8.2.Польовий період ландшафтних досліджень

Мета: вивчити польовий період ландшафтних досліджень, після польовий (камеральний) період ландшафтних досліджень, основні терміни.

План:

1.Польовий період ландшафтних досліджень.

2.Комплексний фізико-географічний або ландшафтний профіль.

3.Післяпольовий (камеральний) період ландшафтних досліджень.

Польовий період.

Під час польового періоду виконуються такі основні види робіт: 1) ключові або площинні дослідження ПТК; 2) складання опорних ландшафтних профілів; 3) складання польової ландшафтної карти.

Під час ключових або площинних ландшафтних досліджень основні роботи по вивченню ПТК ведуться на точках спостережень, які закладаються в найбільш характерних, домінуючих фаціях. Точка спостережень або точка комплексного опису відповідає невеликому майданчику, площа якого складає 10x10 або 20х20 м, а форма має повторювати форму фації.

Спостереження на точках записують у спеціальний польовий бланк, який може бути універсальним, а може відрізнятися для лісових, лучних і розораних ділянок, для фацій і урочищ і т. д. Обов'язковому дослідженню і опису в бланку підлягають: 1) склад і генезис поверхневих відкладів; 2) рельєф; 3) умови зволоження; 4) ґрунти і ґрунтоутворюючі породи; 5) рослинний покрив; 6) сучасні природні процеси, які впливають на ПТК; 7) господарське використання території ПТК.

Записавши на бланку дату і номер точки, потрібно дати її адресу, тобто положення по відношенню до "стійких" об'єктів - орієнтирів: населених пунктів (точніше найбільш сталих об'єктів у межах населених пунктів - кладовищ, шкіл, пам'ятників тощо), мостів та інших із зазначенням відстані та азимуту або румбу.

В графі "Рельєф" характеризується мезоформа рельєфу та її елемент, в межах якого знаходиться фація, що досліджується. У якості мезоформ рельєфу розглядаються: 1) річкова долина; 2) межирічна рівнина; 3) балка. Елементами мезоформ рельєфу є: 1) у річкової долини - річище, заплава, надзаплавні тераси, корінні схили; 2) у межирічної рівнини - плакорна поверхня та схили; 3) у балки - днище та схили. Для

заплави, надзаплавних терас і плакорної поверхні обов'язково вказують форму поверхні: 1) плоска; 2) слабо-хвиляста; 3) хвиляста; 4) горбиста тощо. Для схилів зазначають експозицію (по восьмі румбах), крутизну в градусах і форму. Експозиція схилів визначається за допомогою компасу, крутизна - за допомогою екліметру або гірського компасу. Форму схилів визначають відповідно до крутизни поверхні в різних частинах схилу: 1) якщо він має однакову крутизну по всьому профілю - він прямий; 2) якщо в верхній частині він крутіший, ніж в нижній - він ввігнутий, якщо навпаки - опуклий. При характеристиці рельєфу вказуються також абсолютна і відносна висота точки спостереження, які визначаються за топографічною картою.

В графі "Опис ґрунтового розрізу" вказується індекс кожного з генетичних горизонтів ґрунтового профілю, а також його глибина в сантиметрах. Глибина ґрунтового розрізу обумовлюється глибиною залягання ґрунтоутворюючої і підстилаючої порід і коливається в середньому в межах 1-1,5 м, якщо цьому не заважають ґрунтові води або близьке залягання щільних гірських порід. Далі описується кожний з виділених горизонтів у такій послідовності: колір, вологість, механічний склад, структура, щільність, новоутворення, включення, характер переходу до наступного горизонту і форма межі між ними.

П ри визначенні кольору ґрунту використовують дещо спрощену таблицю кольорів І.С.Міхайлова або трикутник С.О.Захарова (мал. 4): чорний, темно-сірий, сірий, світло-сірий, белесувато-сірий, темно-бурувато-сірий, світло-бурувато-сірий, коричнювато-сірий, темно-коричнювато-сірий, світло-коричнювато-сірий, бурий, чорно-бурий, темно-бурий, сірувато-бурий, темно-сірувато-бурий і т. д.

