11.6.Юридична відповідальність у галузі екології

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої.

Водночас стосовно екологічної сфери юридична відповідаль­ність має і специфіку, зумовлену особливостями екологічно­го правопорушення як обов’язкової підстави для застосування санкцій до порушників екологічного законодавства. Такі особли­вості випливають зі специфіки екологічної сфери. Це стало при­водом для виділення деякими правознавцями еколого-правової відповідальності як самостійного виду поряд з адміністратив­ною, кримінальною, цивільно-правовою та дисциплінарною.

В екологічній сфері домінуючими є заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відпові­дальності як інтегрованого методу галузі екологічного законо­давства. Дія комплексного інституту юридичної відповідальнос­ті у цій сфері має екологічний відтінок, але в цілому вона (дія) підпорядкована загальним закономірностям дії зазначених ви­дів юридичної відповідальності та в інших сферах суспільних відносин.

Екологічний відтінок юридичної відповідальності конкретно виявляється в екологічному правопорушенні.

Екологічне правопорушення — протиправне діяння (дія або безді­яльність), що порушує встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність.

Екологічні правопорушення мають кілька спільних юридич­них ознак, через які можна розкрити зміст екологічного право­порушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення. До них належать об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона правопорушення.

У широкому значенні під об’єктом (предметом) екологічного право­порушення розуміють комплекс суспільних правовідносин екологіч­ного характеру, які складають екологічний правопорядок у країні.

У складі цього комплексу — загальний і спеціальні об’єкти екологічних правопорушень. Загальний об’єкт стосується право­відносин, пов’язаних з охороною навколишнього природного се­редовища в цілому. Про цей об’єкт, наприклад, йдеться у ст. 253 КК України, якою встановлена кримінальна відповідальність за порушення правил проектування й експлуатації споруд без сис­тем захисту довкілля.

Предметом екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і його окремі компоненти.

Детально предмет екологічних правопорушень визначає ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного серед­овища»; у ній встановлено, що державній охороні й регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє при­родне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в цей пе­ріод (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослин­ність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

З екологічним правопорядком, тобто порядком, врегульова­ним нормами екологічного права, пов’язана об’єктивна сторона екологічних правопорушень. Вона характеризується:

а)протиправністю дій (бездіяльності), що спричинило пору­шення екологічного правопорядку;

б)заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди;

в)причинним зв’язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); спосо­бами та іншими обставинами вчинення екологічного правопору­шення.

Потреба встановлення причинного зв’язку між протиправ­ною поведінкою та її наслідками — екологічною шкодою є обов’язковою передумовою притягнення до юридичної відпові­дальності в тих випадках, коли нормою права передбачені матері­ально виражені наслідки як елемент об’єктивної сторони складу екологічного правопорушення, так звані матеріальні склади пра­вопорушення (наприклад, знищення або пошкодження лісових масивів — ст. 245 КК України, незаконне полювання — ст. 248 КК України, пошкодження лісу стічними водами, хімічними ре­човинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами — ст. 72 КпАП).

Водночас значна кількість екологічних правопорушень ба­зується на формальних складах. У цих випадках немає потреби у встановленні причинного зв’язку, оскільки відповідальність настає за сам факт вчинення правопорушення незалежно від на­стання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, порушення вимог пожежної безпеки в лісах — ст. 77 КпАП, приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворю­ваність населення — ст. 238 КК України).

Суб’єктом екологічного правопорушення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Повною мірою це стосується цивільно-правової відповідальності. У галузі дії кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності суб’єктами екологічних правопорушень є тільки фізичні особи — громадяни і посадовці.

При цьому слід зазначити, що суб’єктами кримінальної, дис­циплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб’єктами адмі­ністративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності — і фізичні, і юридичні особи.

Суб’єктивною стороною екологічних правопорушень є вина у формі умислу чи необережності. Вина є відображенням психіч­ного ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопо­рушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчи­нила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи безді­яльності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків.

За чинним законодавством екологічні правопорушення вважа­ються такими за наявності: а) тільки умислу (незаконне полюван­ня, ст. 248 КК України); б) тільки необережності (знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, ст. 77 КпАП); в) як умислу, так і необережності, залежно від кон­кретних обставин (забруднення атмосферного повітря — ст. 241 КК України; порушення правил охорони вод — ст. 242 КК України).

Тільки в окремих випадках вина не є обов’язковим елементом екологічних правопорушень. Це стосується цивільно-правового відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 та 1188 ЦК України).

