Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
0898687_4A05A_shpargalka_kriminalne_pravo_ukra_...docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
380 Кб
Скачать
☆

3) Зараження венеричною хворобою (ст. 133 кк)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 133 КК) полягає у зараженні однією особою іншої венеричною хворобою.

До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи (наприклад, сифіліс, гонорея, м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз, трихомоніаз тощо). Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім'ї чи на роботі тощо) і не впливають на кваліфікацію. Згода потерпілого, наприклад, на статеві зносини з особою, хворою на венеричну хворобу, що призвело до зараження, не виключає протиправності діяння.

Злочин є закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний - фізична осудна особа з 16-річного віку, яка хворіє на венеричну хворобу і знає про її наявність.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 133 КК) є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) зараження двох або більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами) або неповнолітнього (тобто особи, якій на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років).

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 133 КК) є спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, смерті людини, втрати будь-якого органа або його функцій, психічної хвороби або іншого розладу здоров'я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, переривання вагітності або непоправного знівечення обличчя тощо).

4) Кримінальна відповідальність за ненадання медичної допомоги хворому медичним працівником.

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Published by Консультант on Пнд, 03/09/2009 - 00:00

 

Стаття 139.     Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1.Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2.Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки,- карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1.       Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2.       Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала сер­йозну травму (наприклад, внаслідок вчинення злочину або нещасного випадку), особа, яка отруїлась або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

3.       З об'єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Диспозиція ст. 139 має описово-бланкетний характер, у зв'язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до норма­тивних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані на­давати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в іншихекстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники, крім цього,- і при гострих захворюваннях. Медична до­помога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалеж­но від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у разі, коли особа, яка була зобов'язана на­давати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.

Під поваленими причинами, які виключають відповідальність за ст. 139, розумі­ються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого ме­дичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися по­важними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання,

так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст. 139 слід кваліфікувати, зокрема: нез'явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу невідкладну медичну допомогу пораненому або травмованому (дати потрібні ліки, провести штучне дихання або масаж серця тощо).

     У разі, коли ненадання потрібної допомоги хворому відбувається у лікувально -   профілактичному закладі і є результатом невиконання або неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 140.

     Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним    працівником.

     4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку  спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери і тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють або займаються   медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

5.Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні

   про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до на­слідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним.

1. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або ін­ших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.