- •1. Світогляд як основа суспільної та індивідуальної свідомості. Світогляд, світосприйняття та світовідчуття.
- •2. Філософія як світогляд. Структура світогляду.
- •Історичні типи світогляду.
- •5. Філософська концепція Конфуція. Даосизм.
- •6. Філософія Стародавньої Індії. Веди та Упанішади.
- •7. Світоглядні засади буддизму.
- •8.Формування античної філософії. Філософія та міфологія. Основні етапи античної філософії.
- •9. Мілетська школа. Основні ідеї і поняття.
- •10. Філософські погляди Піфагора. Вплив Піфагора на подальший розвиток філософії та науки.
- •11. Елейска школа. Вчення про єдине. Апорії Зенона.
- •12. Вчення Геракліта про Логос, діалектику та пізнання.
- •13. Порівняльна характеристика філософії Анаксагора та Емпедокла.
- •14. Демокрит - засновник філософського та наукового атомізму.
- •32. Західноєвропейська філософія нового часу. Наукова революція хvii ст. Та проблема методу пізнання. Раціоналізм та емпіризм.
- •33. Філософія ф. Бекона. Розробка нової методології науки. Праця Бекона «Нова Атлантида».
- •34. Філософія р. Декарта. Його вчення про метод.
- •35. Філософські погляди т. Гоббса. Його вчення про мову.
- •37. Джон Лок і його критика теорії вроджених ідей р. Декарта.
- •38. Суб’єктивний ідеалізм Дж. Берклі.
- •39. Епоха просвітницької філософії у Західній Європі. Просвітництво у Франції хviii ст.
- •40. Романтизм як реакція на ідеологію Просвітництва.
- •41. Києво-Могилянська академія, її вплив на розвиток науки і культури українського та інших народів.
- •42. Г.С. Сковорода, його життя та філософія. Проблема самопізнання Концепція «сродної праці».
- •43. Філософія в.Г. Лейбніца. Його вчення про монади.
- •44. «Коперніканський переворот» і.Канта у філософії. Апріоризм і.Канта.
- •45. Субєктивний ідеалізм Фіхте. Діалектика «я»і «не я».
- •46. Філософія тотожності й шеленгла
- •47. Філософська система та метод Гегеля
- •48. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха. Людина як природно чуттєва істота. Тлумачення природи релігії.
- •49. Передумови становлення марксизму. Проблема відчуження.
- •50. Соціально практична орієнтація марксиської філософії. Матеріалістичне розуміння історії
- •51. Антираціоналістична установка філософії життя. Проблема нераціонального (воля почуття інтуїція).
- •52. Філософія Ніцше. Ідея над людини.
- •53. Екзистенціоналізм с.А. Кєрккегора
- •54. Ідея несвідомого і психоаналіз з. Фрейда.
- •55. Історіософія в. Липинського
- •56. «Філософія серця» п. Юркевича.
- •57. Наукова революція 19-20 століття та її роль у формуванні сучасної наукової картини світу
- •58. Наукова картини світу. Розвиток науки та виникнення трансгуманізму.
- •59. Проблема розвитку наукового знання, комулятивізм та анти комулятивізм.
- •60. Проблема буття та його характеристика
- •61. Поняття матерії. Сучасна наука про структуру та властивості матерії.
- •62. Рух як спосіб існування матерії. Форми руху. Субстанційні та релятивістські уявлення про сутність часу і постору.
- •63. Проблема свідомості у філософії. Роль праці у виникненні та формуванні свідомості.
- •64. Мова як один із чинників існування свідомості.
- •65. Категорія практики та методологічне значення.
- •66. Проблема пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання.
- •67. Наука як соціальне явище та як феномен “духовного виробництва”. Функції науки.
- •68. Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Методи емпіричного та теоретичного рівнів. Роль інтуїції в пізнанні.
- •69. Проблема істини в філософії.
- •70. Типи наукової раціональності як відображення основних етапів розвитку науки.
- •32. Західноєвропейська філософія нового часу. Наукова революція хvii ст. Та проблема методу пізнання. Раціоналізм та емпіризм.
- •33. Філософія ф. Бекона. Розробка нової методології науки. Праця Бекона «Нова Атлантида».
- •71. Проблема людини як одна із центральних у філософії. Концепції існування людини.
- •72. Особа як самодостатня істота. Проблема формування особистості.
- •73. Діалектика як вчення про розвиток. Закони та категорії діалектики.
- •74. Держава, її місце в системі соціальної структури.
- •75. Свідомість та кібернетика. Проблема штучного інтелекту.
- •Еволюція розуміння свободи в історії філософії.
- •78. Філософія прагматизму.
- •79. Філософія позитивізму. Її еволюція.
- •80. Феномен творчості. Творчість як найбільш адекватна форма людського буття.
