Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
№ 1 ФІЛОСОФІЯ 2012.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
755 Кб
Скачать
☆
  1. Еволюція розуміння свободи в історії філософії.

«Спір про свободу» філософія взагалі та філософія права зокрема успадкували з часів античності. Саме у містах-державах Давньої Греції вперше з’явились терміни «політична свобода», «рівність людей», «громадянські права». Демокріт констатував, що вільність однієї людини пов’язана із відсутністю обмежень у всьому суспільстві 

Платон і Арістотель сприяли народженню ідеї свободи, зробивши перші кроки в її розумінні як морального діяння, у визначенні сутності свідомого вибору (рішення). Платон створив основу філософії свободи, розуміючи її як стан, при якому пристрасті людини підпорядковані розуму, який втілюється у політичних інститутах. «Свобода – влада над життям; незалежність у всьому; можливість жити по-своєму; щедрість у використанні майна і володінні ним» – зазначав Платон.

Арістотель вважав, що свобода означає, з одного боку, поперемінно з іншими брати участь у владі, з другого – можливість жити за власним розсудом. За його сло­вами, «однією з характерних ознак демократичного устрою... є свобода. Друга засада демократії полягає у наданні можливості жити кожному за його бажанням

Вперше проблема стала центральною для Епікура, який увів категорію випадковості для обґрунтування людської свободи. Визнаючи і необхідність, і випадковість, Епікур у загальних законах природи вбачав підставу свободи й щастя: ідучи за природою, людина стає вільною. Навпаки, стоїки (Сенека, Марк Аврелій), як послідовні детерміністи, вважали, що в природі немає нічого, крім необхідності. Отже, людина не вільна ні в чому, крім своговідношення до законів і сил, які її визначають.

Таким чином, античні мислителі вважали, що соціальна цінність індивіда визначається тим, що він народжується вільним громадянином, і тому головними є його якості громадянина. Бути вільним означало користуватися привілеями громадянства, тобто брати участь у зборах, служити загальному благу. При цьому свобода громадянина означала його відповідальність, адже громадянин не лише може, але й зобов’язаний здійснювати свої права.

В Середньовіччя уявлення про свободу продовжували розвиватися з різних позицій у багатоманітних формах і напрямках (наприклад, в творчості релігійних авторів, в роботах середньовічних юристів).

Згідно з вченням Дж. Локка природна свобода людини полягає в тому, щоб не зазнавати обмеження і насилля з боку інших, а існування природного закону визнається гарантією такої свободи.

Спіноза стверджував, що людина – природне створіння. Тому, з одного боку, вона підпорядковується вимогам оточуючого світу, що діють з необхідністю, а з іншого, наділена природним правом, відповідно до якого вона вільна у своїх вчинках і не може робити тільки те, чого ніхто не бажає. Виникає ніби дві свободи: приватної особи і держави. Проте, по-перше, вони обидві засновані на пізнанні необхідності. По-друге, обидва суб’єкта відносин мають загальну мету – свободу. Громадянин ставить собі за мету зберегти свої природні права, а держава – захистити безпеку індивідів.

І. Кант поділяв людську свободу на позитивну і негативну. Першу – свободу добра – Кант вважав емпіричною цінністю, так як вона спирається на моральний категоричний імператив. Негативна (свобода сваволі) аморальна, небезпечна для людини і суспільства, а тому заради позитивної обмежується юридичними законами. Заслуговує на увагу концепція свободи А. Шопенгауера – представника філософсько-правового ірраціоналізму. Він виділяв три основних підвиди свободи: фізичний – як відсутність матеріальних перешкод для здійснення вчинків у відповідності з волею людини; інтелектуальний – як реакція волі людини на усвідомлені розумом мотиви, які спонукають до дії; моральний – заснований на хотінні, «співмірний з волею

Особливої гостроти проблема свободи набула в екзистенціалізмі – філософії існування, яка по-новому і досить своєрідно її вирішила. Серен К’єркегор у своїх творах пов’язував людське життя зі свободою як процесом вибору.

Ж. П. Сартр і А. Камю розглядали свободу в контексті соціальної дійсності, яку різко критикували і вважали абсурдною. Людина, на думку Сартра, вільна, її дії нічим не детермінуються. Свобода – це спосіб буття свідомості індивіда, а відтак – універсальна онтологічна властивість людського буття, його субстанція.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]