мови, наприклад, як to (в англійській мові випереджує неозначену форму ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 22

110

дієслова). Сюди ж належать незмінні одиниці, що виконують граматичну функцію, але не належать до

основних і визначальних частин мови, наприклад up в He looked up the word – Він шукав слова (в словнику).

Окремим підрозрядом виділяють в англійській традиції дискурсивні частки (Discourse particles), що виконують

різноманітні функції, тому що походять з різноманітних частин мови – вигуків, прийменників тощо.

Загалом у цій традиції у кваліфікації службових слів здебільшого наголошують на тому, що для них не

властива самостійна номінативна функція, у силу чого вони не можуть утворювати речення і, за певними

винятками, окремих членів речення (пор. також: [Гак 2004: 106]), постаючи проміжною ланкою між

граматичними морфемами і словами. До слів їх наближає: 1) структурне відокремлення (Люди ж не сміють

зійти по тих сходах / Геть на верхів‘я, туманом повиті (Леся Українка)); 2) наявність лексичного значення

(пор.: сісти на авто і сісти в авто); 3) нерегулярне наближення до самостійних слів. В одних мовах кількість

класів службових слів здебільшого обмежена сполучниками, прийменниками і частками, в інших – вони

охоплюють детермінативи, службові займенники, сполучники, власне-частки, прийменники, дієслова-зв‘язки.

Усьому загалу службових слів властиві такі функції: а) створення синтаксичної форми слова, актуалізація слова

в реченні, розширення його позиційного статусу в реченні. Ця функція найбільшою мірою наближає службові

слова до граматичних морфем, що особливо властиво для прийменників, дієслів-зв‘язок і, почасти, для часток:

У лісі панував вранішній спокій (Михайло Коцюбинський); Микола був майстром від Бога (Люко Дашвар); Від

того ж часу Семен все частіше лишався з Пріською (Леся Українка); б) вони заступають або компенсують

самостійне слово як член речення. У цьому разі службове слово виступає як член речення: (Василина:) То

подати тобі чай з цукром? – (Остап:) Без (Анатолій Яна); в) вони пов‘язують члени речення або предикативні

частини у складному (прийменники і сполучники); г) вони є засобом вираження значень речення загалом –

питання, заперечення, виділення і под. Цю функцію найпослідовніше реалізують частки, вони ж

спеціалізуються і на виділенні окремих компонентів речення в актуальному членуванні [Гак 2004: 106-107]. Не

зовсім коректним постає твердження про те, що «частка семантично поєднує (зв‘язує) в реченні різнозначні

члени речення, напр.: Я ж тобі казала; Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Тарас Шевченко).

У першому реченні частка ж семантично поєднує підмет я з додатком тобі, а в другому частка не семантично

поєднує підмет півні з присудком співали, дієслово-присудок гомонів з обставиною місця ніде» [Горпинич