Мотив і мета можуть мати значення як для юридичної квалі­фікації екологічного правопорушення, так і для індивідуалізації застосування засобів відповідальності (покарання, стягнення).

Якщо фактично підставою юридичної відповідальності в га­лузі охорони навколишнього природного середовища є екологіч­не правопорушення у всій повноті його складових елементів, то підставою правової відповідальності — КпАП, КК України, ЦК України та деякі інші нормативно-правові акти. Нормами цих ак­тів передбачені конкретні заборони тих або інших дій та санкції за їх порушення. У юридичних заборонах виражена вимога на­лежної поведінки, а в санкціях — спосіб державного примусу до виконання (додержання) відповідної вимоги.

Таким чином:

юридичною відповідальністю за екологічні правопорушення є за­стосування до фізичних та юридичних осіб, які їх вчинили, передба­чених законодавством санкцій, виконання яких за потреби забез­печується силою державного примусу.

Специфіка юридичної відповідальності за екологічні право­порушення проявляється у функціях, які вона виконує. Можна виділити такі функції юридичної відповідальності за екологіч­ні правопорушення:

—забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження на­лежного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів;

—превентивна — проявляється в запобіганні новим правопо­рушенням, їх профілактиці;

—компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, завданої відповідним природним ресурсам, об’єктам чи умовам;

—стимулювальна — заохочує виконання і додержання вимог екологічного законодавства всіма громадянами та юридичними особами незалежно від форм власності;

—виховна — засіб виховання людей, підвищення їх еколо­гічної культури, формує у громадян упевненість у стабільності існуючого правопорядку, у захищеності їх екологічних прав та інтересів;

—каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопоруш­ника або покладенні на нього додаткових обов’язків, настанні не­гативних наслідків.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Сутність цього виду юридичної відповідальності поля­гає в застосуванні до порушників екологічного законодавства адміністративно-правових санкцій (стягнень). Перелік екологіч­

них правопорушень, за які настає адміністративна відповідаль­ність, закріплений у главі 7 КпАП «Адміністративні правопору­шення в галузі охорони природи, використання природних ресур­сів, охорони пам’яток історії та культури». Водночас екологічний характер мають і деякі адміністративні правопорушення, які міс­тяться в інших главах КпАП.

Найбільша за кількістю статей КпАП група екологічних пра­вопорушень пов’язана з порушеннями порядку використання природних ресурсів (природоресурсні правопорушення). Йдеться зокрема про порушення правил охорони і використання землі, тваринного і рослинного світу, атмосферного повітря.

Правопорушеннями в галузі охорони і використання зем­лі за КпАП є: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил використання земель (ст. 53); самовільне зайняття земельної ділянки (п. 1 ст. 53); приховування або перекручення даних земельного кадастру (п. 2 ст. 53); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за при­значенням (ст. 54).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання надр є: порушення права державної власності на надра (ст. 47); пору­шення вимог щодо охорони надр (ст. 57); порушення правил і ви­мог проведення робіт з геологічного вивчення надр (ст. 58).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання вод є: порушення права державної власності на води (ст. 48); пору­шення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення ви­мог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (п. 1 ст. 59); порушення правил водо­користування (ст. 60); пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв (ст. 61); невиконання обов’язків щодо реєстрації в суднових документах операцій зі шкідливими речовинами і су­мішами (ст. 62).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання лісу є: порушення права державної власності на ліси (ст. 49); незакон­не використання земель державного лісового фонду (ст. 63); пору­шення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64); неза­конні вирубування, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65); знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (п. 1 ст. 65); знищен­ня або пошкодження підросту в лісах (ст. 66); здійснення лісових користувань не у відповідності з метою та вимогами, передбачени­ми в лісорубному або лісовому квитку, ордері (ст. 67); порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68); пошкодження сінокосів і пасовищ на землях державного лісового фонду (ст. 69); самовільне сінокосін­ня і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70); уведення в експлуатацію виробничих об’єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речови­нами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відхо­дами (ст. 72); засмічення лісу відходами (ст. 73); знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шля­хів на землях державного лісового фонду (ст. 74); знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75); знищення корисної для лісу фауни (ст. 76); порушення вимог пожежної без­пеки в лісах (ст. 77); самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (п. 1 ст. 77).

