Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин

Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та обов’язки.

Зміст матеріальних правовідносин:

• право особи на конкретний вид соціального забезпечення у встановленому розмірі і у визначені терміни та

• обов’язок компетентного органу прийняти рішення про надання чи відмову у наданні певного виду соціального забезпечення.

Зміст процедурних правовідносин:

• право особи на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення та

• обов’язок державного органу зробити перевірку і винести рішення про задоволення права особи або відмову у задоволенні.

Зміст процесуальних правовідносин:

• право особина відновлення порушеного права та

обов’язок державного органу розглянути спір по суті і винести рішення.

6. Правоздатність та дієздатність суб*єктів права соціального забезпечення

Для того щоб стати суб'єктом права, необхідна одна-єдина передумова — володіння правоздатністю, тобто можливістю мати права й обов'язки. Умовами володіння нею є автономне існування індивіда і наявність у нього свого імені та особистої індивідуальності. Правоздатність рівною мірою визнається за кожним незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, ре­лігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками або, іншими словами, за всіма фізичними особами визнається здатність мати права й обов'язки. Від неї не можна відмовитися, передати іншій особі, позбавити в судо­вому порядку чи обмежити законом або за рішенням якогось державного органу. Правоздатність — не кількісне вираження прав і обов'язків суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами й обов'язками, а здатність їх мати. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не вплива­ють на його правоздатність.

Соціально-забезпечувальна правоздатність — це природний стан, невід'ємна властивість особи, що гарантується державою і яка дає їй можливість мати права і виконувати юридичні обо­в'язки у сфері соціального забезпечення.

Правоздатність виникає в людини у момент народження і припиняється у момент її смерті. Щодо правоздатності, то вона однакова як для громадян, так і для іноземців та осіб без гро­мадянства. Правовий статус людини не впливає на її можли­вості бути суб'єктом права. 

Дієздатність визнається за фізичними особами, які усвідом­люють значення своїх дій і можуть керувати ними. Це визначе­на законом можливість суб'єкта особисто вчиняти юридичні дії, тобто здатність особисто своїми діями вступати у правовідноси­ни, здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обо­в'язки. За визначенням цивілістів, це фактична здатність лю­дини вчиняти ті чи інші юридичні угоди, юридичні дії, які спрямовані на встановлення, зміну, припинення чи здійснення цивільних прав. Дієздатність і правоздатність перебувають у різних площинах. Різниця між ними така: 1) дієздатність вста­новлюється законом, а правоздатність є природною властиві­стю людини, що визнана державою; 2) дієздатність перебуває в динаміці, її зміст і обсяг з часом розширюються чи звужуються в передбачених законом випадках, а правоздатність перебуває у статиці, її зміст та обсяг не можна обмежити; 3) дієздатність прямо залежить від віку людини, а на правоздатність вік не впливає; 4) на дієздатність впливає стан здоров'я, а право­здатність від нього не залежить; 5) дієздатність пов'язана з фактичними правами й обов'язками конкретної людини, а пра­воздатність — з можливими правами й обов'язками потенцій­ного суб'єкта права.

Право соціального забезпечення оперує такими поняттями, як "загальна" та "спеціальна" дієздатність. Загальна або ци­вільна дієздатність фізичної особи регламентується цивільним законодавством. Цивільна дієздатність може бути повною, мінімальною, неповною та обмеженою. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров'я не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Недієздатність особи означає, що вона не може бути суб'єктом правовідносин. Зви­чайно, не всі положення цивільної дієздатності підходять для інших галузей права. Тому фахівцями права розроблені кон­цепції трудової, шлюбно-сімейної, соціально-забезпечувальної, процесуальної та інших видів дієздатності, основою яких є цивільна дієздатність.

Особа є повністю дієздатною при досягненні повноліття (18 років), тобто фізичної, психічної та соціальної зрілості. Вважається, що з цього віку людина може розумно розпоря­джатися своїми правами, особисто виконувати покладені на неї обов'язки і самостійно нести відповідальність за неправомірні вчинки. У праві соціального забезпечення повна дієздатність настає з 16 років і пов'язана з отриманням паспорта й трудо­вою дієздатністю. Якщо повна цивільна дієздатність настає раніше, то вона враховується нормами права соціального за­безпечення при вступі у відповідні відносини.

Визнання людини повністю недієздатною у праві соціально­го забезпечення неможливе. Визнання особи недієздатною не може вести автоматично до втрати трудової, соціально-забезпе­чувальної і шлюбно-сімейної дієздатності. У цих відносинах за особою мають бути залишені окремі елементи дієздатності