12. Розкрийте особливості зображення в прозових творах Миколи Хвильового боротьби добра і зла в душі людини та житті суспільства.

З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу, ім'я Миколи Хвильового — одне з найпомітніших. Доля самого письменника та його своєрідної поетичної і прозової спадщини склалася трагічно. Лише сьб,-годні. після довгих років несправедливого замовчування, повертається до читача краще з написаного ним упродовж трохи більш десятиліття активної і над: звичайно плідної праці в літературі. Вже вихід першої прозової збірки «Сині етюди» (1922) приніс Миколі Хвильовому неабияку популярність не лише в колі читачів, а й серед літературних критиків. Під його стильовим впливом на певний час опинилися мало не всі прозаїки-початківЦІ. О. Білецький вважав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Новели письменника здобули схвальні відгуки й зарубіжних поцінувачів.

Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) народився 13 грудня 1893 р. у м. Тростянці Сумської області. Великий вплив на формування його світогляду й творчих зацікавлень справила мати, народна вчителька. Хлопець закінчив початкову школу, потім екстерном склав екзамени за курс гімназії. Брав участь у Першій світовій війні. Згодом юнака захопили буремні революційні події, що струсонули Російську імперію. Хвильовий поєднав свою долю й життя з більшовицькою партією, що мало для нього фатальні наслідки. Одурений більшовицькими доктринами, Хвильовий не підтримав українську національну революцію, а був разом з тими, хто її придушував. 1918 року він організував повстанський загін, що боровся проти гетьманських і петлюрівських військ. Приїхавши навесні 1921 року до Харкова, Хвильовий одразу ж опинився у центрі літературного життя тодішньої столиці України.

Того ж року виходять окремими виданнями його поема «В електричний вік» та збірка віршів «Молодість». А наступного, 1922 p., з'являється етапна для Хвильового і для всієї української прози книжка «Сині етюди». Хвильовий активно співпрацював у численних журналах, альманахах, був членом письменницької організації «Гарт»; одним із фундаторів і керівників ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури). Свій романтичний ідеал митець обстоював активно, домагаючись у численних памфлетах і статтях вільного розвитку української літератури та мистецтва. Ті публіцистичні виступи Хвильового, як і деякі його художні твори, зазнали на межі 20—30-х років нищівної критики офіційних літературознавців, адже романтичний пафос палких прихильників соціалістичних гасел, що був використаний ідеологами більшовизму, аби захопити владу, вже був непотрібний. У етані глибокого розчарування радянською політикою на Україні, яка призвела до жахливого голоду й масових репресій, ошуканий й морально знищений Хвильовий 13 травня 1933 року наклав на себе руки.

У романтико-героїчних новелах Миколи Хвильового, таких як «Содонський Яр». «Легенда», «Кіт у чоботях», відтворено божевільну суспільно духовну атмосферу революційних подій. Перед читачем проходить ціла галерея «активних» борців за нові ідеали — образи здебільшого настільки викривлені й спотворені, що нагадують зображення з полотен сюрреалістів. Такою, приміром, є постать жінки-революціонерки в новелі «Кіт у чоботях». Письменник називає рядову учасницю нашої запашної червінькової революції Гадку Жучок котом у чоботях, викликаючи в пам'яті милий, м'який образ, знайомий і любий кожному з дитинства. Так творові надається своєрідного ліричного орнаментування, покликаного сприяти позитивному сприйняттю революційної дійсності.

