Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект_лекцій_Захист_інформації.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

4.5 Хешування паролів

Від методів, що підвищують криптостійкість системи в цілому, перейдемо до блоку хешування паролів – методу, що дозволяє користувачам запам'ятовувати не 128 байт, тобто 256 шістнадцяткових цифр ключа, а деякий осмислений вираз, слово або послідовність символів, що називається паролем. Дійсно, при розробці будь-якого криптоалгоритму слід враховувати, що в половині випадків кінцевим користувачем системи є людина, а не автоматична система. Це ставить питання про те, чи зручно, і взагалі чи реально людині запам'ятати 128-бітовий ключ (32 шістнадцяткових цифри). Насправді межа запам’ятовуваності становить 8-12 подібних символів, а, отже, якщо ми заставлятимемо користувача оперувати саме ключем, тим самим ми практично змусимо його до запису ключа на якому-небудь листку паперу або електронному носієві, наприклад, в текстовому файлі. Це, природно, різко знижує захищеність системи.

Для вирішення цієї проблеми були розроблені методи, що перетворюють вимовний, осмислений рядок довільної довжини, – пароль, у вказаний ключ заздалегідь заданої довжини. У переважній більшості випадків для цієї операції використовуються так звані хеш-функції (від англ. hashing – дрібна нарізка і перемішування). Хеш-функцією називається таке математичне або алгоритмічне перетворення заданого блоку даних, яке володіє такими властивостями:

  1. хеш-функція має нескінченну область визначення;

  2. хеш-функція має кінцеву область значень

  3. вона необоротна

  4. зміна вхідного потоку інформації на один біт змінює близько половини всіх біт вихідного потоку, тобто результату хеш-функції.

Ці властивості дозволяють подавати на вхід хеш-функції паролі, тобто текстові рядки довільної довжини на будь-якій національній мові і, обмеживши область значень функції діапазоном 0..2N-1, де N – довжина ключа в бітах, отримувати на виході досить рівномірний розподілені блоки інформації – ключі.

Неважко відмітити, що вимоги 3 і 4 до хеш-функції, виконують блокові шифри. Це вказує на один з можливих шляхів реалізації стійких хеш-функцій – проведення блокових криптоперетворень над матеріалом рядка-пароля. Цей метод і використовується в різних варіаціях практично у всіх сучасних криптосистемах. Матеріал рядка-пароля багато разів послідовно використовується як ключ для шифрування деякого заздалегідь відомого блоку даних – на виході виходить зашифрований блок інформації, що однозначно залежний лише від пароля і при цьому має досить хороші статистичні характеристики. Такий блок або декілька таких блоків і використовуються як ключ для подальших криптоперетворень.

Характер використання блокового шифру для хешування визначається відношенням розміру блоку використовуваного криптоалгоритму і розрядності необхідного хеш-результату.

Якщо вказані вище величини збігаються, то використовується схема одноланцюгового блокового шифрування. Первинне значення хеш-результату H0 встановлюється рівним 0, весь рядок-пароль розбивається на блоки байт, рівні довжині ключа, що використовується для хешування блокового шифру, потім здійснюється перетворення за рекурентною формулою:

Hj=Hj-1 XOR EnCrypt(Hj-1,PSWj),

де EnCrypt(X,Key) – використовуваний блоковий шифр (рис.4.6).

Значення Hk використовується як шуканий результат.

У тому випадку, коли довжина ключа рівно в два рази перевершує довжину блоку, а подібна залежність досить часто зустрічається в блокових шифрах, використовується схема, що нагадує мережу Фейштеля. Характерним недоліком і приведеної вище формули, і хеш-функції, заснованої на мережі Фейштеля, є велика ресурсоємність відносно пароля. Для проведення лише одного перетворення, наприклад, блоковим шифром з ключем завдовжки 128 біт використовується 16 байт рядка-пароля, а сама довжина пароля рідко перевищує 32 символи. Отже, при обчисленні хеш-функції над паролем буде здійснено максимум 2 "повноцінних" криптоперення.

Вирішення цієї проблеми можна досягти двома шляхами:

1 заздалегідь "розмножити" рядок-пароль, наприклад, записавши його багато разів послідовно до досягнення довжини, скажімо, в 256 символів;

2 модифікувати схему використання криптоалгоритму так, щоб матеріал рядка-пароля "повільніше" витрачався при обчисленні ключа.

Іншим шляхом пішли дослідники Девіс і Маєр, що запропонували алгоритм також на основі блокового шифру, але який використовує матеріал рядка-пароля багато разів і невеликими порціями.

Рисунок 4.6 - блоковий шифр

Цей алгоритм має елементи обох приведених вище схем, але криптостійкість цього алгоритму підтверджена багаточисельними реалізаціями в різних криптосистемах. Алгоритм отримав назву "Tandem DM" (рис.4.7):

Рисунок 4.7 - Алгоритм "Tandem DM"

G0=0; H0=0 ;

FOR J = 1 TO N DO

BEGIN

TMP=EnCrypt(H[G,PSWj]); H'=H XOR TMP;

TMP=EnCrypt(G[PSWj,TMP]); G'=G XOR TMP;

END;

Key=[Gk,Hk]

Квадратними дужками (X16=[A8,B8]) тут позначено просте об'єднання (склеювання) двох блоків інформації рівної величини в один – подвоєної розрядності. А як процедура EnCrypt(X,Key) знову може бути вибраний будь-який стійкий блоковий шифр. Як видно з формул, даний алгоритм орієнтований на те, що довжина ключа двократно перевищує розмір блоку криптоалгоритму. А характерною особливістю схеми є той факт, що рядок пароля прочитується блоками по половині довжини ключа, і кожен блок використовується в створенні хеш-результату двічі. Таким чином, при довжині пароля в 20 символів і необхідності створення 128 бітового ключа внутрішній цикл хеш-функції повториться 3 рази.