18. Транспортна іммобілізація верхніх та нижніх кінцівок.

Транспортну іммобілізацію (мал..9) проводять тимчасово до надання лікарської допомоги в лікувальному закладі. Її необхідно здійснювати не тільки при вивихах або переломах, але й при підозрі на них, а також при великих пошкодженнях м’яких тканин, ранах. Розрізняють імпровізовану іммобілізацію, коли використовують підручні засоби або здорові ділянки тіла хворого. В якості підручних засобів можна використовувати палицю, шматок дошки, пучок гілок або соломи і т.д.

Найбільш розповсюдження отримали фіксаційні сітчасті шини Фільберга та Крамера, які виготовлені різного діаметра. Вони легкі, міцні та одночасно добре згинаються, що дозволяє надати їм будь якої форми, необхідної для іммобілізації тієї або іншої ділянки тіла.

При накладанні сітчастої шини її попередньо моделюють відповідно до тієї ділянки тіла, на яку вона буде накладена. Так, при переломі плечової кістки шина повинна починатися від внутрішнього краю лопатки здорового боку, йти вздовж зовнішньої поверхні напівзігнутої в ліктьовому суглобі приведеної руки і закінчуватися, дещо виступаючи за кінчики пальців.

При пошкоджені передпліччя верхнім рівнем шини повинна бути середня третина плеча, нижнім – кінці пальців.

Мал.9 . Транспортні шини: а —драбинчаста (Крамера); б — лубкова; в — сітчаста; г — Дітеріхса; д — надувна (пневматична); е — вакуумні носилки.

При переломі ключиці для іммобілізації відламків використовують пов'язку Дезо або косинкову пов'язку з валиком, вкладеним у пахвину впадину, або вісімкоподібну пов'язку.(мал. 10). При переломі кісток верхньої кінцівки, пошкодженні плечового або ліктьового суглобів іммобілізацію проводять шиною Фільберга або Крамера

Мал. 10. Іммобілізація верхньої кінцівки при переломі кісток передпліччя: а) моделювання шини і її фіксація; б, в) іммобілізація кінцівки в закінченому вигляді.

При відсутності стандартних засобів транспортну іммобілізацію при переломі плеча у верхній третині проводять за допомогою косинкової пов'язки: в підпахвинну ямку кладуть невеликий ватно-марлевий валик і фіксують його бинтом до грудної клітки через здорове плече. Після цього кінцівку згинають у ліктьовому суглобі під кутом 60° і підвішують косинкою до шиї, плече прибинтовують до тулуба.

При іммобілізації передпліччя і кисті застосовують малу драбинчасту шину, до якої прибинтовують кисть і передпліччя з фіксацією променевозап'ясткового і ліктьового суглобів. Рука зігнута в ліктьовому суглобі, кисть після накладання шини підвішують на косинці. При відсутності спеціальних шин передпліччя підвішують на косинці або іммобілізують за допомогою дошки, картону, фанери з обов'язковою фіксацією двох суглобів.

При переломі стегна, пошкодженні кульшового і колінного суглобів застосовують шини Дітеріхса.

Для іммобілізації стегна можна використовувати шини Крамера, з’єднані між собою. Їх накладають по зовнішній і задній поверхнях кінцівки. Іммобілізація трьох суглобів у цих випадках є обов’язковою.

При переломі кісток гомілки застосовують шини Крамера, при цьому створюють нерухомість кінцівки останнім часом використовують пневматичні шини.

19. Накладання шини Крамера, Дітеріхса:

Переломи кісток гомілки виникають під дією сильної прямої чи непрямої травми і супроводжуються значним пошкодженням м’яких тканин. Переломи кісток гомілки часто супроводжуються шоком, тому необхідно насамперед провести протишокові заходи (знеболювання, зігрівання тіла хворого, іммобілізація кінцівки).

Для транспортної іммобілізації при переломах кісток гомілки здебільшого використовують дротяні шини. Велику дротяну шину Крамера модулюють на неушкодженій кінцівці за контурами гомілки, особливо під п’яткою та ахіловим сухожиллям. Шину накладають по підошвенній поверхні ступні, яка встановлена під прямим кутом до вісі ноги, по задній поверхні гомілки, колінного суглоба та стегна. Додатково до зовнішньої та внутрішньої поверхнів гомілки накладають дві малі дробинчасті дротяні шини від ступні до середини стегна, які разом з великою шиною Крамера бинтуються до кінцівки (мал 11).

Мал. 11. Транспортна іммобілізація при переломі гомілки

а) перший етап; б) другий етап.

При накладанні шини Дітеріхса спеціальний пристрій для стопи прибинтовують до її підошвової поверхні. Зовнішню, довшу, планку шини (зовнішній костиль) розсувають і закріпляють з таким розрахунком, щоб вона починалась від підпахвинної впадини і доходила до стопи, де вставляється в зовнішню металеву провушину підошвової частини пристрою і виступала від неї на 8-10 см. Внутрішню частину шини (внутрішній костиль) потрібно підготувати таким чином, щоб вона впиралась у пах і проходила через внутрішню металеву провушину підошвової частини пристрою стопи і виступала від неї теж на 8-10 см. Кінцеву (шарнірну) частину згинають під кутом 90° і вставляють у паз кінця зовнішньої частини шини. На кінцівці шину фіксують циркулярними або косоподібними ходами бинта. Зверху зовнішню частину шини фіксують бинтами або ременями. За допомогою палички-закрутки здійснюють витягнення кінцівки за підошвову частину шини (мал. 12 ).

Мал.12. Загальний вигляд шини Дітеріхса: а) пристрій для стопи; б) внутрішня планка; в) зовнішня планка; г) вигляд накладеної та фіксованої шини; д) витягнення кінцівки за допомогою шнура і палички-закрутки.

Якщо не має шини Дітеріхса, можна використовувати драбинчасті шини, дотримуючись правил накладання та точок фіксації, але без витягнення, що не має ефекту у цьому випадку.