8. Забезпечення зобов`язання

Завдаток, неустойка, порука, застава - це спеціальні юридичні засоби, що забезпечують виконання зобов'язання в цілях захисту інтересів кредитора. Вони гарантували кредитору відшкодування збитків у разі неналежного виконання боржником зобов'язання.

Завдаток - це певна грошова сума або майно, передані одним з контрагентів іншому, засвідчуючи вже виниклий договір. Він підтверджував наявність угоди сторін і зараховувався в рахунок належних майбутніх платежів. Але в класичному праві він практично нічим не відрізнявся від авансу. Потім поступово його характер змінюється і йому надається штрафна функція. Якщо передавша завдаток сторона порушувала договір, вона втрачала завдаток. Якщо отримавша сторона не виконувала договір, вона була зобов'язана повернути завдаток у подвійному розмірі. Але сторони могли домовитися про відповідальність у розмірі завдатку.

Неустойка - це штрафна сума, яку зобов'язувався сплатити боржник кредитору при невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язання. Неустойка полягала у формі стипуляції. Це була додаткова плата до основного зобов'язання — покарання. За загальним правилом, у випадках, коли угодою сторін не обумовлено інше, має бути стягнуто або основний борг - предмет договору, або штраф. У випадках, передбачених контрактом, могла мати місце кумуляція (сукупність) вимог: стягувалися і основний борг, і штраф.

Порука - це договір у формі стипуляції, за яким третя особа, що іменується поручителем (адпроміссор), приймає на себе відповідальність перед кредитором за зобов'язанням боржника. Це так званий додатковий договір. Встановлювалося поручительство для отримання кредиту, де поручитель був гарантом. Зобов'язання поручителя не могло перевищувати розмір зобов'язання, за яким він виступає поручителем. Існувало три форми встановлення поручительства за допомогою вербальних договорів - sponsio, fideipromissio, fidejussio. Перші дві форми - більш древні. Розрізнялися вони лише словами, за допомогою яких вони укладалися. Обидві ці форми застосовувалися тільки в усних зобов'язання, і в цьому їх головний недолік. Sponsio і fideipromissio також схожі по терміну дії (не більше 2 років), за ступенем і обсягу відповідальності. Зі смертю поручителя його обов'язок припинялася, оскільки відповідальність поширювалася тільки на особу (поручителя і боржника) і не передавалася нащадкам. Кредитор міг пред'явити вимогу про виплату боргу на свій розсуд або до основного боржника, або до його поручителя. Жінкам по сенатус-консульт 46 р.н.е. заборонялося бути поручителями. Більш спрощені форми поручительства встановлювалися шляхом простого угоди, наприклад доручення надати кредит (видати позику), що складалося в дачі доручення третьою особою майбутньому кредитору надати кредит майбутнього боржника, гарантуючи своєчасне погашення. Застава. На різних історичних стадіях розвитку застава існувала в різних формах (fiducia, pignus, hupotheca). Саме тому зміст цього способу забезпечення зобов'язання було різним - в залежності від форми застави. Однак це завжди було речове забезпечення вимог кредитора.