Третий этап Европейской интеграции

В 1992 все государства, входящие в Европейское сообщество, подписали Договор о создании Европейского союза - Маастрихтский договор. Маастрихтский договор учредил три опоры ЕС(pillars):

1. Экономический и валютный союз (ЭВС),

2. Общую внешнюю политику и политику безопасности(ОВПБ),

3. Общую политику в области внутренних дел и юстиции.

В 1994 в Австрии, Финляндии, Норвегии и Швеции проводятся референдумы о вступлении в ЕС. Большинство норвежцев вновь голосует против.

Австрия, Финляндия (с Аландскими островами) и Швеция становятся членами ЕС с 1 января 1995.

Членами Европейской ассоциации свободной торговли остаются лишь Норвегия, Исландия, Швейцария и Лихтенштейн.

В 1997г. членами Европейского сообщества был подписан Амстердамский договор (вступил в силу в 1999г.). Основные изменения по Амстердамскому договору касались:

• общей внешней политики и политики безопасности ОВПБ

• создания "пространства свободы, безопасности и правопорядка"

• координации в области правосудия, борьбы с терроризмом и организованной преступностью.

Четвертый этап Европейской интеграции

9 октября 2002 Европейская комиссия рекомендовала 10 государств-кандидатов на вступление в ЕС в 2004: Эстонию, Латвию, Литву, Польшу, Чехию, Словакию, Венгрию, Словению, Кипр, Мальту. Население этих 10 стран составило около 75 млн.; их совместный ВВП по ППС — примерно 840 млрд. долларов США, примерно равный ВВП Испании.

Это расширение ЕС можно назвать одним из самых амбициозных проектов ЕС на настоящее время. Необходимость такого шага была продиктована желанием подвести черту под разъединением Европы, длившимся с момента окончания Второй мировой войны, и прочно привязать к Западу страны Восточной Европы, чтобы не допустить их отката обратно ккоммунистическим методам правления^{[источник не указан 1066 дней]}. Кипр был включён в этот список, поскольку на этом настояла Греция, которая в противном случае угрожала наложить вето на весь план в целом.

По завершении переговоров между «старыми» и будущими «новыми» членами ЕС положительное окончательное решение было объявлено 13 декабря 2002. Европейский парламентутвердил решение 9 апреля 2003.

16 апреля 2003 в Афинах 15 «старыми» и 10 «новыми» членами ЕС был подписан Договор о присоединении ([1]). В 2003 в девяти государствах (за исключением Кипра) были проведеныреферендумы, а затем подписанный Договор был ратифицирован парламентами.

1 мая 2004 Эстония, Латвия, Литва, Польша, Чехия, Словакия, Венгрия, Словения, Кипр, Мальта стали членам Евросоюза. Вступление Кипра в ЕС произошло после референдума, проводившегося одновременно в обеих частях острова, и в то время как население непризнанной Турецкой Республики Северного Кипра в большинстве своём проголосовало за реинтеграцию острова в единое государство, процесс объединения был заблокирован именно греческой стороной, в итоге вступившей в ЕС в одиночку.

Для вступления в Европейский союз страна-кандидат должна соответствовать Копенгагенским критериям, принятым в июне 1993 года на заседании Европейского совета в Копенгагене и утвержденным в декабре 1995 года на заседании Европейского совета в Мадриде. Критерии требуют, чтобы в государстве соблюдались демократические принципы, принципы свободы и уважения прав человека, а также принцип правового государства. Также в стране должна присутствовать конкурентоспособная рыночная экономика, и должны признаваться общие правила и стандарты ЕС, включая приверженность целям политического, экономического и валютного союза.^[16]

Ни одно государство не покидало союза, однако Гренландия, автономная территория Дании, вышла из состава в 1985-м. Лиссабонский договор предусматривает условия и процедуру выхода какого-либо государства из союза.

Основу ЕС составляют Европейские сообщества - основанное Парижским соглашением 1951 года Европейское объединение угля и стали и основанные Римским соглашением 1957 года Европейское (экономическое) сообщество и Европейское сообщество по атомной энергий. С Союзным договором сотрудничество государств-членов распространилось на совместную внешнюю политику и политику безопасности, а также на сотрудничество в области права и внутренних вопросов. Структуру Союза принято называть "системой трех колонн".

