Соціально-правові аспекти трансплантології Морально-етичні (біоетичні) і правові проблеми трансплантології

А) Визнання суспільством стану "смерть мозку" як еквівалента смерті людини:

а) в 1980 році у США в результаті спільної діяльності лікарів, юристів, представників церкви, представників закону був ратифікований "Єдиний закон про визначення смерті". В цьому законі вперше було сформульовано юридичне розуміння смерті: "Людина, яка знаходиться в стані необоротної зупинки функцій кровообігу і необоротного припинення усіх функцій головного мозку, включаючи його стовбурову частину, є мертва";

б) визнання еквівалентних понять "смерть мозку" і "смерть людини" - це надзвичайна подія в історії людства, загальнолюдської етики, філософії і релігії.

Б) Затвердження законодавчої процедури прийняття рішення про взяття донорських органів після констатації смерті мозку, а також у живих родинних донорів:

а) взяття донорських органів у трупа як процедура у вузько хірургічному плані детально розроблена;

б) більш складною є проблема безпосереднього прийняття рішення про взяття донорських органів:

- у випадку прийняття такого рішення користуються юридичними законами, які регла­ментують порядок констатації діагнозу "смерть мозку", а також враховують попередню, документально виражену згоду людини на донорство. При відсутності у лікарів такої інформації на момент загибелі людини вона розглядається як потенційно згодна на донорство (презумпція згоди) або відповідальність за таке рішення беруть на себе найближчі родичі загиблої людини (презумпція незгоди). Презумпція згоди або незгоди затверджується законодавчо і впливає на розвиток трансплантології в тій або іншій країні;

- на розвиток трансплантології впливає і ряд інших факторів: повна інформованість суспільства, пропаганда медичних знань, вплив різних релігійних конфесій і таке інше;

- оскільки трансплантація багатьох життєво важливих органів є життєво врятовуючою операцією, рівень розвитку цієї медичної дисципліни в країні свідчить про стан морально-етичного і матеріального розвитку суспільства (в Україні "Закон про трансплантацію органів, тканин і клітин" був прийнятий у 1999 році і відповідно до існуючого законодавства, донорами органів можуть бути: трупи у стані смерті мозку або живі родинні донори). В Україні законодавчо затверджена презумпція незгоди, тому на донорство потрібна згода родини загиблого.

В) Розподіл донорських органів серед реципієнтів, які очікують на трансплантацію, відповідно до принципів соціальної справедливості і медичної обґрунтованості.

Основи трансплантаційної імунології

Не дивлячись на те, що практично всі технічні аспекти трансплантації органів були розроблені в експерименті ще на початку XX століття Alexis Carrel, використання методів трансплантації в клініці на той час було неможливим, оскільки пересаджений орган швидко втрачав свою функцію і гинув. Пояснення цьому явищу дав І. Мечников, заклавши основи нової науки - трансплантаційної імунології. Дещо пізніше Piter Medavar довів зв’язок відторгнення органів при трансплантації з імунною системою.

1. Антигени гістосумісності:

A) Алотрансплантат втрачає свою функцію і дегенерує в організмі реципієнта в результаті клітинної або гуморальної реакції відторгнення - імунної відповіді.

Б) Імунна відповідь спрямована проти трансплантаційних антигенів (так званих антигенів гістосумісності), які знаходяться на мембранах клітин донорського органа.

B) Антигени визначаються комплексом генетичних локусів, які одержали назву HLA-A, -В, -С, -D у зв’язку з тим, що вони кодують антигени лейкоцитів людини (Human Leukocyte Antigens):

а) антигени, які кодуються локусами А, В і С, біохімічно подібні, віднесені до антигенів класу І і легко ідентифікуються серологічно;

б) антигени локуса D відносяться до антигенів класу II.

Г) Разом з антигенами основних груп крові (АВ0) лейкоцитарні антигени (HLA) відносяться до головних трансплантаційних антигенів, які визначаються у людини.

Д) Всі трансплантаційні антигени можна ідентифікувати in vitro, що дозволяє проводити типування тканин з метою їх можливої трансплантації.