Правопорушеннями в галузі охорони атмосферного пові­тря є: порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (п. 1 ст. 78); недодержання вимог щодо охорони атмосфер­ного повітря під час уведення в експлуатацію і експлуатації під­приємств і споруд (ст. 79); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів із перевищенням нормативів вмісту за­бруднювальних речовин у відпрацьованих газах (ст. 80); експлу­атація транспортних засобів із перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах (ст. 81).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання тва­ринного та рослинного світу є: п. 1 ст. 85 і 86, ст. 87, 88, п. 1 ст. 88; види тварин та рослин, занесених до Червоної книги Укра­їни (п. 1 ст. 90); території та об’єкти природно-заповідного фонду (ст. 91).

Інша група екологічних правопорушень пов’язана з порушен­нями вимог екологічної безпеки у процесі: а) створення, виробни­цтва, зберігання, транспортування, використання, знешкоджен­ня, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій (п. 1 ст. 90); б) впрова­дження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, техно­логій і систем, речовин і матеріалів (п. 1 ст. 91), порушення пра­вил і норм з ядерної та радіаційної безпеки під час використання джерел іонізаційного випромінювання (ст. 95).

До цієї групи слід ще віднести допущення наднормативних викидів і скидів забруднювальних речовин (ст. 59 (п. 1), 78), а також порушення вимог щодо зберігання, транспортування, ви­користання, знешкодження і захоронення хімічних засобів за­хисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних, радіо­активних речовин, у тому числі відходів (ст. 82 (п. 1) — 82 (п. 6), ст. 83).

Окрему групу проступків становлять ті, що стосуються еко­логічних прав громадян. Це, зокрема, відмова від надання чи не­своєчасне надання екологічної інформації (п. 4 ст. 91).

Суб’єктами адміністративної відповідальності за екологічні правопору­шення відповідно до КпАП є лише фізичні особи.

Це громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадян­ства та посадові особи, наділені адміністративною дієздатністю.

При цьому, відповідно до ст. 12 КпАП, адміністративній від­повідальності підлягають особи, які на момент вчинення адміні­стративного проступку досягали 16 років і є осудними.

Систему адміністративних стягнень за екологічні правопору­шення складають як передбачені КпАП, так і закріплені інши­ми законодавчими актами. Зокрема, відповідно до ст. 24 цього кодексу, за подібні правопорушення можуть накладатися такі адміністративні стягнення, як: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпо­середнім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіс­кація (предмета, який став знаряддям вчинення або безпосеред­нім об’єктом адміністративного правопорушення); грошей, одер­жаних унаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Близькими до цих стягнень за своєю правовою природою є зупинення дії та анулювання дозволу (ліцензії), припинення дії господарюючого суб’єкта тощо.

Передбачені КпАП адміністративні стягнення поділяють на основні та додаткові. Тільки як основні можуть застосовува­тися всі адміністративні стягнення, закріплені у ст. 24 кодексу, крім оплатного вилучення та конфіскації відповідних предметів.

Останні можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові. При цьому за одне адміністративне правопорушення може бути накла­дено основне або основне і додаткове стягнення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж за два місяці з дня вчинення екологічного правопорушення, а при правопорушенні, що триває (наприклад, забрудненні на­вколишнього середовища) — два місяці з дня його виявлення. За відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кри­мінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адмі­ністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж за місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття (ст. 38 КпАП).

Адміністративну відповідальність за екологічні правопору­шення застосовують спеціально уповноважені державні органи (їх посадовими особами). Ці органи (посадові особи) є суб’єктами виконавчої влади, реалізуючи яку, накладають адміністративні стягнення. Коло суб’єктів адміністративної юрисдикції та обсяг юрисдикційних повноважень визначено КпАП.

Справи про адміністративні екологічні правопорушення роз­глядають:

• адміністративні комісії при виконавчих комітетах район­них, міських, районних у містах, селищних, сільських рад;

• виконавчі комітети селищних і сільських рад;

• районні (міські) суди (судді);

• органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені державні органи (посадові особи). До спеціаль­них органів еколого-адміністративної юрисдикції належать органи (посадові особи) Міністерства природи України та його екологічні інспекції, Державного комітету природних ресурсів України, Дер­жавного комітету землі України, Державного водного господар­ства України, Державного лісного господарства України, Держав­ної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України тощо.

Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення

Правові засади цього виду відповідальності передбачені КК України. Вона настає за вчинення екологічного злочину.

Екологічний злочин — суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок.

Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні злочини є забезпечення виконання правил охорони навколиш­нього природного середовища і раціонального природокористу­вання, захист екологічних прав та інтересів громадян.

Екологічним злочинам притаманні і такі основні ознаки:

1)вони є суспільно-небезпечним діяннями (дія чи бездіяль­ність);

2)високий ступінь суспільної небезпеки цього виду злочинів зумовлений тим, що об’єктом їх посягання є екологічна безпека, якість навколишнього природного середовища, екологічні права громадян, у результаті завдається шкода або створюється загро­за життю та здоров’ю людини, а також природним екологічним системам, атмосферному повітрю, землі, її надрам, водам, лісам, тваринному і рослинному світу, генетичному фонду, природним ландшафтам;

3)екологічні злочини є протиправними, вони заборонені кри­мінальним законом.

У КК України екологічні злочини виділені в окремий розділ «Злочини проти довкілля», який містить 19 статей: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); невжиття заходів щодо лік­відації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); приховуван­ня або перекручення відомостей про екологічний стан або захво­рюваність населення (ст. 238); забруднення або псування земель (ст. 239); порушення правил охорони надр (ст. 240); забруднення атмосферного повітря (ст. 241); порушення правил охорони вод (ст. 242); забруднення моря (ст. 243); порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244); знищення або по­шкодження лісових масивів (ст. 245); незаконне вирублення лісу (ст. 246); порушення законодавства про захист рослин (ст. 247); незаконне полювання (ст. 248); незаконний рибний, звіриний або інший водно-добувний промисел (ст. 249); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); по­рушення ветеринарних правил (ст. 251); умисне знищення або по­шкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252); проектування чи експлуа­тація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253); безгосподар- ське використання земель (ст. 254).

Крім того, до екологічних злочинів за наявності заподіяння екологічної шкоди можуть бути віднесені також деякі статті, сфор­мульовані в інших розділах КК України: незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265); погроза вчинення ви­крадання або використання радіоактивних матеріалів (ст. 266); порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267); порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпе­ки (ст. 270); порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних це­хах (ст. 273); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292); жорстоке поводження з твари­нами (ст. 299); порушення правил поводження з мікробіологіч­ними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326); застосування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441).

Екологічні злочини потрібно відрізняти від екологічних адміністратив­них проступків.

Ступінь небезпеки цих злочинів є більшою, ніж адміністра­тивних проступків.

Об’єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, охо­рони і використання природних ресурсів, забезпечення екологіч­ної безпеки.

Об’єктивна сторона цих злочинів виражається у злочин­ному діянні (дії чи бездіяльності), що порушує екологічний пра­вопорядок, негативних наслідках такого діяння та причинним зв’язком між ними. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небез­пеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фі­зичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст. 11).

Суб’єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка вчинила відповідний злочин у віці, з якого може наставати кри­мінальна відповідальність. Цей вік для всіх екологічних злочинів настає з 16 років. Суб’єктами екологічних злочинів є громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Суб’єктивна сторона екологічних злочинів характеризуєть­ся психічним ставленням особи до вчиненого діяння, тобто її ви­ною. Остання може бути у формі умислу чи необережності. Уми­сел поділяється на прямий і непрямий. Прямий умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямий — якщо особа усвідомлювала суспільно не­безпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускала їх настання.

Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення

Сутність цієї відповідальності полягає в обов’язку правопо­рушника відшкодувати майнову або моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення норм екологічного законодавства. Голов­ною її функцією є компенсаційно відновлювальна.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 69) передбачено, що шкода, завдана внаслідок порушення екологічного законодавства, підлягає компенсації за­звичай у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресур­сів.

Шкода, завдана навколишньому природному середовищу, природним ресурсам у процесі здійснення господарської діяль­ності або внаслідок забруднення навколишнього природного се­редовища чи нанесення шкоди природним об’єктам, зазвичай на­лежить до категорії позадоговірних зобов’язань.

Екологічна шкода — погіршення якісного стану навколишнього при­родного середовища в цілому і окремих природних ресурсів зокрема.

Основною метою відповідальності за завдану шкоду є забез­печення найбільш повного поновлення (компенсації) цих прав за рахунок винної особи або інших осіб, на яких згідно із законодав­ством накладений обов’язок відшкодування. Умовою виникнен­ня зобов’язань щодо відшкодування завданої шкоди є наявність самої шкоди.