Первая колонна (т.н. колонна Сообщества) охватывает:

- внутренний рынок, в т.ч. условия труда и безопасность товаров - конкурентную политику - экономическую и монетарную политику - торговую политику - сельское хозяйство - рыболовство

Во вторую колонну входит сотрудничество между государствами-членами в области внешней политики и политики безопасности. Целью являются общие позиции (совместные декларации и рекомендации) и общие действия (совместные меры государств-членов) на международном уровне. Ведется дискуссия и об организации совместной обороны. Финляндия придерживается принципа военного неприсоединения и самостоятельной обороны.

Третья колонна охватывает сотрудничество между государствами-членами в правовых и внутренних вопросах, т.е., внутреннюю безопасность Союза. В нее входят положения о совместной политике по вопросам въезда в страну, переселения людей и предоставления убежища, о таможенных делах, борьбе с наркотиками и международной преступностью, а также о полицейских делах. Опираясь на правовое сотрудничество, Союз стремится к сближению законодательств государств-членов и к признанию приговоров действенными на территории всего Союза. Важной сферой правового сотрудничества является защита экономических интересов Сообщества от попыток получать дотации на ложных основаниях.

Сверхнациональные черты налицо лишь в первой колонне. ЕС не имеет статуса юридического лица. Зато такой статус имеется у всех трех сообществ, входивших в состав Союза. Союзные сообщества являются независимыми субъектами права с самостоятельной компетенцией, независимой от государств-членов. Обязательное для государств-членов сверхнациональное законодательство охватывает лишь вопросы первой колонны. Вопросы, относящиеся ко второй и третьей колоннам, безусловно входят в сферу взаимодействия правительств государств-членов.

Вопросы охраны труда относятся к первой колонне (внутренний рынок) и входят, таким образом, в рамки сверхнационального законодательства, обязывающего государства-члены. Вопросы, которые будут обсуждаться здесь сегодня и завтра, основываются, главным образом, на вышеупомянутом договоре о создании Европейских Сообществ (т.н. Римское соглашение).

6. Проблема колективної безпеки та міжнародної стабільності сучасного світу. Визначення понять «колективна безпека» та «міжнародна стабільність» - загальне та відмінне. Загрози та ризики в сучасному світі. Умови стабільності та безпеки в світі. «Холодна війна» та міжнародні договори про ядерну безпеку та скорочення стратегічної зброї. Історія формування колективної безпеки в Потсдамську епоху. Тероризм, етнічні та локальні конфлікти, «гарячі точки» в сучасному світі як головний прояв небезпеки та нестабільності. Шляхи боротьби за стабільність на міжнародній арені.

7. Сутність сучасного тероризму та шляхи боротьби з ним. Історія формування тероризму від старовини до наших часів. Тероризм як насадження паніки серед населення та загроза життю. Види сучасного тероризму та основні напрями його еволюції. Особливості сучасного тероризму - організаційні, ідейні та методичні. Мережеві організації терористів. Шляхи попередження тероризму. Робота спецслужб та пильність населення. Об’єднання міжнародних зусиль в боротьбі з тероризмом.

8. Характеристика Вестфальської міжнародної системи. Особливості світової політики та міжнародних відносин у Середньовіччі. Розкол християнства на католицизм та протестантизм і релігійні війни. Сутність та особливості 30-річної війни в Європі як першої загальноєвропейської війни. Укладення Вестфальського мирного договору, його особливості, умови та історичне значення. Вихід держав на міжнародну арену як головних акторів. Початок формування національних держав та національної політики.

9. Характеристика Віденської міжнародної системи. Епоха Просвітлення та її історичне значення. Інтелектуальні дискусії про права людини, громадянське суспільство та принципи правової держави. Французька буржуазна революція 1889 р. та Декларація прав людини. Американська Конституція 1879 р. та Білль про права. Наполеонівські війни та їх особливості. Віденський Конгрес 1815 р. та офіційне прийняття концепції лібералізму на міжнародній арені. Основні ознаки Віденської епохи. Формування системи рівноваги та принципи утримання агресора.

10. Характеристика Версальської міжнародної системи. Причини розпаду Віденської системи. Колоніальні війни другої половини ХІХ ст. І світова війна та Версальський мирний договір, його основні положення. Особливості та ознаки Версальської системи. Криза 30-х років та поведінка в ній країн. Політика заспокоєння агресора. Спад демократії та формування тоталітарних режимів. Формування військових та політичних блоків. Діяльність Ліги Націй.

