5. Екологічні, економічні та соц. Наслідки сучасного природокористування.

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання - тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень. На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень - економіка навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріорітетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність - це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

6. Проблеми і наслідки вичерпуваності викопних ресурсів.

Загалом розміри нашої планети і відповідно кінцевий обсяг викопних ресурсів зумовлюють їх неминучу вичерпність. Терміни повного виснаження окремих видів таких ресурсів залежать від їх запасів та темпів використання. Справжні запаси багатьох невідновлюваних ресурсів ще не встановлено. Сучасна геологорозвідувальна техніка може досягати невеликих глибин земної поверхні. Донині лише в експериментальному порядку пробурено декілька свердловин до глибини 15 км, а взагалі освоєним є шар земної кори, який у середньому не перевищує 2—З км. Також залишаються недослідженими величезні ділянки дна Світового океану, що в декілька разів перевищують поверхню суші; лише в деяких місцях почали освоювати континентальний шельф. Подальші розроблення деяких видів сировини загрожують навколишньому середовищу й навіть існуванню людини. Таким чином, проблема полягає не тільки і навіть не стільки у фізичному виснаженні відомих видів ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх видобування. Важливою умовою збереження корисних копалин є геологічна розвідка з метою створення потенційних запасів сировини та палива, сутність якої полягає в:— повному використанні всіх корисних компонентів з родовищ на базі (наприклад, контурне обводнення нафтових пластів для підняття нафти; перехід від шахтного способу видобування до відкритого — кар'єри, розрізи тощо);— комплексному використанні багатокомпонентних руд (наприклад, у порожній породі, що залишається на відвалах міднорудних басейнів, є золото, срібло, кобальт та інші компоненти, вартість яких перевищує вартість міді);— утилізації відходів збагачення і спалювання корисних копалин (наприклад, пилоподібний попіл та шлаки, відвали котрих займають сотні гектарів території, можуть бути сировиною для будівельних робіт);— використанні вторинних продуктів переробки мінеральної сировини (у 1 т чавунного і сталевого лому зберігається 3,5 т мінеральної сировини);— пошукові та освоєнні нових джерел корисних копалин (відомо, що на океанічнічному дні на глибині понад 1—2 тис. м зберігаються великі поклади мінеральної сировини, сконцентрованої в так званих залізомарганцевих конкреціях. За орієнтовними оцінками, у них міститься 358 млрд. т марганцю, 207 млрд. т заліза, 40 млрд. т нікелю, 25 млрд. т магнію та ін.);— освоєнні нових енергетичних ресурсів.