3.3. Світовий досвід митно-тарифного регулювання та можливості його застосування в Україні

Доцільним для України в процесі формування її митної політики та механізму використання інструментів митно-тарифного регулювання є використання світового досвіду – а саме досвіду тих країн, які мають подібний економічний стан. Розглянемо особливості митно-тарифного регулювання в деяких країнах світу та спробуємо виділити ті інструменти та прийоми, які можливо використати в Україні з метою покращення ефективності її митної політики.

Митно-тарифне регулювання експортно-імпортних операцій розвинутих країн світу в основному відповідає рекомендаціям міжнародних організацій. У країнах з ринковою економікою з метою заохочення припливу капіталу до країни митом оподатковується лише імпорт, а експортне мито не застосовується а у США навіть заборонено законодавчо. Взагалі, більшість високорозвинених країн та країн з перехідною економікою застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні вивозу сировини та заохочення імпорту комплектуючих, матеріалів для розвитку власної промисловості [1, С. 2].

Так, митно-тарифне регулювання як засіб стимулювання експорту успішно використовується у багатьох країнах світу, зокрема, в Індонезії, якщо експортер представляє план експорту, де вказані імпортні матеріали, а також додає банківську гарантію, то імпортер даних матеріалів звільняється від сплати мита шляхом отримання ліцензії на імпорт ресурсів, а суму мита  сплатить експортер у тому випадку, якщо не вивезе 85% продукції у вказаний час . У Китаї також діє система сприяння експорту, що полягає у наданні численних пільг та сприянні при здійсненні експортних операцій, в той час, як пільги імпортерам заборонені та введено додаткові тарифи за прискорення митного оформлення.

Тобто митний тариф застосовується як інструмент стимулювання виробництва та експорту продукції з високою часткою доданої вартості, що практикується на основі використання принципу тарифної ескалації, що полягає у тому, що ставки мита підвищуються відповідно до зростання ступеня обробки товарів, причому ця різниця може сягати навіть 10 разів. Зокрема, рівень митного обкладання імпортної готової продукції в Японії більший за рівень ставок мита на сировину в 10,8 рази, в ЄС – в 7,7 рази, США – в 7,1 рази. В країнах з перехідною економікою тарифна ескалація дещо менша: зі збільшенням ступеня обробки товару рівень тарифного захисту зростає в Польщі в 2,8 рази, Чехії – в 4,5 рази. Приблизно на тому ж рівні знаходиться й тарифна ескалація в Україні: у нас готова імпортована продукція обкладається митом, більшим у 3,2 рази, ніж для сировини. У країнах з менш розвиненою економікою тарифна ескалація тим менша, чим нижчий рівень розвитку країни: у Туреччині тарифи на готову продукцію більші, ніж на сировину, у 3,5 рази, Тунісі – приблизно в 1,5 рази . Безумовно, тарифна ескалація є дієвим методом захисту національного товаровиробника, проте застосування її у розвинених країнах спричиняє консервуванню технологічної відсталості країн, що знаходяться на шляху до ринкової економіки, адже унеможливлює доступ їх готової продукції на ринки таких країн[12].

Цікавим є той факт, що багато країн світу поряд зі стимулювання експорту та сприянням розвитку вітчизняного виробництва не створюють перешкод і для імпортних товарів. Тут можна навести приклад Японії, де дії система податкових пільг для імпортерів, наприклад, податковий кредит у розмірі 5 % від обсягу імпорту або взагалі звільнення від оподаткування великого переліку імпортних товарів, що складає у кінцевому підсумку до 25% загального обсягу імпорту.

Що стосується необхідності уніфікації тарифних ставок, про яку вже йшлося вище, то деякі країни зробили значні кроки у цьому напрямку, так, можна навести приклад Чилі, де ставка тарифу дорівнює 15%, та Болівії, де діють всього дві ставки – 10% і 17%. У Росії здійснюється поступова реформа щодо зменшення кількості адвалерних ставок, що застосовуються до імпортних товарів. При цьому подібні реформи звичайно супроводжуються також зниженням середнього рівня протекціонізму, що досягається двома методами – методом «коцертіна», коли на кожному етапі реформи вищі ставки зменшуються до наступного нижчого рівня (наприклад, у Коста-Ріці і Гватемалі), або методом «радіального», пропорційного зниження, коли на кожному етапі усі ставки зменшуються на визначену кількість відсотків (Мексика) [4,с. 609].

