6. Розкрийте майстерність Івана Карпенка-Карого як драматурга (на прикладі п’єси «Хазяїн»).

Розмірковуючи про внесок Карпенка-Карого в скарбницю української культури, Снмон Петлюра писав, що драматургічна творчість цього письменника «була реальною частиною життя нашого народу, його інтересів, його психології й широкого комплексу вподобань, — живим одбитком живого життя». Карпенко-Карий першим в українській драматургії виступив За межі шаблону — «отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі, драми й дав початки серйозної комедії».

Найбільшою глибиною узагальнень і мистецькою довершеністю з-поміж інших творів драматурга визначається комедія «Хазяїн». Гостру зброю сатири в цій п'єсі Карпенко-Карий спрямовує проти нестримного потягу до збагачення, замислюється над такою вічною проблемою, як людське щастя й багатство. Мотив боротьби за щастя, на думку Сергія Ефремова, є взагалі провідним у творчості драматурга. «У боротьбі за щастя, за отой нерв людських змагань, людина тільки за себе саму й дбає і, не вагаючись, свідомо топче під ноги все, що стоїть їй на шляху до мети, добуваючи собі задоволенням чужою працею, чужим безталанням»,— пише дослідник, покликаючнсь на слова одного з персонажів Карпенка-Карого: «На безталанні одного виростає щастя другого». Комедія «Хазяїн» — це нова ілюстрація вічної людської проблеми.

Головний герой п'єси мільйонер Пузир так і не купив на свої мільйони щастя. Адже його життєві принципи зазнають краху: хижацькі методи господарювання спричиняють бунт робітників; дочка має намір вийти заміж, не рахуючись з волею батька; за участь у злочині його притягають до відповідальності, а невпинна зажерливість призводить до трагічного кінця. Пузир став жертвою своїх мільйонів і у двобої за щастя з долею й людьми зазнав поразки. Проте цей висновок — не програмове гасло, не декларація письменника, він — наслідок багатолітніх спостережень за життям, результат філігранної роботи художника-драматурга у створенні цілої галереї сатиричних образів, картин, ситуацій.

У центрі драматичної дії п'єси «Хазяїн» — грошові пристрасті капіталістичного світу, страждання без жодної іншої мети, страждання для страждання, як зауважував сам автор у листі до сина. Основним об'єктом зображення послужило хазяйське колесо мільйонера Пузиря, яке одних даве, а другі проскакують. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя (Пузир, Золотницький), і їхні підручні, деморалізовані слуги капіталу (Ліхтаренко. Феноген, Маюфес), і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків (Зозуля), і «дешеві робітники», які врешті-решт протестують, пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.' ,

Надзвичайно ретельно автор простежує весь механізм хазяйського колеса, закони, логіку й філософію життя тих, хто його обертає, найяскравіше змальовуючи світ хижаків-власників. У цьому світі, як показує письменник, усе продається, навіть інтереси ближнього; все тримається на розрахунку, на голому грошовому інтересі, на шахрайстві й здирстві. Автор викриває хижацьку сутність мільйонера, ділка плутократа, який йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору. Він обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші!

Проте драматург показує Пузиря не лише в темному світлі. Є в його поведінці, характері й те, що приваблює, чому не можна не симпатизувати. Це насамперед працьовитість, саме та селянська вроджена працьовитість, що (і допомогла Пузиреві на перших порах стати хазяїном з середнім достатком. «Ми тридцять п'ять літ працювали, сильно працювали», — говорить дружина Пузиря. Сам же Пузир себе молодшого так само пам'ятає тільки в роботі: «Я' сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, правію моєю обкипіла кожна копійка...». І Феноген як права рука хазяїна відзначає його особливу, ревну працьовитість: «...Весь місяць був біля отар, жив в курені, на дощі — таких хазяїнів мало світ родить», і не тільки тому визнає Феноген за Пузирем силу, що той вміє нарощувати оберти хазяйського колеса, а й за його неймовірну працездатність, непритлумлену в основі своїй селянську вдачу.

Останнє найвиразніше проступає у сцені., коли Пузир милується вівцями. Він звертається до них, як до дорогих, любих серцю істот: «Вирі, бирюшечки, бирічки». Хворий Пузир турбується не про себе, а про покалічених істот, бо йому шкода худоби. Саме так, найперше шкода худоби, а вже потім втрати реальних грошей. Отже, те не все, що перейняв Пузир від селянського роду, він розгубив і втратив у гонитві за наживою, за голою матеріальною вигодою, бо ж тільки справжній хазяїн так дбайливо, турботливо може ставитися до худоби. А тому ні в цій сцені, ні в самій назві п'єси немає іронії, а є визнання за Пузирем його хазяйської сили, об'єктивної цінності його як фігури, без якої процеси капітанізації українського села неможливі. Цей висновок поглиблюється й такими рисами мільйонера з селян, як поміркованість, тверезість мислення (згарячу не придумаєш, що його робити. Перше всього треба заспокоїться); усвідомлення того, то за справу треба братися тоді, коли на ній розумієшся. Так, на пропозицію стати одним із засновників «саханого заводу» Пузир відповідає: «Яцього діла не знаю, а коли не знаєш броду — не лізь прожогом в воду!» Вінділовий, конкретний, має цілеспрямований розум, але всі якості його натури поставлено на службу лише одному — збагаченню заради збагачення. Власне, через отой деструктивний бізнесьменський азарт Пузир не втримався на позиції господаря життя, бо безглуздо загубив і своє власне. Такий фінал п'єси не виключає, одначе, іншого розвитку подій. Адже той з пузирів і калиток, хто спланує своє життя по-іншому, і дітей в гімназіях вивчить, і сам цивілізується, скине смердючий халат і кожух, поставить собі на службу всіх і вся, навіть облагородить свою грубу й хижу натуру, ставши однією з крупних фігур капіталістичного світу. Приймати чи не приймати такий висновок — справа читача, але думати над ним треба, тим паче, щодо таких роздумів навертає і сам І. Карпенко-Карий.