2 Політичні принципи країн-членів єс

У країнах ЄС вироблені наступні політичні принципи, необхідні для досягнення поставлених цілей у сфері регіональної політики:

Вироблення надійної законодавчої бази для досягнення послідовності та прозорості проведеної політики. Регіональна політика неминуче включає в себе вибір слаборозвинених районів для виділення необхідних фінансових ресурсів. Цей вибір повинен здійснюватися відповідно до існуючим законодавством, для проведення політики в галузі розвитку регіонів виробляються основні законодавчі норми, підкріплені більш докладними робочими директивами, створюючи тим самим законодавчі рамки для прийняття та обгрунтування політичних рішень. Наприклад, у Німеччині такі директиви містяться в "структурного плану" (Rahmenplan) і узгоджені федеральним урядом і урядами земель, і діють в рамках "Спільної оперативної групи" (GA, Gemeinschaftsaufgabe);

В якості одного з основоположних принципів регіональної політики виділяється наступний: виділення необхідної допомоги регіонам, які зазнають структурні зміни. Також найбільший акцент робиться на залучення додаткових інвестицій, ніж на довгострокове субсидування;

Регіональна економіка передбачає активний розвиток ринкових відносин. Як один з основних напрямків такої політики виділяється вдосконалення структури ринкових відносин. Метою є створення надійних і привабливих можливостей отримання роботи, а саме створення робочих місць. Даний напрям політики знаходить підтримку в Директораті з політики ринкових відносин в країнах ЄС. Необхідно підкреслити, що існує невеликий ряд винятків, які не підкоряються правилами ринкової орієнтації. До подібних виключень можна віднести випадки, де проведення регіональної політики має позаекономічних мотивацію;

Даний принцип регіональної політики характеризує її просторову спрямованість. Обмеженість бюджетних джерел фінансування вимагає необхідність вибору між районами, які потребують допомоги. Для отримання фінансової підтримки необхідно чітко обгрунтувати критерії вибору району. Відповідно до "Директив ЄС з надання допомоги національним регіонам ":

- методологія визначення району була чіткою і об'єктивної, щоб дозволити Європейської Комісії оцінити її гідності;

- зазначені показники повинні бути об'єктивними, суттєвими, підкріпленими надійними статистичними джерелами;

- політика повинна проводитися щодо відповідних цілісних територіальних одиниць.

Регіональна політика передбачає наявність скоординованого політичного підходу. У країнах Європейського Союзу в вирішенні цих проблем бере участь Європейська Комісія - частково через діяльність Директорату з регіональної політики, а також через контролюючі функції Директорату з політики ринкових відносин. Для забезпечення ефективного розвитку економіки певного регіону потрібна фінансова підтримка не тільки державних органів, що займаються регіональної політикою, а й допомога широкого спектру осіб і організацій, зацікавлених у такому розвитку.

3 Структура управління

Державний устрій країни визначає рівень децентралізації або делегування повноважень в області регіональної політики.

Якщо розглядати приклад "інтегрованих" країн, то в Ірландії, Португалії та Греції використовується централізований підхід щодо питань регіональної політики. У Греції практично всю відповідальність за проведення регіональної політики покладено на Міністерство національної економіки. У 1989 була зроблена спроба передачі відповідальності за порівняно невеликі проекти на територіальний рівень. Проте впровадження такої практики зіткнулося з проблемою відсутності необхідного досвіду на місцях. Індустріальна політика в Ірландії здійснюється через державні відомства (IDA-Ireland і Enterprise Ireland), які підзвітні Міністру підприємництва та зайнятості. У Португалії вся відповідальність за проведення регіональної політики покладено на Генеральний директорат з регіонального розвитку Міністерства планування та регіонального розвитку. Це характеризує Португалію як централізовану унітарну держава.

Структура управління Італії та Німеччини докорінно чином відрізняється від структури управління "інтегрованих" країн. Це також знаходять своє відображення у рівні проведення регіональної політики: наприклад, у Німеччині відповідальність за проведення регіональної політики покладено на землі, а більшість елементів італійської системи носять централізований характер. В Італії напрямки регіональної політики з часом зазнали різні зміни, наприклад, закон, що стосується питань реформи державної адміністративної системи (Legge Bassanini) виділяє в якості однією з чотирьох основних завдань децентралізацію діяльності, яка проводиться в даний час центральним урядом. У Німеччині в якості основної функції федерального уряду в галузі регіональної політики виділяють у встановленні партнерських відносин із землями в рамках GA (Спільної оперативної групи). Комітет з планування визначає склад GA, розробляє проект щорічного Генерального плану, а також пріоритети регіонального розвитку. Проект Генерального плану містить у собі заходи і умови надання необхідної допомоги районам, карта районів, які потребують ній. Фінансування даної регіональної політики здійснюється в рівних частках з двох сторін: з одного боку, Федеральним урядом і землею - з іншого сторони. Адміністрації землі несе відповідальність за здійснення регіональної політики.

У Фінляндії Міністерство внутрішніх справ несе відповідальність за формування регіональної політики: координування регіональної політики, підготовка законодавства у цій галузі, визначення проблемних районів і т.д. Відповідальність за проведення регіональної політики покладено на різні центральні міністерства. Оскільки Регіони Фінляндії приймають окремі рішення (в рамках невеликих проектів), тому що основні рішення приймаються централізовано.

У Швеції сформувалася наступна система, при якій регіональна адміністрація здійснює загальнонаціональні директиви. Міністерство промисловості та торгівлі займає чільне місце у всій системі. При цьому міністерстві створено підрозділи, до компетенції яких входить розробка регіональної політики стосовно слаборозвинених районів, контроль за здійснення політики і здійснення зв'язку з Європейською Комісією. Розробкою стратегією розвитку регіонів займаються Адміністративні поради графств (CAB). Для здійснення своєї політики вони отримують асигнування з бюджету.

Країни Північної Європи відрізняються великим досвідом у галузі проведення регіональної політики:

- централізований підхід у Франції та в Люксембурзі;

- Нідерланди та Сполучене Королівство, яким властива велика ступінь децентралізації;

- федеративна система Австрії та Бельгії.

У Франції Міністр відповідає за регіональну політику, засновану на рекомендаціях, отриманих від CIALA (міжвідомчий комітет з надання підтримки), також в його компетенцію входить прийняття рішень щодо стимулювання регіонального розвитку. DATAR - головний організація з розвитку регіонів у Франції. Згідно основоположному Закону від 1995 року, політика регіонального розвитку визначається на національному рівні, а проводиться спільно з місцевою владою.

У Люксембурзі рішення щодо проведення регіональної політики приймаються спільно Міністром економіки і Міністром фінансів. Дані рішення приймаються виходячи з рекомендацій, отриманих від Консультативної Комісії.

У Нідерландах Міністерство економіки та адміністрації провінцій є основними відомствами, які займаються питаннями регіональної політики. Міністерство економіки несе відповідальність за проекти з надання допомоги регіонам з обсягом інвестицій понад 10 млн. флоринів. Решта менш великі проекти здійснюються децентралізовано.

У Великобританії питаннями регіональної політики займаються Міністр з торгівлі і промисловості та Міністр у справах Шотландії і Уельсу. В Англії проблеми формування регіональної політики покладено на Міністерство торгівлі і промисловості та на регіональні урядові відомства. Міністерство торгівлі та промисловості оцінює більшість проектів в Англії, що виходять за межі компетенції урядових відомств, а також такі проекти, які можуть мати наслідки для Великої Британії. Також дане Міністерство займається розробкою директив на національному рівні і проводить контроль за їх дотриманням. До компетенції урядових відомств входить прийняття рішень, що стосуються надання допомоги регіонам, однак такі рішення повинні бути затверджені Казначейством.

Конституція Австрії не розмежовує компетенції за проведення регіональної політики. Існує неформальне поділ сфер компетенції між федеральним рівнем, адміністраціями земель і місцевими владою. Надання допомоги регіонам здійснюється відповідно до спільними проектами, які фінансуються і реалізуються федеральним урядом і адміністрацією відповідної землі. Питаннями координації проектів у всіх політичних сферах займається Адміністрація Федерального Канцлера (до її складу входить спеціальний департамент з регіональної політики).

У Бельгії питання регіональної політики розглядаються на регіональному рівні, а також підвладні адміністрації Фландрії і Валлонії. Рішення про надання допомоги приймаються регіональної адміністрацією для великих проектів, інші рішення приймаються Регіональним Міністром економіки.