Мал. 4. Трикутник С.О.Захарова для визначення кольору ґрунту

Для визначення вологості ґрунту прийняті наступні градації його польової вологості: 1) сухий (пилить, не холодить руку при дотику); 2) свіжий (не пилить, холодить руку при дотику, але не маститься); 3) во­логий (маститься при дотику); 4) сирий (вода поблискує в тріщинах, але не сочиться при стискуванні зразку ґрунту); 5) мокрий (при стискуванні зразку ґрунту з нього сочиться вода).

За механічним складом гірських порід, що складають ґрунти, роз­різняють наступні градації: 1) пісок; 2) супісок; 3) суглинок; 4) глина. Пісок за середньою величиною окремих піщинок, в свою чергу поділяється на: 1) тонкозернистий; 2) дрібнозернистий; 3) середньозернистий; 4) крупнозернистий; 5) різнозернистий (якщо містить зерна всіх інших градацій в приблизно однаковому співвідношенні). Суглинки поділяються на: 1) легкі; 2) середні; 3) важкі. Якщо ґрунт складається із окремих уламків скельних порід, змішаних з дрібноземом, такий механічний склад називають скелетним.

Найточніше визначення механічного складу ґрунтів дає лабораторний аналіз за методом Н.А.Качинського. Але в умовах польових досліджень найчастіше використовують метод "скатування" того ж автора. Для визначення механічного складу зразок ґрунту злегка зволожують до тістоподібної консистенції і намагаються скатувати шарики або шнури. Якщо проба не скатується в шарик - це пісок. Якщо проба скатується в шарик, а в шнур не скатується - це супісок; якщо в шнур, але тонкий кінчик не виходить - це легкий суглинок. У середнього суглинку скатується тонкий кінчик, але шнур не скатується в кільце, розламу­ється при згинанні. Важкий суглинок скатується в кільце, але розламу­ється при згинанні кільця у вісімку. Глина скатується у вісімку.

Структура - це властивість ґрунту розпадатися на окремі структурні агрегати певної форми. В Україні для визначення структури ґрунту використовують класифікацію С.А.Захарова, в якій виділяють наступні типи: 1) брилова; 2) грудкувата; 3) горіхувата; 4) зерниста; 5) стовпчаста, 6) призматична; 7) плитчаста; 8) лускоподібна (мал. 5).

Щільність ґрунту визначають за наступними градаціями: 1) дуже щільний (ні лопата, ні ніж у ґрунт не входять); 2) щільний (ґрунт копається з великим зусиллям, кінчик ножа входить в ґрунт лише на 1-2 см); 3) ущільнений (лопата і ніж входять в ґрунт при незначному зусиллі); 4)пухкий (лопата і ніж входять без зусиль).

Новоутворення виникають в ґрунті в процесі її формування і являють собою різні форми накопичення речовин, які виділяються на загальному фоні ґрунтової маси. Новоутвореннями є накопичення карбонатів, сульфатів, хлоридів, гіпсу. Карбонати дають білого кольору "сивинку", плісень, псевдоміцелій або псевдогрибницю, білоочку, дутики, журавчики.

Мал. . Головні види ґрунтової структури: 1 - крупногрудкувата; 2 - грудкувата; 3 – дрібно грудкувата; 4 - крупногоріхувата; 5 - горіхувата; 6 – дрібно горіхувата; 7 - крупнозерниста; 8 - зерниста; 9 - пороховидна; 10 - стовпчаста; 11 - дрібно стовпчаста; 12 - призматична; 13 дрібно призматична; 14 - плитчаста; 15 - пластинчаста; 16 - листоподібна; 17 - шкаралупчаста; 18 - велико луската; 19 - дрібно луската; 20 – дрібно лінзоподібна; 21 - лускоподібна.