- •81. Соціальна відповідальність вченого. Етика науки.
- •82. Спосіб виробництва матеріальних благ та його структура.
- •83. Природа і культури. Концепції розвитку культури.
- •85. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
- •85. Філософія історії: матеріалістичне та ідеалістичне розуміння.
- •86. Формаційна та цивілізаційна концепції історичного розвитку.
- •87. Роль ціннісних орієнтацій в житті людини. Цінності та істина.
- •Питання для кандидатського іспиту з філософії
- •Світогляд як основа суспільної та індивідуальної свідомості. Світогляд, світосприйняття та світовідчуття.
Еволюція розуміння свободи в історії філософії.
«Спір про свободу» філософія взагалі та філософія права зокрема успадкували з часів античності. Саме у містах-державах Давньої Греції вперше з’явились терміни «політична свобода», «рівність людей», «громадянські права». Демокріт констатував, що вільність однієї людини пов’язана із відсутністю обмежень у всьому суспільстві
Платон і Арістотель сприяли народженню ідеї свободи, зробивши перші кроки в її розумінні як морального діяння, у визначенні сутності свідомого вибору (рішення). Платон створив основу філософії свободи, розуміючи її як стан, при якому пристрасті людини підпорядковані розуму, який втілюється у політичних інститутах. «Свобода – влада над життям; незалежність у всьому; можливість жити по-своєму; щедрість у використанні майна і володінні ним» – зазначав Платон.
Арістотель вважав, що свобода означає, з одного боку, поперемінно з іншими брати участь у владі, з другого – можливість жити за власним розсудом. За його словами, «однією з характерних ознак демократичного устрою... є свобода. Друга засада демократії полягає у наданні можливості жити кожному за його бажанням
Вперше проблема стала центральною для Епікура, який увів категорію випадковості для обґрунтування людської свободи. Визнаючи і необхідність, і випадковість, Епікур у загальних законах природи вбачав підставу свободи й щастя: ідучи за природою, людина стає вільною. Навпаки, стоїки (Сенека, Марк Аврелій), як послідовні детерміністи, вважали, що в природі немає нічого, крім необхідності. Отже, людина не вільна ні в чому, крім своговідношення до законів і сил, які її визначають.
Таким чином, античні мислителі вважали, що соціальна цінність індивіда визначається тим, що він народжується вільним громадянином, і тому головними є його якості громадянина. Бути вільним означало користуватися привілеями громадянства, тобто брати участь у зборах, служити загальному благу. При цьому свобода громадянина означала його відповідальність, адже громадянин не лише може, але й зобов’язаний здійснювати свої права.
В Середньовіччя уявлення про свободу продовжували розвиватися з різних позицій у багатоманітних формах і напрямках (наприклад, в творчості релігійних авторів, в роботах середньовічних юристів).
Згідно з вченням Дж. Локка природна свобода людини полягає в тому, щоб не зазнавати обмеження і насилля з боку інших, а існування природного закону визнається гарантією такої свободи.
Спіноза стверджував, що людина – природне створіння. Тому, з одного боку, вона підпорядковується вимогам оточуючого світу, що діють з необхідністю, а з іншого, наділена природним правом, відповідно до якого вона вільна у своїх вчинках і не може робити тільки те, чого ніхто не бажає. Виникає ніби дві свободи: приватної особи і держави. Проте, по-перше, вони обидві засновані на пізнанні необхідності. По-друге, обидва суб’єкта відносин мають загальну мету – свободу. Громадянин ставить собі за мету зберегти свої природні права, а держава – захистити безпеку індивідів.
І. Кант поділяв людську свободу на позитивну і негативну. Першу – свободу добра – Кант вважав емпіричною цінністю, так як вона спирається на моральний категоричний імператив. Негативна (свобода сваволі) аморальна, небезпечна для людини і суспільства, а тому заради позитивної обмежується юридичними законами. Заслуговує на увагу концепція свободи А. Шопенгауера – представника філософсько-правового ірраціоналізму. Він виділяв три основних підвиди свободи: фізичний – як відсутність матеріальних перешкод для здійснення вчинків у відповідності з волею людини; інтелектуальний – як реакція волі людини на усвідомлені розумом мотиви, які спонукають до дії; моральний – заснований на хотінні, «співмірний з волею
Особливої гостроти проблема свободи набула в екзистенціалізмі – філософії існування, яка по-новому і досить своєрідно її вирішила. Серен К’єркегор у своїх творах пов’язував людське життя зі свободою як процесом вибору.
Ж. П. Сартр і А. Камю розглядали свободу в контексті соціальної дійсності, яку різко критикували і вважали абсурдною. Людина, на думку Сартра, вільна, її дії нічим не детермінуються. Свобода – це спосіб буття свідомості індивіда, а відтак – універсальна онтологічна властивість людського буття, його субстанція.
