11.2.Об’єкти екологічного права

Характер екологічних відносин тісно пов’язаний із об’єктом екологічного права. Це природні і природно-антропогенні цін­ності, з приводу яких складаються відповідні відносини.

Об’єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до За­кону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», це поняття містить три головні елементи: природні ресурси; природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні; здоров’я і життя людей (ст. 5).

Навколишнє природне середовище визначають «як сукуп­ність природних і природно-соціальних умов та процесів». З цьо­го випливає, що це середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні за­кономірності.

До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузькому — природні джерела для задоволення потреб матеріаль­ного виробництва. При цьому за законом державній охороні й ре­гулюванню використання підлягають природні ресурси, як залу­чені в господарський оборот, так і не використовувані в економіці в даний період (ст. 5).

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» до природних територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші (ст. 60).

Усе розмаїття відповідних територій та об’єктів охоплюєть­ся поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» (2004 р.) ця мережа утворю­ється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорозмаїття, місць осе­лення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання тери­торій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших те­риторій, які мають особливу цінність для охорони навколишньо­го природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні (ст. 3).

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Земельний кодекс України встановлює перелік земель, які не можуть передаватися ні в комунальну (наприклад, землі атомної енергетики та косміч­ної системи, землі оборони), ні в приватну власність (наприклад, землі під державними залізницями, земельні ділянки зон від­чуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­фи). Право державної власності набувається і реалізується держа­вою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автоном­ної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах на­селених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. Це право реалізується територі­альними громадами безпосередньо або через органи місцевого са­моврядування.

Водночас право приватної власності на землю реалізуєть­ся громадянами та юридичними особами. У власності громадян України можуть перебувати землі, крім тих, що є у державній чи комунальній власності. А у власності іноземних громадян та осіб без громадянства — землі несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за їх межами, якщо на них розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать на правах приватної власності. Якщо землі сільськогосподарського призна­чення отримані іноземними громадянами чи особами без грома­дянства у спадщину, то впродовж року вони підлягають відчу­женню. Юридичні особи отримують землі у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності.

Об’єкти тваринного світу можуть перебувати у суб’єктів різ­них форм власності. Об’єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі та розміщені на території України, її конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами державної власності. Об’єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами, орга­нізаціями державної або комунальної власності, є об’єктами від­повідно державної або комунальної власності.

У приватній власності можуть перебувати об’єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у на- піввільних умовах чи в неволі, або отримані іншим, не забороне­ним законом шляхом. Аналогічне правове регулювання встанов­лено і для об’єктів рослинного світу.

Води (водні об’єкти) та ліси є виключною власністю держави. Окремі повноваження власника можуть делегуватися місцевим радам. Проте Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. дає змогу надавати землі водного і лісового фонду у приватну влас­ність. Громадянам та юридичним особам можуть передаватися у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Крім того, їм можуть безоплатно передаватися за­мкнені природні водойми загальною площею до 3 га.

Особливості правового регулювання притаманні і для атмос­ферного повітря. Атмосферне повітря через свою специфіку не може виступати об’єктом права власності жодного суб’єкта. Тому доцільно говорити лише про його використання.

Особливість правового регулювання права власності встанов­лена для надр. Надра можуть знаходитися тільки у власності дер­жави, а для інших суб’єктів надаватися лише у користування.

Об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища

Навколишнє природне середовище є сукупністю усіх природних об’єктів, що перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему.

Особливості його використання та охорони визначені у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», особливості ж використання та охорони окремих природних ре­сурсів встановлюються у ресурсних законах.

У ньому визначені об’єкти правової охорони довкілля. Дер­жавній охороні та регулюванню підлягають:

— навколишнє природне середовище як сукупність природ­них і природно-соціальних умов та процесів;

— природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві у цей період: земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, рослинний, тваринний світ;

— території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені законодавством України;

— здоров’я і життя людей від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.