Сульфати і хлориди мають білий колір і виглядять як щіточки інею, крапочки, скориночки, наліт і т. д. Оксиди заліза, алюмінію, марганцю і фосфору утворюють іржаві, червоні, бурі і чорні утворення у вигляді зерен, смуг і плям різних розмірів. Закиси заліза утворюють плівки і розводи сизого або зеленуватого кольору. Карбонати легко розпізнаються по реакції на соляну кислоту (НС1) - краплі кислоти закипають при попаданні на зразок ґрунту при наявності карбонатів.

Включення - це валуни, галька, гравій, кістки, черепки - тобто предмети, які зустрічаються в ґрунті, але не пов'язані безпосередньо з процесом ґрунтоутворення.

Перехід від одного горизонту до другого може бути: 1) різкий (зміна властивостей горизонту відбувається на протязі 3 см); 2) ясний (3-5 см); 3) поступовий (понад 5 см). Межа між горизонтами може бути: 1) рівною, 2) хвилястою (ширина впадин більше їх глибини); 3) язикуватою (глибина впадин більше їх ширини).

Опис ґрунтів завершується відбором зразків для лабораторних аналізів. Після опису всіх горизонтів ґрунтового розрізу визначається повна назва ґрунту, яка заноситься в бланк у вигляді складного речення та індексу. Повна назва ґрунту включає в себе генетичний тип і підтип, механічний склад верхнього горизонту, ступінь опідзоленості, оглеєності й змитості. Ось приклад повної назви ґрунтів: темно-бурі гірсько-лісові опідзолені слабо глеюваті середньо-суглинисті слабозмиті.

Записуючи визначення ґрунтоутворюючої породи, необхідно вказати її генезис і літологію, наприклад, делювіальний суглинок. У складі ґрунтоутворюючих порід на рівнинній частині України переважають четвертинні, головним чином континентальні, відклади, які познача­ються відповідними латинськими літерами:1) лесові (S лес); 2) воднольодовикові (fgl); 3) льодовикові (g1 або М); 4) давньоозерні (lim). В річкових долинах сформувались алювіальні (аІ) і давньоалювіальні (tal) відклади; в ярах, балках і лощинах - алювіально-делювіальні (аl-dl); на привершинних водозбірних зниженнях чи в западинах - делювіально-флювіогляціальні (dl-fgl).

В графі "рослинність" спочатку характеризують деревний ярус: склад порід, ярус, кількісне співвідношення окремих порід в балах від загальної суми 10, середній діаметр стовбурів, висоту. Назва порід пишеться з вказівкою роду та виду (наприклад, бук лісовий, дуб звичайний, береза бородавчаста і т. д.). Після деревного ярусу описують під ріст, підлісок (чагарники), чагарнички і мохи. Рясність окремих видів цих ярусів описується за градаціями: 1) густо; 2) середня густина; 3) розріджено. При описуванні трав'яних угрупувань спочатку перелічують злаки, потім осоки, бобові, різнотрав'я. Рясність кожного виду вказується за шкалою Друде, яка використовується для окомірної оцінки рясності рослин і має наступні градації:

soc	socials	рясно	рослина утворює фон, її проективне покриття складає понад 75%
cор3	cоріоsае	дуже багато	рослина зустрічається у великій кількості і утворює проективне покриття 50-75 %
сор2	cоріоsае	багато	рослина зустрічається у великій кількості і утворює проективне покриття понад 25-50 %
cор1	соріоsае	доволі багато	рослина зустрічається у знач ній кількості і утворює проективне покриття понад 5-25 %
sр	sраrsае	зрідка	рослина зустрічається в незначній кількості і утворює незначне покриття
sol	sоlіtаrіае	одинично	рослина зустрічається окремими екземплярами і утворює незначне покриття
un	unісum	в одному екземплярі	рослина виявлена в одному екземплярі

Наприкінці подають назву рослинної асоціації по двох-трьох панівних видах. При цьому на останнє місце ставлять домінуючі рослини, наприклад, кострицево-мітлицева. До назви лісових угрупувань включають провідну, а іноді, і супровідну породу деревного ярусу, переважаючий вид підліску і переважаючий вид або групу видів чагарникового, трав'яного або мохового покриву. Наприклад, липово-дубовий ліс ліщиново-різнотравний.