Митний тариф Польщі передбачає чотири види митних ставок: основні (конвенційні), преференційні, автономні та знижені. Знижені ставки застосовуються для країн, які підписали угоди про вільну торгівлю з Польщею – це країни ЦЄЗВТа, члени ЄАВТ, держави Балтії. Саме ці ставки переважно застосовуються при митному оформленні, оскільки 80% товаропотоку йде з вищезазначених країн. На жаль, Україна на входить до цієї групи країн. З тих пір, як Польща увійшла до ЄС, вона не може самостійно встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка від зібраних митних зборів направляється до бюджету ЄС. Стрімка лібералізація митно-тарифної політики цієї держави послабила фіскальну функцію митного тарифу та обмежила можливість застосування протекціоністських заходів. Навідміну від українського законодавства, норми митного законодавства Польщі та порядок застосування інструментів митно-тарифного регулювання дуже наближені до вимог та норм Європейського Союзу, незважаючи на те, що кількість нормативно-правових актів, що потребувала гармонізації у країнах Центральної та Східної Європи, складала до 1,5 тисячі.

В Угорщині, аналогічно до Польщі, митно-тарифна політика здійснюється за нормами ЄС, а митне оформлення – на основі Єдиного адміністративного документа, що застосовується у країнах ЄС [1,С. 56 ].

Митна політика Угорщини, так само, як і інших нових країн – членів ЄС, що належали до комуністичного табору (Словенії, Словаччини), характеризується перехідним станом від політики захисту національної економіки від імпортної експансії до лібералізації торговельної політики під тиском СОТ, намаганням уникнути різкого зниження митних ставок та зберегти елементи державної підтримки сільського господарства та інших вразливих галузей економіки.

Суттєва відмінність митно-тарифного регулювання в Україні від провідних країн світу полягає у надзвичайно розгалуженій товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, що станом на 2011 рік нараховує 11058 позицій, в той час, як, приміром, у США ТНЗЕД складається з 10085 позицій, в Японії – 8964, а в Китаї – 6509 позицій. Така ситуація створює потенційну можливість для зловживань суб’єктів ЗЕД шляхом декларування товару не за своїм кодом з метою сплати меншої суми платежів [2 С. 8 ].

На жаль, можливість гармонізації митного законодавства України за вимогами ЄС суттєво гальмується через надання пріоритету фіскальній функції митних органів, що надзвичайно ускладнює можливість тісної співпраці з країнами ЄС [25,С. 44]. 

У промислово розвинутих країнах мито виконує перш за все регулюючу функцію, а не фіскальну, і надходження від справляння ввізного мита складають не більше 0,3% ВВП, на відміну від України, митна служба якої відіграє важливу роль в процесі наповнення державного бюджету. Перетворення митних органів України у фіскальні зменшує можливості реалізації інших їх функцій та створює перешкоди для міжнародного співробітництва та ефективної боротьби з митними правопорушеннями. Як наслідок, збільшуються масштаби ухилення від сплати податків, зменшується конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника, не приділяється належної уваги розвитку співробітництва на міжнародній арені тощо [10,С.94-97].

Для реалізації намагань України інтегруватися до Європейського Союзу та посилити співпрацю з провідними світовими економічними організаціями, слід аналогічно до країн Центральної Європи, які вже пройшли цей шлях, вносити зміни у національне законодавство та використовувати лише ті інструменти митно-тарифного регулювання, які не лише не суперечать принципам СОТ та ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси України. Тобто слід взяти на озброєння досвід саме країн ЦСЄ, які нещодавно приєдналися до ЄС, а саме поступово зменшувати митні ставки відповідно до домовленостей із СОТ, при цьому не відмовляючись від захисту вразливих галузей економіки (АПК, машинобудування, харчова промисловість), а також продовжити подальше впровадження системи аналізу ризиків та пост-аудиту для запобігання митним правопорушенням. Щодо останнього, то тут корисним є використання досвіду США та Японії та скорочення товарної номенклатури, що зменшить зловживання при визначенні коду товару.

ВИСНОВКИ

Продукція сільського господарства та харчової промисловості традиційно займає велику частку в загальному експорті України. Після набуття незалежності за винятком початку 90-х років, Україна майже постійно була нетто-експортером продукції сільського господарства та харчової промисловості. За цей період у торговельних відносинах відбулися значні зміни: взаємостосунки з головними партнерами, насамперед Росією; торговельна політика (перехід від підтримки імпорту та обмеження експорту до захисту національного виробника через застосування тарифних та нетарифних обмежень на імпорт); коливання обсягу сільськогосподарського виробництва, деякою мірою у зв'язку зі змінами в національній і макроекономічній політиці, зокрема політиці валютних курсів. Експортний потенціал аграрного сектору визначають нарощуванням експорту зерна, олійних культур, цукру та інших культур.

