6. Припинення зобов'язання окрім виконання

Римському приватному праву були відомі принципи непорушності договору, які полягають при необхідності у збереженні первинної домовленості сторін. Неприпустимі одностороння зміна, розірвання та відмова від виконання договору. Окрім виконання, існують такі підстави припинення договору:

Новація - це договір, який відміняє раніше існуюче зобов'язання і породжує нове. Вона укладається з метою погашення раніше чинного зобов'язання та містить певний новий елемент у порівнянні з первісним зобов'язанням. Можливі два типи новацій: 1) зміна підстави договору - наприклад, борг з позики перетворюється на борг з купівлі-продажу; 2) зміна змісту договору - наприклад, річ передана у в найм, оголошується річчю, даною в позичку. Якщо змінюються сторони, це уже цесія, тобто перевід боргу.

Залік - взаємне зарахування зустрічних вимог. Для цього необхідне поєднання чотирьох умов: а) вимоги - зустрічні; б) вони дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно); г) "зрілі", тобто за двома настає строк платежу; д) безспірні. Смерть однієї з осіб не припиняє зобов'язання - на спадкоємців переходять як активи, так і пасиви- уся сукупність прав і боргів померлого. Не переходять у спадщину борги, які випливають з деліктів (наприклад, штраф за спричинену образу), якщо тільки такий делікт не збагатив спадкоємців (померлий злодій передав у спадщину украдене). За сам делікт збагачені спадкоємці відповідальності не несуть. Спадкоємці повинні повернути суму завдатку - як незаконне збагачення. Стягнення аліментів у спадщину не передається.

Випадкова неможливість виконання буває двох видів - фізична і юридична. Фізична полягає у тому, що предмет зобов'язання випадково знищується. Юридична неможливість - предмет правочину вилучається з обороту.

7. Поняття та види вини, поняття і види шкоди

Боржник відповідав перед кредитором за невиконання та неналежне виконання зобов'язання. Спочатку відповідальність носила особистий характер, і лише в IV ст. до н.е. з прийняттям Закону Петелія була встановлена майнова відповідальність. Для настання відповідальності необхідно було: наявність шкоди, тобто майнових втрат; наявність в діях боржника вини (за загальним правилом); наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) боржника і шкодою. Вина поділялась на два види:

а) умисел (dolus), або умисні дії боржника. Боржник передбачає наслідки своєї дії або бездіяльності і бажає цих наслідків;

б) недбалість (culpa) - це ненавмисна вина, вина в тісному сенсі слова. Боржник у цьому випадку не передбачав, але повинен був передбачати наслідки. За ступенем недбалості її розрізняли: груба недбалість або необережність (culpa lata), коли особа не дотримується ніяких правил обережності, не проявляє елементарної дбайливості, обережності, якою можна чекати від будь-якого господаря.

Culpa lata близька до наміру; легка недбалість (culpa levis) - невжиття заходів дбайливості, притаманної доброму господарю, дбайливому голові родини. Недотримання необхідної дбайливості визнавалося culpa, необережності виною. Але коли охорона речі становила предмет зобов'язання, боржник був зобов'язаний до custodia - охорони речі, що передбачає з його боку надопіку і ощадливість. З поняттям легкої провини збігається поняття недбалості (neglegentia) або неуважності, а також недосвідченість (imperita) - невміння щось зробити. Невміння розцінювалося як недбалість. У джерелах ще згадується culpa levissima - найлегша вина.

За dolіs і грубу необережність відповідальність наступала завжди незалежно від характеру договору. Більш сувору відповідальність, тобто навіть за легку необережність, боржник ніс, наприклад, за договором безоплатного користування річчю.

Culpa levis ділилася на два види залежно від ставлення винної особи до своїх дій. За загальним правилом враховувався абстрактний критерій - міра дбайливості абстрактної людини. Цей різновид іменувався culpa levis in abstracto. Інший різновид - culpa levis in concreto - це міра дбайливості, яку він виявляв у своїх власних справах. Однак мали місце випадки, коли відповідальність за договором наступала при відсутності провини, особа виявляла повну уважність, турботливість, але шкода все ж наступала. Це - випадок (casus). За деякими винятками за випадок ніхто відповідальності не ніс.

Винятки: відповідальність несли незалежно від вини (і випадку) власники трактирів, постоялих дворів, капітани суден при пропажу речей постояльців і мандрівників. У той же час вони звільнялися від відповідальності у випадках настання шкоди внаслідок дії непереборної сили (урагану, повені) - vis major або casus major. Умови відповідальності: відсутність достатніх підстав для неприйняття виконання; при відсутності провини в окремих випадках. В цьому випадку обмежувалася відповідальність боржника: боржник відповідав тільки за умисел і грубу необережність; боржник мав право на відшкодування витрат (за зміст). Міг здати річ на зберігання в храм або суд; припинялося нарахування відсотків, якщо борг був процентним; ризик загибелі речі ніс кредитор. Відшкодування збитків - підлягали відшкодуванню не тільки за невиконання договірних зобов'язань, а й за правопорушення. Спочатку, в епоху формулярного процесу, стягувалися збитки в розмірі дійсної вартості речі. Розвинуте римське право в поняття збитків включало: реальний збиток (damnum emergens) - дійсна вартість втраченої або пошкодженої речі і упущена вигода (luсrum cessans) - неотримані доходи, які особа одержала б при нормальних умовах, тобто при виконанні зобов'язання.

Розрізнялися ще прямі і непрямі збитки. Прямі (circa rem) - це збитки, що були безпосереднім результатом порушення зобов'язання. Непрямі (extra rem) - це більш віддалені збитки, які не відшкодовувалися за деяким винятком.