В ландшафтно-прикладній характеристиці фацій спочатку дають назву господарчого угіддя. Розрізняють таки види угідь: 1) оранка; 2) сіножаті; 3) пасовища; 4) сад; 5) виноградник; 6) ліс; 7) чагарник; 8) болото та ін. Вказують також культурно-технічний стан угіддя, ступінь девастованості, тобто стравленості травостою пасовищ.

Далі приводять ознаки антропогенного впливу на властивості фацій, наприклад: випас худоби; сінокіс; засмічення побутовим сміттям; наявність кар‘єрів, міське чи шляхове будівництво і т. ін. Вказується польова культура та її стан. В цьому випадку замість індексу фітоценозу вказують: орні угіддя - картопля, орні угіддя - просо і т. д.

Аналізуються і вказуються лімітуючи фактори господарської діяльності, якими можуть бути недостатнє чи надлишкове зволоження, малородючисть ґрунтів, забруднення і т. д. Після цього даються рекомендації по раціональному використанню досліджуваної території.

По завершенні робіт на точці дають назву ПТК, яка повинна логічно витікати з усіх заповнених граф бланку і відображати його головні риси. Наприклад: центральна заплава річки з алювіальними дерновими сильно завалуненними ґрунтами під лучно-різнотравною рослинністю; крутий схил долини струмка з сильно змитими коричневими гірськими щебенюватими ґрунтами під грабинником широкотравним.

Одним з основних картографічних матеріалів польових ландшафт них досліджень є комплексний фізико-географічний або ландшафтний профіль. Він являє собою гіпсометричний профіль, який поєднується з геологічним, гідрогеологічним, ґрунтовим і ботанічним профілями і наглядно відображує і вертикальну, і горизонтальну (морфологічну) структуру ландшафтів. Гіпсометричний профіль прокладається таким чином, щоб його лінія перетинала основні, найбільш характерні урочища даної території і проходила перпендикулярно по відношенню до річкових долин і інших ерозійних форм рельєфу. Під гіпсометричною кривою умовними значками відображують види ґрунтів, а під ґрунтами генезис, літологічний склад і потужність ґрунтоутворюючих і корінних гірських порід. Там же, на відповідній глибині проводять лінію залягання дзеркала підземних вод. Над гіпсометричною кривою також умовними значками відображають типи рослинних угрупувань і наносять назви річок і ПТК, які вона перетинає. Назви ПТК, а також більш детальні дані про рельєф, ґрунти, геологічну будову і рослинність території можуть відображуватися в табличній легенді, яка розміщується під ландшафтним профілем.

Під час польових досліджень складається польова ландшафтна кар та, основою якої є попередня ландшафтна карта, що була створена під час підготовчого періоду. Попередні контури ландшафтних комплексів уточнюються у відповідності з даними польових спостережень і набувають остаточних обрисів. Уточнюється і попередня легенда ландшафтної карти. Після визначення виду ландшафтного комплексу його контур позначається цифровими або літерними символами відповідно до розробленої легенди (мал. ).

Мал. . Польова ландшафтна карта (фрагмент): 1 - заплави річок; 2 - перші надзаплавні тераси річок; 3 - схили межирічних рівнин; 4 - плакорні поверхні межирічних рівнин; 5 - яри на схилах межирі­чних рівнин; 6 - балки на схилах межирічних рівнин; 7 - лощини на схилах межирічних рівнин.