28. Формування поняття про речення.

Формуючи поняття про речення як слово або групу слів, що виражають

закінчену думку, учитель

насамперед повинен зіставити речення з його частиною

(фрагментом), демонструючи в такий спосіб закінченість і незакінченість думки,

завершеність і незавершеність інтонаційної

будови. Так, зіставляючи речення

У школі всі діти вчаться з його частиною у школі діти..., учні переконуються, що

перше висловлювання є реченням, бо в ньому знаходимо

відповідь на запитання:

про кого розповідається? (про дітей) і що розповідається? (вчаться), воно вира-

жає певну думку і вимовляється з інтонацією завершення, тобто в кінці речення

голос понижується. У частині ж цього речення думка висловлена лише частково,

в ній тільки

повідомляється особа, але не сказано, що вона робить або якою вона

є. Додаючи слово вчаться, спостерігаємо, як речення набуває завершеності.

Спостереження готових зразків речень і активна робота

над їх створенням

сприяють усвідомленому засвоєнню

ознак речення як синтаксичної одиниці

зв’язного мовлення. Варто добирати і такі вправи, які спонукали б складати не

лише окремі речення, а й зв’язані за змістом. Закінчуючи речення, поширюючи

їх другорядними членами,

учні водночас повинні думати, як вплине така робота

на зміст зв’язного висловлювання в цілому.

Під час опрацювання речення значної ваги набуває робота над його інтонацій-

ним оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділовими

знаками. Важливо з перших же кроків опанування грамоти привчати першоклас-

ників «читати» розділові знаки, відтворювати тривалість пауз, які позначаються

на письмі комою, крапкою та іншими розділовими знаками, відтворювати

речення

з розповідною, питальною, спонукальною, неокличною та окличною інтонаціями.

Для цього є всі умови, бо на сторінках «Букваря» даються тексти з різними роз-

діловими знаками. Завдання вчителя — скористатися цим.

У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні,

питальні і спонукальні. Важливо, щоб учні навчились розпізнавати їх не тільки

за розділовими знаками та інтонацією, а й за способами вираження

розповіді,

питання, спонукання. Тому велике значення мають вдало дібрані виразні прикла-

ди (наявність у питальному реченні питальних слів хто? де? куди? коли? і т. ін.,

звертань, у спонукальному — звертань, наказової форми дієслів). Саме на тлі

питальних і спонукальних

речень другокласники практично засвоюють кличний

відмінок іменників, що виступає у ролі звертань, і форми наказового способу дієслів

у спонукальних реченнях.

Речення зі звертанням діти чують не тільки на уроках мови, але й на уроках

читання. Працюючи над тим чи іншим текстом з діалогами, учитель має привер-

тати увагу учнів до того, як виділяється

звертання на письмі (комою чи знаком

оклику), як його слід інтонувати в усному мовленні. А під час вивчення головних

членів речення слід підкреслити, що звертання ніколи не буває підметом чи іншим

членом речення. Це можна пояснити, зіставляючи близькі за змістом речення.

Особливості інтонації також найкраще ілюструвати на одному і тому самому

реченні, зміст якого змінюється залежно

від мети висловлювання. Так, розповід-

не речення Брат працює трактористом стане питальним, якщо його вимовити

з питальною інтонацією (Брат працює трактористом?), змінивши форми слів,

утворимо спонукальне: «Брате, працюй трактористом». Кожне з цих речень

може стати окличним, якщо вимовити його з більшою силою голосу.

Слуховий і руховий аналізатори особливо активно працюють тоді, коли учні

самостійно складають або перебудовують

речення, компонують невеличкі зв’язні

висловлювання,

вводячи в них різні за метою й за інтонацією речення, а до них —

звертання.