3. Галицько-волинська держава – правонаступниця київської русі

• Політичний і соціально-економічний розвиток Галицько-волинського князівства.

• Шляхи анти татарської боротьби . Данило Романович Галицький.

• Галицько-Волинська держава за наступників Даниїли Романовича

• Роль і значення Галицько-волинського князівства в історії України.

Галицько-волинська держава утворилася 1199 року в результаті об’єднання волинським князем Романом Мстиславовичем Галицького і Волинського князівств. Здійснивши ряд переможних походів проти агресивних сусідів - Польщі, Литви й половців, невдовзі він, як зазначають літописці, володів майже всіма землями і князями, був "самодержцем всієї Русі". Кордони його держави проходили від Дніпра до Чорного моря і Дунаю, в її складі були землі сучасної Молдови і Північної Буковини. На заході кордон проходив по головному хребту Карпатських гір. Але це .територіальне об’єднання протрималося лише 6 років. Прагнення подальшого розширення кордонів своїх володінь стали причиною його смерті у 1205 р. під час військового походу на Віслу.

Сорок років по його смерті на Галицько-волинських землях тривали війни за владу, ускладнені втручанням польських і литовських військ. І лише зібравши родові Волинські землі, заручившись підтримкою селян та міщанства в боротьбі з галицьким боярством, син Романа Данило 1245 року остаточно переміг і відновив Галицьке-Волинське князівство.

Данило Романович прославився як видатний діяч, дипломат і полководець. Він не лише зібрав колишні землі в єдину державу, а й сприяв її економічному та культурному піднесенню. Визнавши залежність від Золотої Орди, Данило будував фортеці, укріплення, готував антитатарську коаліцію. З цією метою він дав згоду на унію з католицькою церквою та прийняв і королівську корону у 1253 році в Дорогочині в обмін на організацію загально європейського хрестового походу проти татар. У 50-х рр. Данило спробував остаточно визволитися від татаро-монгольської залежності. Він розгромив війська монгольського воєначальника Куремси.. Але, на жаль, цей акт не призвів до хрестового походу проти ординців. Тому в 1258 – 1259 рр. Данило за вимогою монгольського полководця Бурундая змушений був зруйнувати укріплення Львова, Кремінця, Луцька та інших міст і фортець. . Його нащадки продовжували розпочате Данилом. Але 1340 року боярство отруїло князя з династії Романовичів Юрія II Болеслава, зі смертю якого й закінчилась українська державна влада княжої доби.

Серед багатьох чинників, що призвели до поразки давньоруських князівств у боротьбі з татаро-монгольськими завойовниками, виділимо декілька основних. Це, перш за все, феодальна роздрібненість, втрата державної єдності та князівські міжусобні війни, які підірвали могутність Київської Русі. Крім того, загарбники мали велику чисельну перевагу над руськими дружинами, були краще озброєними, мали досвід взяття сильно укріплених міст і фортець, який набули під час походів в Приамур’я, Китай, Середню Азію і Закавказзя. Більшість же міст Київської Русі були погано укріпленими, а то й зовсім були без них. А оскільки противник широко застосував балісти, катапульти, горючі суміші, тарани, навіть такі центри як Київ, Чернігів, Галич та інші не змогли протистояти загарбникам.

Ординське іго на декілька століть затримало розвиток давньоруських земель. Занепали сільське господарство, ремесла, торгівля. Уповільнився соціально-економічний розвиток країни. Фактично відбулась консервація феодальної роздробленості, яка перешкоджала централізації земель і відродженню державності. До того ж Київські, Переяславські і Чернігово-Сіверські землі стали складовою частиною одного із західних володінь Золотої Орди і на довгий час опинилися в неволі.

Високого розвитку досягли культурні надбання Галицько-Волинської держави. Тут переплелися духовні впливи як Київської Русі, так і Західної Європи, В державі розквітло містобудування, характерною рисою якого була білокам’яна архітектура. Лише за часів Данила було засновано 70 міст, серед яких виділялись Холм, Львів, Данилів. У багатьох містах були споруджені кам’яні та земляні фортеці, феодальні замки, князівські палаци, високохудожні храми. Високого рівня досягли ювелірна справа, живопис, музично-пісенне мистецтво, оформлення рукописної книги. Тут створювалися книги в розкішних оправах, оздоблені золотом, коштовним та декоративним камінням, чудовими мініатюрами. Цьому сприяли й самі .-князі, що відрізнялися рівнем освіти й культури. Зокрема, Волинський князь Василько Володимирович сам був "високий книжник і філософ", меценат науки та мистецтва. Видатною пам’яткою літописання став Галицько-волинський літопис. Особливості усної народної творчості втілювали в собі літературні та художні твори. Далеко за межами держави стали відомими премудрий книжник Тимофій та славетний співак Митус.

Роль і значення Галицько-волинського князівства в історії України важко переоцінити, адже воно успадкувало політичні та культурні традиції Києва і продовжило державотворення в етнічних українських землях ще на ціле століття. Видатний український історик Томашівський назвав його першою безперечно українською державою, оскільки в апогеї своєї могутності ці об’єднані князівства охоплювали 90% населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України. Водночас його землі були важливим культурним рубежем та своєрідним водорозділом між католицьким Заходом та православним Сходом.

Отже, розвиток Галицько-волинської держави був пов’язаний з її вигідним географічним становищем, розвитком торгівлі, господарством, що піднялося на більш високий рівень розвитку, більшою густотою населення, а також сильною князівською владою, що подолавши боярську опозицію, змогла поставити перед собою ширші державні цілі. Ціле століття занепаду Києва Галицьке-Волинське князівство слугувало опорою існування української державності, стало головним політичним центром для всієї України. Але відносна слабкість сил централізації, припинення княжої династії, постійна загроза татаро-монгольської Орди призвела до того, що князівство стало об’єктом агресії з боку Польщі, Литви й Угорщини і підпало під їх владу.

Таким чином, феодальна роздрібленість, з одного боку, послабила Київську Русь і спричинила втрату її незалежності, а з другого, сприяла економічному та політичному розвиткові окремих земель. Свідченням тому стало піднесення Галицько-волинського князівства, яке після занепаду Києва стало головним політичним центром України.