3. Правовідношення є вольовим суспільним відношенням.

Право регулює такі вчинки людей, які контролюються свідо­містю і волею індивіда. Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чи надати соціаль­ну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права, вирішує питання по суті. У правовідношенні реалізується як державна воля (закріплена у нормі права), так і індивідуальна воля його суб'єктів (конкретна поведінка, яка спрямована на досягнення певної мети за допомогою норм права).

Таким чином, правовідношення містить інтелектуальний і вольовий елемент. Під першим розуміють усвідомленість пове­дінки, що регулюється нормами права, а під другим — здатність особи розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто свідомо розпоряджатися своїми правами: виконувати обов'яз­ки в конкретному правовідношенні.

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення характеризуються індивідуальним зв'язком між його суб'єктами. Цей зв'язок проявляється в такому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі поіменно. Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид соціального забезпечення (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживан­ня, інші дані про неї); 2) суб'єкти права мають персональні права й обов'язки. У правовідношенні точно визначені кон­кретні, тільки їм належні, права й обов'язки його суб'єктів. Більшість правовідносин у сфері соціального забезпечення ма­ють двосторонній характер: право фізичної особи кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення і навпаки; 3) на­явність індивідуального об'єкта, з приводу якого виникло пра­вовідношення. Ним виступає пенсія, допомога, соціальна по­слуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини у сфері соціального забезпечення охоро­няються державою. Реалізація цих правовідносин гарантуєть­ся можливістю державного примусу. Покладені на суб'єктів правовідносин обов'язки, як правило, виконуються ними доб­ровільно і відповідно до вимог норм права соціального забезпе­чення. У випадку порушення диспозиції норми права настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми.

 виділяють такі види: пенсійні; з приводу забезпечення грошовими соц.. допомогами; з приводу забез. матеріальною допомогою; з приводу надання соціальних послуг і забезпечення соціальними пільгами.

Всі соціально-забезпечувальні правовідносини за своїм економічним змістом є розподільчими, полягають у задоволенні потреб за рахунок спеціально створених фондів та бюджету

3. Класифікація за предметом правового регулювання, характером здійснюваних функцій, ступенем визначеності учасників, кількісним складом суб*єктів

Предеметом правового регулювання розрізняють матеріальні, процедурні і процесуальні правовідносини в галузі соціального забезпечення.

Визначальне місце займають матеріальні правовідносини. Саме в них задовольняються соціально-економічні потреби осіб похилого віку, непрацездатних, потреби в охороні здоров’я, підтримці материнства і дитинства.

Процедурні правовідносини мають похідний характер та виконують обслуговуючу місію: сприяють реалізації прав громадян в даній галузі.

Процесуальні правовідносини виникають, якщо є спір про право. Їх зміст полягає в суб’єктивному праві особи на поновлення порушеного права і обов’язку відповідного державного органу розглянути спір по суті і прийняти рішення.

ЗА характером здійснюваних функцій (залежно від елемен­та юридичної норми (диспозиції або санації), на основі якого виникають правовідносини чи за змістом або способом реалі­зації прав чи характером впливу) — регулятивні та охоронні. Регулятивними є такі правовідносини, які виникають внаслі­док правомірної поведінки фізичних осіб і органів соціального забезпечення при реалізації належних їм прав і обов'язків. Охоронні правовідносини, навпаки, виникають у зв'язку з не­ правомірною поведінкою суб'єктів соціально-забезпечувальних відносин і спрямовані на примусове виконання покладених на них обов'язків та поновлення порушених ними прав і законних інтересів. У праві соціального забезпечення переважна біль­шість правовідносин належить до регулятивних;

За ступенем визначеності учасників правовідношення (характером індивідуалізації, конкретизації суб'єктів) — відносні й абсолютні. У відносних правовідносинах точно ви­значені всі учасники — правомочні й зобов'язані особи. В абсо­лютних правовідносинах відомий лише носій суб'єктивного права, а всі інші особи зобов'язані не перешкоджати здійснен­ню цього права. Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних;

За характером дії зобов'язаної особи — активні й пасивні. У перших зобов'язана особа мусить вчинити певні дії, а в дру­гих — утримуватися від вчинення конкретних дій. Правовідно­сини у сфері соціального забезпечення переважно входять у групу активних, оскільки орган соціального захисту зобов'яза­ний призначити чи надати конкретний вид соціального забез­печення, тобто вчинити активні дії щодо реалізації суб'єктив­ного права фізичної особи;

За кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини тільки між двома учасниками) і складні (правовідносини між трьома і більше учасниками). Соціально-забезпечувальні пра­вовідносини, як правило, складаються між двома суб'єктами: фізичною особою, яка потребує соціального захисту, та орга­ном соціального забезпечення, до компетенції якого входить надання конкретного виду матеріальної підтримки;

За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами правовідно­шення — односторонні (кожен з учасників щодо іншого має тільки право чи обов'язки) і двосторонні (кожна із сторін має як права, так і обов'язки). Останні переважають у праві соці­ального забезпечення. Односторонні правовідносини виникають у процесі благодійницької діяльності та при наданні гумані­тарної допомоги;

За часом (строками) дії — правовідносини, що припиня­ються однократним виконанням зобов'язань (протезування, надання транспортних засобів, одноразова допомога), право­відносини з абсолютним встановленням терміну існування в часі (пенсії дітям у зв'язку з втратою годувальника, державні допо­моги сім'ям з дітьми), правовідносини з відносно невизначеним строком існування в часі (пенсії за віком, у зв'язку з інва­лідністю, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, утримання підопічних у будинках-інтернатах). За цим кри­терієм зазначені правовідносини поділяють на постійно трива­ючі, періодичні та разові;

За характером правовідношення, що визначається метою правовідношення, — для призначення чи надання конкретно­го виду соціального забезпечення або для розгляду спору з пи­тань соціального забезпечення

4 Передумови виникнення, зміни та припинення соціально-забезпечувальних правовідносин

Конкретною підставою виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин, як і будь-яких інших є юридичний факт.