11. Характеристика Потсдамської міжнародної системи. ІІ світова війна та результати її завершення. Ялтинська та Потсдамська конференції. Формування двоблокової системи. «Холодна війна» двох наддержав та її сутність. Розподіл світу на сфери впливу. Причини стабільності двоблокової системи та особливості її конфліктів. Німецьке питання та формування нової Європи. Виникнення НАТО та Варшавського договору. Причини розпаду Потсдамської системи.

12. Основні тенденції та закономірності розвитку сучасної світової політики та міжнародних відносин. Поняття «зовнішня політика», «світова політика» і «міжнародна політика». Характеристика сучасної світової системи та суперечність її розвитку. Характеристика суперечливих тенденцій розвитку міжнародних відносин та причини цієї суперечності. Причини нестабільності сучасної світової системи. Характеристика економічних та політичних процесів у світовому просторі.

13. Сутність та перспектива розвитку дипломатії. Історія розвитку дипломатії. Сутність дипломатії в широкому та вузькому сенсі. Функції дипломатів. Основні вимоги до дипломатичної роботи. Дипломатія як професія та мистецтво. Еволюція дипломатії. Перетворення дипломата в публічну фігуру. Перехід багатьох дипломатичних функцій до політиків. Майбутнє дипломатії.

14. Інститути та ритуали дипломатії. Віденська конвенція 1961 р. про інститути та ритуали дипломатії. Внутрішні та зовнішні інститути дипломаті. Структура та функції МІС. Посольства та консульства. Дипломатичні документи. Привілеї дипломатів. Дипломатичні ранги. Дипломатичні прийоми.

15. Особливості та етапи переговорного процесу у світовій політиці. Причини проведення переговорів у міжнародній політиці. Умови проведення переговорів. Етапи переговорного процесу. Сутність переговорного простору. Визначення ключових тем переговорів. Документи переговорного процесу. В яких випадках переговори даремні. Цілі та завдання переговорів. Види переговорів. Теорія ігор та її застосування в переговорному процесі.

16. Стратегії та національні стилі переговорного процесу в світовій політиці. Основні стратегії і тактики поведінки під час переговорів. Умови вибору та застосування якої-небудь тактики. Сутність та психологічне значення наступальної тактики, тактики «ніколи не кажи «так» і «можливо», тактики «салямі», ув’язки питань у пакет, невизначеного оформлення після переговорних документів. Поняття «національний стиль» переговорів. Характеристика східного та західного стилю переговорів. Особливості вітчизняного стилю переговорів. Китайські стратагеми і їх значення в переговорному процесі.

17. Іслам в світовій політиці. Специфіка ісламської релігії та її тісний зв'язок з економікою, політикою, міжнародними відносинами ісламських країн. Концепція ісламської економіки і банків та її зв'язок з глобалізацією. Ісламська концепція прав людини. Ісламські політичні організації на світовій арені, їх діяльність та взаємодія з іншими міжнародними організаціями. Ісламська концепція світопорядку та ставлення до західних концепцій демократії та лібералізму.

18. Війна в світовій політиці. Особливості сучасних війн. Сутність війни. Клаузевіц про війну як продовження політики насильницькими методами. Причини виникнення війн: економічні, політичні, психологічні. Агресія та насилля. Типологія війн. Холодні та гарячі війни. Справедливі та несправедливі війни. Класифікація війн по критерію зброї, що застосовується. Особливості сучасних війн та сучасної зброї: ядерної, біологічної, хімічної, інформаційної. Міжнародні договори в області роззброєння.

19. США в світовій політиці. Доктрина Монро і політика ізоляціонізму. Причини переходу до політики активного втручання в світові справи. Перетворення США у наддержаву та міжнародні функції в цьому статусі. Поширення американської демократії по всьому світу та методи цього поширення. В’єтнамська війна та формування «в’єтнамського» синдрому. Операції у Іраку та Афганістані. Боротьба з тероризмом. Україно-американські відносини. Політика США по відношенню країн Латинської Америки.

20. Сутність геополітики, основні наукові школи та напрямки. Єдність географічних та політичних факторів. Політична географія та геополітика - відмінність предметів. Основні геополітичні поняття. Геополітичні поля та закономірності. Національні школи геополітики. Талласократія і теллурократія. Хартленд і римленд. Світові осі. Сутність євразійства.

21. Еволюція сучасної геополітики. Зміна концепції простору в сучасній геополітиці. Поняття екзистенціального простору. Захват та розширення простору. Контроль та його види над простором. Теорія просторового вакууму. Поняття інформаційного простору. Технічні, комунікаційні засоби та проблема відстані в сучасній геополітиці. Географічна війна та її вплив на простір.