4. Структура екологічного права.

Під системою (структурою) екологічного права розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних підрозділів, яка обумовлена змістом екологічних відносин, що виступають предметом екологічного права. Екологічне право як галузь права поділяється на Загальну і Особливу частини та складається із підгалузей права; субінститутів; складних та простих інститутів.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює такі положення:

а) загальна характеристика екологічних відносин та екологічного права;

б) джерела (форми) екологічного права;

в) право власності на природні об'єкти;

г) управління в галузі використання, відтворення та охорони навколишнього природного середовища;

ґ) загальні положення природокористування;

д) правове забезпечення екологічної безпеки; е) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; є) загальні питання охорони природного середовища;

ж) юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки, а саме право користування землею, водами, надрами, рослинним світом, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та іншими видами природних ресурсів. В цій частині також містяться норми, які стосуються міжнародних форм співробітництва в галузі екології, охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві, промисловості, на транспорті, інших сферах господарювання людини. [пр. землекористування, викор. І ох. вод, корист. надрами, корист. І ох. рослин. І тварин. світу, корист. Природ.-заповід. Фондом, ох. Курорт. І лікувальн.-оздоровчих зон, ох. атмосфер. повітря, ох. Навкол. Середовища в насел. пунктах, правов. режим надзвичай. еко. ситуації.]

5. Закони як джерела екологічного права

Закон — це нормативний акт, що його прийняв вищий представницький орган державної влади або безпосередньо народ (референдум), який встановлює початкові юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з додержанням особливої законодавчої процедури.

Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, зокрема в екологічному законодавстві, повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй.

У Конституції (статті 13, 14, 16, 41, 50, 66, 85, 92, 116, 119, 137, 138) врегульовані найважливіші суспільні екологічні відносини. Зокрема, у ст. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є, відповідно до ст. 16 Конституції, обов'язком держави.

В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава — природа».

Відповідно до Конституції України (п. 3 ст. 116), Кабінет Міністрів України вирішує питання державного управління на основі Конституції, законів України, актів Президента України. На нього, зокрема, покладено обов'язки забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

У складі кодифікованих поресурсових актів є Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року Верховною Радою України із змінами від 18 березня 2004 року; Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року Верховною Радою України із змінами від 27 листопада 2003 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року Верховною Радою України із змінами від 27 листопада 2003 року, Кодекс України «Про надра», прийнятий 27 липня 1994 року Верховною Радою України із змінами 4 березня 2004 року, Закон України «Про тваринний світ», прийнятий 13 грудня 2001 року, Закон України «Про охорону атмосферного повітря», прийнятий 21 червня 2001 року Верховною Радою України.