Агропромислове виробництво належить до однієї з головних сфер, яка забезпечує 16% внутрішнього валового продукту. Загальновідомо, що за нормальних умов господарювання 1% зростання виробництва сільськогосподарської продукції забезпечує 3-4% зростання внутрішнього валового продукту. Але економічні можливості аграрного сектора України використовується не повністю.

Розглядаючи структуру експорту-імпорту сільськогосподарської продукції варто відмітити, що нині спостерігається тенденція до зростання питомої ваги експорту сільськогосподарської продукції у загальному обсязі експорту товарів з України та зменшення частини імпорту сільгосппродукції у загальній структурі імпорту.

В галузі рослинництва спостерігається пряма залежність між експортом та врожайністю по основних сільськогосподарських культурах. Хоча доволі показовою є ситуація щодо експорту насіння і плодів олійних культур, де їх частка зросла в структурі експорту більш ніж у два рази. При цьому, Україна займає друге місце серед країн-експортерів. Не слід забувати, що при високій рентабельності вирощування соняшнику негативно позначається на характеристиках ґрунтів, а основним стримуючим фактором від експорту є експортне мито, то державі потрібно шукати інші важелі впливу на ситуацію з експортом олійних культур.

Митно-тарифне регулювання в цілому відноситься до числа найважливіших проявів суверенітету держави. Крім тарифного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків,у міжнародній торгівлі використовуються і так звані нетарифні обмеження – ліцензування,квотування, субсидії тощо. Правове регулювання експортно-імпортних операцій із продукцією рослинництва в Україні здійснюється на основі нормативно-правових актів та міжнародних документів,зокрема прийнятих в межах вступу України до СОТ. Ставки митного та немитного регулювання затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Експортно-імпортні фактори суттєво впливають на фінансову базу держави. Основним завданням держави у сфері зовнішньої торгівлі є забезпечення ефективного функціонування фінансового механізму регулювання експортно-імпортної діяльності,зокрема продукції рослинництва , який би при цьому давав можливість належним чином формувати фінансову систему держави.

З позицій конкретного підприємця, визначення економічної ефективності митно-тарифних регуляторів при експортно-імпортних операціях можна здійснювати шляхом системи співставлень:

• показників ефективності реалізації вітчизняної продукції на

експорт  з реалізацією аналогічної продукції на внутрішньому ринку;

• ефективності від реалізації конкретного виду вітчизняної продукції

на внутрішньому ринку з ефективністю реалізації імпортованої продукції;

• ефективності від експортованої та імпортованої продукції одного і

того ж виду;

• цін експортованих та імпортованих однойменних товарів.

З позицій держави, крім вказаних співставлень, повинні враховуватись інтереси потенційно-конкурентоспроможних вітчизняних товаровиробників, інтереси безпосередніх споживачів, продовольча безпека країни, зайнятість трудових ресурсів.

 Система оподаткування експортно-імпортних операцій через митні тарифи, акцизи та ПДВ, квоти та ліцензії, що відносяться до непрямих податків є інструментами здійснення однієї з двох різновидностей зовнішньоекономічної політики: фритредерства або протекціонізму.

При розробці митних тарифів, або економічній оцінці експортно-імпортних операцій з конкретними видами продукції повинен проводитися глибокий аналіз з розробкою балансів, системи співставлень тощо. Методичний підхід таких розрахунків в роботі представлений на прикладі насіння соняшнику, олії, пшениці і кукурудзи, цукру.

Ефективне функціонування системи експортно-імпортних операцій зернових можливе лише при комплексності економічних важелів, що регулюють рух зерна (система заставних закупок, інтервенційних фондів та ресурсів) і зовнішнього ринків (митні тарифи, квоти тощо). Без такої комплексності в 2002 р. митні тарифи самостійно виконати свою регулюючу функцію не змогли, а підвищення митних тарифів на зерно в цей час призвело б до ще більших економічних втрат.

Податок на додану вартість – це вдалий інструмент боротьби з тіньовими оборотами, оскільки єдиним способом відшкодування вхідного ПДВ є наступний легальний продаж. Проте, в процесі його практичної реалізації виникли проблеми насамперед щодо експортно-імпортних операцій, в тому числі пов'язані з вільними економічними зонами, та зонами пріоритетного розвитку.

Ключовим напрямком забезпечення ефективності митного регулювання України є легалізація та детінізація ЗЕД в Україні, орієнтовані на збільшення привабливості прозорої та добросовісної зовнішньоекономічної діяльності через скорочення бюрократичних, часових, технологічних та матеріальних витрат суб’єктів ЗЕД при перетині вантажами кордону України з одночасним посиленням відповідальності й санкцій за не доброчинні дії та зловживання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