1. Автор документа (назва відомства та організації)

2. Гриф затвердження

3. Дата, номер і місце складання

4. Назва документа

5. Заголовок

6. Підстава (наказ, розпорядження, його номер)

7. Склад комісії (спочатку пишуть голову комісії, а потім її членів). Якщо були присутні свідки, то перелічують і їх

8. Текст

9. Кількість примірників акта і місце їх зберігання

10. Додатки до акта

11. Підписи голови та членів комісії, присутніх.

Уклавши акт, комісія повинна під розписку ознайомити з його змістом осіб, про яких йшлося в акті.

47. Курсова робота, її призначення. Структура та оформлення курсової роботи.

Курсові́ прое́кти (роботи) виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота - це самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується з певного навчального курсу або з окремих його розділів.

Курсова робота має таку структуру: вступ, розділи теоретичної і практичної частини, висновки, додатки та список використаної літератури. На сторінці плану вказуються номери сторінок кожного розділу та параграфу. Обсяг курсової роботи 20-25 сторінок (для природничо-математичних наук) або 30-35 ст., якщо дослідження здійснюється з гуманітарних дисциплін. У вступі потрібно довести актуальність певної проблеми для даної галузі науки і практики, визначити об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Основна частина курсової роботи складається з теоретичної та практичної, де розкривається зміст дослідження. Зокрема, у першій частині (теоретичній) подається аналіз наукової літератури, а також авторські розробки і висновки. Друга (практична) частина містить опис виконаного дослідницького завдання та розробки навчально-методичних матеріалів. Кожен розділ необхідно завершувати лаконічними висновками, що логічно узагальнюють викладене. При цьому потрібно пам’ятати, що дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається в науковому середовищі. На основі висновків до розділів виконується загальний висновок до курсової роботи Список використаної літератури складається студентом як результат перегляду наукових джерел з теми дослідження. Це 20-25 джерел. До бібліографічного списку вноситься тільки та література, що використовувалася в роботі, на яку є посилання в тексті. Перевага повинні надаватися новітнім виданням. При складанні тез, конспектуванні потрібного матеріалу вже на початковому етапі потрібно записувати літературу, це полегшить її систематизацію. Список наукових джерел подається в алфавітному порядку, оформлюється з урахуванням сучасних вимог до бібліографічного опису. Додатки до курсової роботи розміщуються в кінці роботи, проте, до списку використаної літератури. Вони можуть включати: таблиці, схеми, малюнки, зразки планів-конспектів уроків, розробленого дидактичного матеріалу, робіт учнів, анкети, тести тощо.

48. Класифікація документів.

1. За найменуванням (заяви, листи, довідки тощо)

2. За походженням (службові (офіційні) та особисті)

3. За місцем виникнення (внутрішні та зовнішні)

4. За призначенням (організаційні, розпорядчі, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу)

5. За напрямом (вхідні та вихідні)

6. За формою (стандартні (типові) та індивідуальні (нестандартні))

7. За строками виконання (звичайні, безстрокові, термінові, дуже термінові)

8. За ступенем гласності (секретні і несекретні)

9. За стадіями створення (оригінали, копії, витяги)

10. За складність (прості і складні)

11. За строками зберігання (постійні, тривалі (понад 10 років), тимчасові (до 10 років))

12. За технікою виконання (рукописні і відтворені механічним способом)

49. Бакалаврська робота, її призначення. Структура та оформлення бакалаврської роботи.

Бакалаврська (дипломна) робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента.

Основні елементи бакалаврської дипломної роботи:

• титульний лист

• індивідуальне завдання на бакалаврську дипломну роботу

• анотація та ключові слова /українською, російською і англійською мовами

• зміст (план)

• перелік скорочень (за необхідністю);

• вступ (приблизно 5% тексту рукопису або до 3 с.);

• основна частина, яка включає, як правило 3 розділи:

• Розділ 1 – теоретична частина (приблизно 20-28% тексту рукопису або до 20 с.);

• Розділ 2 – аналітична частина (приблизно 25-32% тексту рукопису або до 25 с.);

• Розділ 3 – прикладна частина (приблизно 15-20% тексту рукопису або до 15 с.);

• висновки (приблизно 5% тексту рукопису або до 3 с.);

• список використаної літератури;

50. Реквізити і формуляр документа.

Реквізити — сукупність постійних елементів, з яких складаються документи. Сукупність реквізитів становить формуляр документів. До елементів (реквізитів) документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст.

Реквізити бувають:

• постійні;

• змінні.

Постійні реквізити наносять, коли виготовляють уніфіковану форму чи бланк документа, а змінні - під час його складання.

Кожний із реквізитів має свою довжину, визначену у формулярі-зразку. Довжина реквізиту - це кількість графічних знаків та пробілів, потрібна для запису реквізиту на документі.

51. Ділове листування. Класифікація службових листів.

Ділове листування - це важлива складова всього процесу письмовій ділової комунікації компанії, і тому цього питання слід приділяти велику увагу. У поняття ділове листування входить не просто грамотне складання листа, але і питання про соблюдениии етики та культури написання, використання відпрацьованих структурних схем документа, застосування встановлених правил ведення ділової переписки, стилю і оформлення документа.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяють на дві групи:

1. листи, що потребують відповіді. До них належать:

листи-прохання;

листи-звернення;

листи-пропозиції;

листи-запити;

листи-вимоги.

2. листи, що не потребують відповіді. Сюди належать:

листи-попередження;

листи-нагадування;

листи-підтвердження;

листи-відмови;

супровідні листи;

гарантійні листи;

листи-повідомлення (інформаційні листи);

листи-розпорядження.

52. Усне ділове спілкування, його специфіка. Невербальні засоби комунікації.

Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В. Сухомлинський писав, що "мовна культура - це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу"

Невербальні засоби комунікації

1. Рухи частин тіла (“мова тіла”)

Жести, міміка, вираз обличчя, посмішки, доторкання, пози

2. Мова

Інтонації голосу, його діапазон, прискорення або сповільнення мовлення

3. Простір

Просторові форми організації спілкування: наближеність до співробітника, розстановка меблів, розміри і місцезнаходження офісу фірми тощо

4. Час

Завчасний прихід, точний початок комунікації, запізнення

5. Рух очей

Погляди, частота поглядів, їх тривалість, зміна статики та динаміки, уникнення погляду

53. Особливості вживання синонімів та паронімів у книжному мовленні.

Синоніми – це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень.

Володіти синонімічним багатством мови значить уміти:

- уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

- уникнути повторення того самого слова;

- знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

- відшукати найвлучніше слово;

- якнайточніше висловити свою думку.

Пароніми – слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням.

На відміну від синонімів, які можуть заміняти одне одного, для паронімів така взаємозаміна неможлива. Щоб збагатити активний запас слів та правильно використовувати синоніми та пароніми, необхідно звертатися до відповідних словників.

54. Трудовий договір та контракт, їх реквізити та особливості оформлення.

Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Контракт – особлива форма трудового договору, що засвідчує певну домовленість між підприємством і працівником про умови спільної трудової діяльності.

Реквізити: