19.Історичне значення Козацько-Гетьманської держави.

В цілому державницькі традиції доби Київської Русі і Га­­­лицько-Волинського князівства мали велике значення для збережен­­­ня і зміцнення історичної самосвідомості українського народу, йо­­­го бажання мати свою державу, яке стало реальністю з проголошен­­­ням 24 серпня 1991 року незалежності України. Протягом цього часу вiдбувалися серйознi змiни i в самос­­­вiдомостi українцiв: пришвидшується розвиток iдей Батькiвщини, її єдностi та незалежностi, чуття спiльної мети i iдентичностi. Спершу українська держава називалась Запорозьке Вiйсько. Таке саме враження високо-культурної української держави ро­­­била Гетьманщина й на iнших чужоземних подорожнiх, якi переїзди­­­ли її на переломi ХVII та ХVIII ст. за золотої доби гетьмана Ма­­­зепи. Московський подорожнiй пiп Iван Лук‘янов, що переїздив її в 1701 роцi, був уражений красою архiтектури українських мiст Глу­­­хова, Кролевця, Батурина, Нiжина, а особливо Києва. Його вразила також чистота, чепурнiсть українцiв, їх гарнi будiвлi. Так, незважаючи на тяжкi вiйни i спустошенi все ж таки ук­­­раїнська держава дала змогу українському народовi розвинути най­­­кращi сторони своєї вдачi та досягти такого рiвня освiти й культури, який дозволяє ставити її поруч iз найбiльш освiченими країнами Європи. В цiлому українська держава вiд Богдана Хмельницького до Iвана Мазепи була полiтичним утворенням, в якому народнi маси здобули волю i громадянськi права, де зародилися сильне почуття патрiотизму i любовi до Батькiвщини. Українська держава впала пiд наступом краще вiйськово та економiчно зорганiзованої Москви. Але все те, що український на­­­род створив за недовгий час самостiйного життя, не пропало, а за­­­лишилось у спадщину дальшим поколiнням. Свiдомiсть нацiональної окремiшностi, цiнування волi та самостiйного розвитку, пошана до громадського авторитету, глибока культурнiсть - це були надбання, якi мають велике значення i сьогодні.

20.Правобережний гетьман п.Дорошенко і його боротьба за обєднання українських земель.

Гетьман Правобережної України П.Дорошенко у період розколу Гетьманщини боровся за об’єднання і самостійність України й заслужив прізвисько "Сонце Руїни".Йому навіть вдалося в 1668р. стати гетьманом усієї України але закріпити свій успіх він не зміг.Війська Московії ,Речі Посполитої,татари а також "свої" претенденти на владу не дали можливості зберегти єдність держави.П.Дорошенко разом із старшиною 1669р.ухвалив прийняти турецький протекторат.Османська імперія розпочала активні воєнні дії на Правобережжі.Польща змушена була підписати Бучацький договір за яким віддавала Туреччині Подільське воєводство з Камянцем,Правобережжя мало бути незалежним на чолі з гетьманом П.Дорошенком.Московія використала цей договір щоб приєднати Правобережну Україну .Під тиском Московії та військ І.Самойловича П.Дорошенко 1676р.зрікся гетьманства.

21. Правобережний гетьман п.Дорошенко і його боротьба за об’єднання земель

П.Дорошенко був гетьманом Правобережної України після зречення П.Тетері. Гетьманування його тривало з 1665 по 1676 роки. Політика П.Дорошенк: -Часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків; -Спирався на підтримку київського митрополита; -Щоб не залежати від таршини, створив 20-тисячний корпус найманців – сердюків; -Установив нову митну лінію на українському кордоні, почав карбувати власну монету; -Проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом; -Прагнув об’єднання України; -Домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного І.Виговським; У 1668р. обєднав Ліво- і Правобережжя, був проголошений гетьманом усієї України; У 1669р. був змушений повернутися на Правобережжя, щоб протистояти претендентові на гетьманську булаву П.Суховію, підтриманому кримськими татарами. На Лівобережжі залишився наказовий гетьман Д.Многогрішний. За відсутності П.Дорошенка Д.Многогрішний був проголошений гетьманом Лівобережжя.