1.4 Групування витрат за статтями калькуляціїї

Калькуляція (від лат. сalculatio – рахунок, підрахунок) – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції. Як і кошторис витрат, калькуляція здійснюється в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація). Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства.

Виробнича калькуляція містить у собі такі статті витрат:

1) сировину і матеріали;

2) купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) зворотні відходи (вираховуються);

4) попутну продукцію (вираховується);

5) паливо й енергію на технологічні цілі;

6) основну заробітну плату основних виробничих робітників;

7) додаткову заробітну плату основних виробничих робітників;

8) відрахування на соціальні заходи;

9) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

10) загальновиробничі витрати;

11) втрати внаслідок технічно неминучого браку;

12) інші виробничі витрати.

Крім наведених витрат виробничої собівартості при формуванні ціни важливо враховувати такі статті витрат:

а) адміністративні витрати;

б) витрати на збут;

в) інші операційні витрати.

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції можуть вноситися зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідної галузі, питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також поєднуватися кілька типових статей калькуляції в одну або виділятися з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Розрізняють такі види калькуляції:

1) планову, яка визначає середню собівартість на черговий плановий період (рік, квартал) і використовується для встановлення оптових цін, що базуються на прогресивних нормах витрат робочого часу, матеріалів, енергії;

2) нормативну, яка є різновидом планової і розраховується на усі види виробів виробничої програми, виходячи з реально досяжних в умовах діяльності підприємства найбільш прогресивних норм і нормативів, можливостей використання найбільш сучасних технологічних процесів, прогресивних видів сировини, матеріалів тощо. В практиці управління вона є своєрідним еталоном, порівняння з яким дає можливість виявити наявні розбіжності між нормативною та плановою калькуляцією і намітити шляхи наближення останньої до цього еталона;

3) звітну, яка складається за фактичними даними бухгалтерського обліку виробничих витрат;

4) кошторисну калькуляцію, що розробляється на заново освоювані види продукції.

Відповідно до методичних рекомендацій щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості в зазначені статті калькуляції включаються такі види витрат (наводиться в скороченому вигляді в усіх джерелах):

1. Стаття «Сировина та матеріали» включає вартість:

• сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при виготовленні продукції (робіт, послуг);

• допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння виробничому процесу, для пакування продукції (якщо пакування відповідно до встановленого технологічного процесу проводиться у процесі виробництва продукції до здавання її на склад готової продукції);

• малоцінних та швидкозношувальних предметів, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції.

2. Стаття «Купівельні комплектуючі вироби» включає вартість:

• купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

• робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності.

3. «Зворотні відходи» відбивають вартість зворотних відходів, що відраховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесених на собівартість продукції.

4. «Попутна продукція» (вираховується) вміщує вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим).

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ОЦІНКИ ВИТРАТ

2.1 МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Система обліку та калькулювання за нормативними затратами базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами. Вона включає облік затрат, калькулювання нормативної собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних. Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організацій виробництва.

Нормативні затрати – це заздалегідь встановлені затрати з урахуванням нормативних рівнів використання матеріальних цінностей, праці виробничих потужностей та чинних цін, для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва.

Нормативна калькуляція використовується для розрахунку нормативної собівартості продукції, оцінки браку та залишків незавершеного виробництва, планування скорочення величини норм затрат, трудомісткості та матеріаломісткості на місяць квартал, рік, а також для розрахунку цін.

До основних джерел інформації, які під час складання нормативної калькуляції належать:

– конструкторські специфікації на деталі власного виробництва, і комплектуючі відомості на закуплені деталі, що використовуються для комплектації вузлів та виробів;

– технологічні маршрути виготовлення деталей, комплектації вузлів і виробів;

– норми затрат на основні матеріали, придбані напівфабрикати та комплектуючі вироби, що застосовуються при виготовленні деталей, вузлів, виробів;

– по детально-операційні розрахунки трудових затрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції;

– номенклатура матеріалів і придбаних комплектуючих виробів.

Калькуляція нормативної собівартості вузлів складається на основі нормативної собівартості деталей, прямих затрат на оплату праці робітників, зайнятих комплектуванням вузлів, інших прямих затрат (нарахування на заробітну плату робітників), змінних та розподілених постійних загально виробничих затрат. Аналогічно складається нормативна калькуляція на готову продукцію в цілому.

Собівартість окремих деталей включається до нормативних калькуляцій вузлів, за нормативними калькуляціями деталей, а затрати на комплектування вузлів – за технологічними картами.

Складається також калькуляція на виріб у цілому без поділу на деталі та вузли. При цьому вартість матеріальних ресурсів, а також інших прямих затрат, складеними технологічними і конструкторськими відділами з урахуванням чинних цін. Трудомісткість і сума заробітної плати розраховуються за зведеними даними відділу праці й заробітної плати, отриманими на основі технологічних карт або іншої технічної документації, що характеризує рівень норм заробітної плати на початок місяця.

Затрати на обслуговування виробництва, а також інші види затрат, на які не розроблено норми можна включати до нормативної калькуляції згідно за кошторисом цих затрат.

Чинні норми розробляють на кожний вид деталей, виробів в умовах досягнутого підприємством рівня технологій, організацій виробництва та праці. Поточні норми використовуються при безпосередньому випуску матеріалів на виробничі потреби і нарахування заробітної плати.

Нормативні затрати усього комплексу ресурсів порівнюють з фактичними затратами, які існують в процесі виробництва. Норми систематизуються в специфікаціях норм використання матеріалів і картах норм часу та розцінок. На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві, незалежно від їх причин, виписуються повідомлення, в яких, окрім попередньої та нової норми відхилень між ними, обов’язково вказується точна дата впровадження нової норми. Всі зміни норм упроваджуються у виробництво після внесення їх до нормативно-технологічної документації. Повідомлення про зміни норм використаних матеріалів, придбаних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і енергії, норм часу, виробітку і обслуговування та розцінок оформлюється відповідними виконавцями.

На підприємстві здійснюється систематичний контроль за своєчасним оформленням змін норм, внесення змін норм до технічної та планової документації, а також за оперативним застосуванням змінених норм у роботі цехів і відділів. Змінюється норма на початок місяця. Якщо вона здійснюється протягом звітного місяця, різниця між існуючими і новими нормами виявляється до кінця звітного місяця й враховується окремо. Всі зміни норм, впроваджені протягом місяця, вносяться до нормативної калькуляції на перше число наступного місяця.