Фізіологія як наукова основа медицини
Фізіологія вивчає функції і механізми їх регуляції у здоровому організмі, вона є теоретичною основою медицини.
- більшість хвороб проявляється порушенням функції, тому без знань функцій здорового організму неможливо визначити шляхи лікування;
- лікар оцінює важкість захворювання за ступенем функціональних порушень, за величиною відхилень від норми;
- функціональні фізіологічні дослідження (ЕКГ, ЕЕГ, дослідження крові, сечі) є основою клінічної діагностики, прогнозу захворювання. Мета лікування – це повернення функцій і механізмів їх регуляцій до вихідної норми;
- вивчення фізіології необхідне для наукового обґрунтування і створення умов здорового способу життя.
Фізіологія – це основа профілактичного напрямку в медицині (лікувальне харчування, здоровий спосіб життя)
Фізіологія як експериментальна наука, методи фізіологічних досліджень
Фізіологія наука експериментальна .
Основні методи фізіології:
- спостереження процесу у звичайних умовах;
«наблюдение собирает то, что предполагает ему природа, опыт же берёт у природы то что хочет» писав И.П. Павлов .
експеримент (гострий і хронічний);
моделювання;
метод клінічного дослідження.
МЕТОДИ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ЕКСПЕРИМЕНТ
МОДЕЛЮВАННЯ
СПОСТЕРЕЖЕННЯ
ХРОНІЧНИЙ
ГОСТРИЙ
БІОЛОГІЧНЕ
МАТЕМАТИЧНЕ
Гострий експеримент – д
Хронічний експеримент – дослідженню передує операція (наприклад введення фістули в протоку залози) , після одужання тварини проводять дослідження функцій в умовах, що максимально відповідають природним.
Моделювання функцій
Використовують модель, функціонально наближену до певного органу (штучне серце, нирка)
Методи клінічного дослідження – це використання біохімічних, біофізичних, електрофізіологічних методів, функціонально-діагностичне дослідження у пацієнтів можливе тільки при обов’язковій умові – нешкідливість для людини.
Основні принципи регуляції фізіологічних функцій
Організм людини складається із органів, які для виконання функцій об'єднуються в функціональні системи. Для виконання функцій всі структури організму від молекули до цілого організму потребують систем регуляції.
Ці системи регуляції забезпечують взаємодію різних структур у різних станах:
- фізіологічного спокою;
- активному стані,
- при взаємодії із зовнішнім середовищем;
і забезпечують:
- функціонування організму як єдине ціле;
- адаптацію організмадо різних умов існування.
Рівні регуляції функцій організму:метаболічний, гуморальний, нервовий.
Метаболічний і гуморальний більш давні механізми, вони забезпечуються хімічними речовинами:
метаболітами - це неспецифічні речовини, продукти обміну клітин,
біологічно активними речовинами, специфічними регуляторами, які синтезуються в багатьох органах ,всмоктуються в кров, розносяться по організму.
Гуморальна регуляція - це регуляція функцій за допомогою хімічних речовин,які виробляються в організмі (метаболіти, гормони) або вводяться ззовні.
Хімічні речовини можуть впливати на :
а) саму клітину (аутокринно);
б) місцево
на сусідні кліти(паракринно);
в) на
віддалені клітини (телекринно).
Гормони (hormao - збуджую) це хімічні речовини, які секретуються ендокринними залозами. Вплив гормонів на клітини зумовлений тим, що мембрана клітин має рецептори до конкретного гормону.
Нейромедіатори (норадреналін, ацетилхолін, серотонін, гістамін) звільняються в нервових закінченнях і виконують паракринний ефект.
Аутокініни - речовини, які утворюються при запальних реакціях (гістамін, брадикінін).
Простагландіни - продукти метаболізму арахідонової кислоти, яка входить до складу ліпідів клітинних мембран, вперше виділені із тканин передміхурової залози.
Цитокініни - сполуки пептидної природи, здійснюють контроль за імунітетом. Особливості гуморальної регуляції:
-не має певного адресата («всім» - «всім»|-«всім»),тобто хімічна речовина діє на всі клітини, але чутливими будуть ті, що мають відповідні рецептори;
-повільність дії (0,5 - 500 мм/сек, зумовлена швидкістю руху крові);
-тривалість впливу.
Нервова регуляція
З’явилась еволюційно пізніше, коли у живих істот з’явилась нервова система.
Нервова регуляція функцій організму здійснюється за участю нервової системи.
Особливостями нервової регуляції є те, що вона відбувається:
-точно;
-швидко; швидко вмикається, швидко вимикається, якщо потреба в ній зникає.
В організмі всі механізми регуляції тісно позв'язані, тому утворюється єдина нервово -гуморальна регуляція функцій організма.
Теорія невризма
Принцип невризма в фізіології і медицині виник в результаті накопичення морфологічних данних про будову нервової системи, нервових механізмів регуляції функцій організму.
Визначення «невризма» вперше дав І. П. Павлов, 1883р. в докторській дисертації «Центробіжні нерви серця»І.П.Павлов писав:
« Под невризмом следует понимать физиологическое направление стремящееся распространить влияние нервной системы на возможно большое количество деятельностей организма».
Рефлекс, види. Будова рефлекторної дуги
Засновником рефлекторної теорії є Декарт (1596 - 1650). І. М. Сеченов продовжив вчення про рефлекси.В науковій праці «Рефлекси головного мозку»він писав: « Всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження - суть рефлекса»
Рефлекторна дуга – це шлях, по якому передається інформація при здійсненні рефлексу.
Схема найпростішої рефлекторної дуги (на прикладі шкірно-м'язового рефлексу) має такий вигляд: (дивись схему)
Ланки рефлекторної дуги :
рецептор;
аферентний шлях;
нервовий центр (в ЦНС);
еферентний шлях;
Між нервовим центром і робочим органом є зворотній зв'язок ,тобто імпульс від ефектора поступає в ЦНС про вірність відповіді, тому рефлекторна дуга має вид кільця.
Рефлекси замикаються на різних рівнях ЦНС, навіть до кори головного мозку. Відповідно до цього існує поняття про інтегральний та локальний центри.
Локальний нервовий центр - сукупність структур ЦНС, без яких здійснення даного рефлексу стає неможливим (якщо зруйнувати будь-яку з них, рефлекторна реакція зникає).
Інтегральний нервовий центр –це сукупність усіх нейронів ЦНС, що беруть участь у здійсненні даного рефлексу. Таким чином, локальний центр входить до складу інтегрального.