2.24 Умови ефективної організації диференційованого навчання в системі уроків рідної мови.

Особливого підходу вимагають як учні з низьким рівнем навчальних досягнень, так і обдаровані. Звід­си випливає необхідність диференційованого підхо­ду в навчанні.

Диференціація як принцип навчання передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному учневі або групі пропонують посильні завдання різної склад­ності й цим самим створюють сприятливі умови для розвитку і навчання кожного. Це диференціація на методичному рівні. К.Ушинський писав, що розпо­діл класу на групи, з яких одна сильніша за іншу, не тільки не шкідливий, а й потрібний, якщо наставник уміє, працюючи з однією групою, дати іншим корис­ну самостійну вправу.

Використання диференційованих завдань у на­вчанні передбчає певну систему підготовки, за якої вчитель:

• враховує загальну готовність дітей до навчальної діяльності та до засвоєння конкретного матеріалу;

• прогнозує труднощі, які можуть виникнути в ді­тей під час засвоєння матеріалу;

• використовує у системі уроків диференціацію завдань для індивідуальної роботи;

проводить аналіз.

Основне призначення диференційованих за­вдань — забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності в процесі навчаль­ної роботи.

Завдяки диференціації дітям цікаво на уроці, вони отримують завдання, які їм під силу. Учні комфорт­но почуваються на уроці, бо кожен працює на рівні з усіма і переживає почуття успіху.

Диференційований підхід у навчанні дає змогу кожній дитині розвиватися, забезпечує оптимальний характер пізнавальної діяльності в навчальному про­цесі для кожного учня.

Для прикладу розглянемо урок читання в 3 класі з елементами диференціації на етапі усвідомлення прочитаного тексту.

2.25 Способи диференціювання навчальних завдань на уроках рідної мови.

На уроках письма в 1-му класі до­речніше використовувати диференційовані завдання в післябукварний період, коли діти вже вивчили писані букви, з'єднання, отримали первинні навички письма і вдосконалюють їх (пишуть під диктовку і списують з друкованого тексту). На уроках рідної мови в 2, 3, 4 класах диференційовані завдання використовують після вивчення нового матеріалу, на етапі закріплення.

Починаючи з 1-го класу, ви­діляють групу дітей, які добре підготовлені до школи, зокрема володіють способом читання. їхнє читання усвідомлене й виразне. Вони легко і швидко адапту­ються до школи, не бояться працювати самостійно й впевнені в собі. Цих учнів умовно об'єднують в групу А. Інші діти переважно працюють з учителем — це гру­па Б.

Учням групи А пропонуються завдання:

• або подібні до загальних, але для самостійної ро­боти (диференціація за рівнем самостійності);

• або ускладнені (диференціація за рівнем склад­ності).

Диференційовані завдання використовують на різних етапах уроку (актуалізації опорних знань, узагальнення і систематизації знань), застосовуючи різні способи диференціювання, які дають змогу точніше визначи­ти навчальне навантаження для кожного учня за об­сягом і складністю.

Коли учні групи Б працюють разом з учителем (зра­зок на дошці дає вчитель або один з учнів), школярі групи А виконують різноманітні завдання. Але перший досвід самостійної роботи на уроках письма учні цієї групи отримують у букварний період на уроках закріплення і повторення вивчених букв. Якщо дитина працює самостійно; вона виставляє на парту зелену картку, якщо з учителем — жовту картку, а якщо учневі потрібна допомога від учителя, він сигналізує про це червоною карткою. Диференційовані завдання в групах А і Б можна давати паралельно протягом уроку, вони можуть та­кож закінчуватися спільним завданням або протягом уроку перемежовуватися із спільними завданнями.

Для прикладу розглянемо урок читання в 3 класі з елементами критичного мислення і диференціації, коли поєднуються колективна, парна та індивідуальна роботи, пропонуються завдання на вибір.