Юридичний факт – це правові підстави (передбачені законом конкретні обставини) виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Юридичні наслідки можуть спричинятись одиничним фактором, або наступати лише в поєднанні із іншими, тобто при наявності комплексного юридичного фактичного складу. Всі соціально-забезпечувальні правовідносини виникають саме із таких складних юридичних фактів, котрі мають трьохступеневу структуру:

1. Об’єктивні підстави, закріплені в нормах права. Йдеться про настання соціальних ризиків ( настання старості, безробіття, народження і виховання дітей, смерть годувальника тимчасова непрацездатність, інвалідність, потреба в медичній допомозі та лікуванні, малозабезпеченість). Інші підстави виникають із права, - всі види трудового стажу, участь в соціальному страхуванні.

2. Волевиявлення особи, яка має право на отримання відповідного виду соціального забезпечення, або на поновлення порушеного права ( заява про отримання пенсії по старості)

3. Прийняття рішення відповідним уповноваженим органом держави.

Законодавством передбачені органи, до компетенції яких входить фактозакріплювальна діяльність. Факти, що мають юридичне значення для соціального забезпечення, зокрема, закріплюють: 1) органи РАЦСу (факти народження, смерті, одруження, встановлення батьківства, зміни імені, по батькові та прізвища); 2) органи МСЕ (факти втрати чи обмеження пра­цездатності, потреби інваліда в соціальній допомозі чи в авто­мобілі з ручним керуванням); 3) медичні заклади (факти по­треби постійного стороннього догляду, хвороби на гіпофізарний нанізм, належності до диспропорційних карликів); 4) орга­ни міліції (факти громадянства, місця проживання); 5) влас­ник або уповноважений ним орган (факти стажу роботи, розмі­ру заробітної плати, стану робочого місця за результатами ате­стації тощо); 6) житлові органи (факти перебування на утри­манні, складу сім'ї та ін.); 7) органи соціального захисту насе­лення (факти нужденності, відсутності засобів до існування, належності до певних категорій осіб тощо). Ці органи поділя­ють на первинні (фіксують первісні факти) і вторинні (на підставі фактичних даних приймають рішення про призначен­ня пенсії або надання іншого матеріального блага).

Система фіксації і посвідчення юридичних фактів включає в себе: 1) органи, організації і посадові особи, уповноважені фіксувати ті чи інші фактичні обставини; 2) встановлені зако­ном засоби фіксації і стандартні процедури роботи з ними (ви­дання наказів, що оформляють ті чи інші факти; внесення за­писів в особові справи; реєстрація тих чи інших фактів записа­ми в журналах, складання актів і т. ін.); 3) дії з видачі інфор­мації про юридичні факти (свідоцтв, різноманітних копій до­кументів, довідок тощо).

Юридичні факти в соціальному забезпеченні по відношенню до волі людей поділяються на дії та події.

Дії суб'єктів правовідносин у соціальному забезпеченні по відношенню до права можуть бути правомірними і неправомір­ними. У цих правовідносинах у переважній більшості мають справу з правомірними діями. Вони поділяються на індивіду­альні акти (заява про виділення автомобіля з ручним керуван­ням або про призначення державної допомоги, рішення про припинення виплати пенсії, скарга на дії посадової особи органу соціального забезпечення тощо) та юридичні вчинки. Останні не відіграють великої ролі у соціально-забезпечувальних пра­вовідносинах і спрямовані, в основному, на вдосконалення со­ціального законодавства, практики його застосування та усу­нення недоліків у роботі органів, що призначають і виплачу­ють пенсії та допомоги і надають соціальні послуги.

Події не можуть бути предметом правового регулювання. Важко собі уявити нормативний акт, який регламентував би порядок зміни пори року чи настання смерті, нещасного випад­ку, пожежі і т. ін. Право має на події опосередкований вплив, який полягає в протидії настанню небажаних подій. За допо­могою норм права можна добитися певного зменшення настан­ня тих чи інших небажаних подій або віддалення їх. Є події, що настають незалежно від зусиль, докладених для впливу на них: неможливо зробити людину безсмертною або зупинити на­стання певного віку чи зміни ночі на день. Також неможливо на сучасному рівні науки і техніки добитися, щоб не було не­щасних випадків на виробництві, аварій на дорогах, професій­них захворювань.

Соціальне законодавство в разі настання обумовлених зако­ном подій передбачає, в основному, різні види соціального забез­печення. Події є передумовою виникнення соціально-забезпечу­вальних правовідносин, а їхньою підставою — дії заінтересова­них осіб (подання відповідної заяви). Юридичні події, на відміну від юридичних дій, самі по собі, без волевиявлення суб'єктів права автоматично правових наслідків не породжують. Правові дії завжди вимагають належного реагування, а події — лише після вчинення передбачених законом дій. Соціальне забезпе­чення надає важливого значення таким подіям: народження, смерть, досягнення обумовленого віку, непрацездатність, втра­та годувальника та ін. Більшість із них є головною причиною для призначення конкретного виду соціального забезпечення.