Проте короткі уривчасті фрази, якими письменник малює зміну цієї жінки в час війни і миру, зумовлюють сприйняття критичне: «Вона обід варить, вона наша куховарка —і тільки. Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку "Что такое коммунизм" (без автора)... «Гайка Жучок — жінка, яка здатна стріляти, воювати, жити похідним життям поряд із чоловіками, але вона не романтична жінка-воїн у шкірянці і з кольтом при боці, а більше схожа на селянку (наприкінці новели дізнаємось, що в неї була дитина (байстря) і це невеличке байстря — повісив наліхтарі козак). Після війни товариш Жучок вже секретар комячейки. Змінилась товариш Жучок. Коли до неї прийшов її колишній однополчанин, з яким воювали в громадянську, — «вона, звичайно, все пам 'ятає, але спершу зареєструвала мій партквиток, а потім уже говорила». Письменник тонко підмітив бюрократизацію партії вже в перші роки по війні, обмеженість партійців, небажання і нездатність учитися, розвиватися: «Товариш Жучок дочитала— прочитала "Что такое коммунизм" (без автора)... I тільки». В тексті зазвучали ноти сатири: «У неї (тов. Жучок) вже чимала влада, вона може виносити догани і може поставити недісціплінірованность на обсужденіє... поср-едством партійного суда на предмет перевода в кандідати ілі оконча-тельного ісключєнія із наших коммуністічєскіх рядов».

Романтик Хвильовий ніколи не намагався прикрашати сувору дійсність. Люди, обставини, побут у його творах здебільшого побачені зором пильного, об'єктивного, хоча й небезстороннього спостерігача.

, і Серед найвідоміших у доробку Хвильового — оповідання «Я (Романтика)» (1923). Герой-оповідач — чекіст; голова революційного трибуналу. Письменник гостро ставить проблему гуманності й фанатизму, показує трагічну суперечність між людяністю і поверхово витлумаченою відданістю абстрактній ідеї. Це все те ж «прокляте*, «достоєвське» питання про ціну людського життя, про насильство і терпимість, мету і гідні засоби її досягнення, про те, чи може найблагородніша мета виправдати злочинні засоби. В ім'я револю-ційного обов'язку, як він його розуміє, герой-чекіст власноручно розстрілює свою матір — уособлення любові й доброти, навіть не пробуючи визначити міру її провини. Цей злочин остаточно ламає його, призводить до моральної загибелі. Компроміс із совістю, порушення одвічного морального табу.веде до-виродження, до руйнації особистості. З тягарем такої провини людина не може жити. Страшна, холодна жорстокість, яку автор підкреслює в своєму героєві, його глухота до людського горя в ім'я абстрактної ідеї не можуть служити утвердженню щасливого майбутнього.

За влучним словом сучасного дослідника, «жоден з утворів української літератури не розвінчав так соціалістичної революції і громадянської війни, як це зробив комуніст Хвильовий у своїй новелі «Я (Романтика)».

Уже після виходу «Синіх етюдів», десь на середину 20-х років. М. Хвильовий змінює стильову орієнтацію, переходить до сюжетних оповідань, аналізу гострих соціальних конфліктів Значне місце в його творчості посідає сатира. Сарказм Хвильового спрямований проти патологічно розмножуваного радянського бюрократа, проти всіх тих лінивих і своєкорисливих обивателів при посаді, од яких революції тільки чадить. До таких належить персонаж повісті «Іван Іванович» — респектабельний, самовдоволений і цинічний зразковий член такої-то колегії, такого-то тресту. За голосними запевненнями у власній прогресивності і відданості народові ховається потворне мурло міщанина. Герой повісті живе в «престижному» будинку, ревно дбає про безліч «керівних» матеріальних пільг, страшенно невдоволений своєю прислугою (ну звичайно ж, це домашня робітниця, радянська куховарка, член місцевого харчсмаку)... Повість насичена безліччю вбивчих сатиричних подробиць, що розкривають сутність численних активістів з партійними квитками.

Творча спадщина Миколи Хвильового більш як на півстоліття була вилучена'з українського літературного процесу, а ім'я письменника якщо й згадувалось у друці, то неодмінно з лайливими епітетами та вбивчими характеристиками: «ворог народу», «куркульський підспівувач», «ідеолог націоналізму», і навіть... «фашист». Такою невблаганно жорстокою була доля таланту, що дав себе ошукати.