Загальні питання про відшкодування шкоди, завданої еко­логічним правопорушенням, регулюються цивільним правом. Зокрема, ст. 1162 ЦК України встановлює загальні підстави від­повідальності за завдану шкоду. Водночас цивільне право окрес­лює родове поняття ширше. Тобто майнова шкода є майновою втратою: зменшенням вартості пошкодженої речі, зменшенням чи втратою доходу, необхідністю нових витрат тощо. Вона може бути відшкодована в натурі (наприклад, шляхом відновлення по­шкодженого майна) або компенсована в грошовій формі, що за­безпечує найбільш повне задоволення інтересів потерпілої сторо­ни — фізичної чи юридичної особи.

Найчастіше під відшкодуванням екологічної шкоди розумі­ють відшкодування заподіяних збитків (цивільно-правова санк­ція, встановлена законом). Поняття збитків визначає ст. 22 ЦК України, відповідно до якої «збитками є:

• втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошко­дженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зро­бити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних об­ставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)».

Збитки відшкодовують у повному обсязі, якщо договір або за­кон не передбачає відшкодування в меншому або більшому розмі­рах. Розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, потрібних для відновлен­ня пошкодженої речі (ст. 1192).

Щодо екологічних правовідносин під «збитками» розуміють майнові втрати, фінансові витрати, неотримані доходи природо- користувачів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, потрібний для від­новлення здоров’я, якості навколишнього природного середови­ща, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для ви­користання за цільовим призначенням.

Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, за­вдану навколишньому природному середовищу або природним ресурсам, полягає у тому, що мають бути відшкодовані як май­бутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природних ресурсів, так і державні витрати з відновлення якості довкілля.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компен­сації шкоди, завданої забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Таким чином, цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності.

Чинне законодавство передбачає судовий і позасудовий поря­док відшкодування екологічної шкоди. Цей обов’язок може бути виконаний на підставі рішення суду (загальної юрисдикції або господарського).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», громадяни України мають пра­во подати позов на державні органи, підприємства, установи, організації і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди може здійснюватися добровільно, за допомогою страхування ри­зику заподіяння екологічної шкоди, а також в адміністративно­му порядку. В адміністративному порядку таке відшкодування застосовують у разі техногенних аварій або стихійних лих за до­помогою заходів соціально-економічного захисту населення, яке постраждало в результаті настання негативних екологічних на­слідків.

Іноді розмір шкоди обчислюють за допомогою кадастрово­го оцінювання природних ресурсів. Наприклад, розмір шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про природно- заповідний фонд, визначають на основі кадастрового еколого- економічного оцінювання включених до його складу територій та об’єктів, що проводяться відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», і спеціальних такс, які за­тверджує Кабінет Міністрів України.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення

Можливість застосування до винних у вчиненні порушень екологічного законодавства дисциплінарної відповідальності передбачена ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цією ж статтею перераховані підстави такої відповідальності.

Підстави застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення передбачені й актами природно- ресурсного законодавства, а саме ст. 65 Кодексу України про надра, ст. 110 Водного кодексу України, ст. 98 Лісового кодексу України, ст. 40 Закону України «Про рослинний світ», ст. 81 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 42 Закону України «Про відходи», ст. 21 Закону України «Про захист рослин», ст. 21 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» та деякими іншими.

Види дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення регулюються КЗпП. Так, згідно зі ст. 147, до порушників трудової дисципліни, винних у невиконанні своїх трудових обов’язків, може бути застосовано один з двох заходів стягнення: догана або звільнення з роботи.

При цьому для окремих категорій працівників статутами і положеннями про дисципліну можуть передбачатися також інші дисциплінарні стягнення. Ці стягнення можуть бути застосовані до відповідних осіб при вчиненні ними дисциплінарних стягнень у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Так, відповідно до п. 4 Положення про ранги державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р., до державного службовця можуть застосовувати такий, захід дисциплінарного впливу як затри­мання у присвоєнні чергового рангу до одного року.

Дисциплінарну відповідальність за екологічні правопору­шення (згідно з вимогами дисциплінарних статутів чи положень про дисципліну) несуть й інші категорії працівників, такі як працівники спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб (Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р.), працівники гірничих підприємств (Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р.) та ін.

Дисциплінарні стягнення накладає орган (службова особа), якому надано право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду) працівника. Окрім того, на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, по­ложеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладати вищі органи.

Працівники, які обіймають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише за підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення накладає власник або уповнова­жений ним орган безпосередньо за проступок, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення про­ступку.