8. Конкубінат

конкубінат — це не короткочасна, а тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка. Вона відкрита, а не прихована. Конкубінат характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу. З точки зору юридичного права, конкубінатом є і спільність жінки та чоловіка, які обвінчані, за відсутності державної реєстрації шлюбу.

З прийняттям Сімейного кодексу України, фактичні шлюбні відносини стали дуже поширені, оскільки основна перешкода для їх існування (спільно нажите майно), відповідно до ст. 74 СК України, віднесена до спільної сумісної власності, і відносини щодо цього майна регулюються так само, як і між особами, що перебувають у шлюбі.Однак поширення на майно осіб, які перебувають у фактичних відносинах, правового режиму подружжя, ще не означає, що ці відносини матимуть переваги над відносинами осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.Відповідно до ст. 75 СК України встановлено також обов’язок лише щодо подружжя матеріально підтримувати один одного. Навіть розірвання шлюбу не припиняє цього обов’язку, який виник під час шлюбу, і відповідно до ст. 76 СК України, особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу та потребує матеріальної допомоги і колишній чоловік може її надати.

Окрім того, відповідно до ст. 34 ЦК України, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу і зберігає її навіть у разі його розірвання. Зрозуміло, що повністю дієздатна особа може набагато легше захистити свої майнові права.

Крім того, Сімейний кодекс України передбачає урегулювання спірних питань між подружжям договорами: шлюбний договір (ст. 92), договір між матір’ю і батьком дитини при розірванні шлюбу (ст. 109), договір про припинення аліментних зобов’язань (ст. 89).

Можливість укладення договору між особами, що перебувають у фактичному шлюбі, передбачено ст. 74 СК України, де жінці та чоловіку, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

9. Інститут сепарації.

Ідея сепарації (від лат. «separatio» — відокремлення, розлучення, розділення) у сімейному праві виникла при розробці проекту Кодексу.

За національним законодавством інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер, оскільки рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження суперечить істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, а підставою для встановлення режиму окремого проживання є, згідно зі ст. 119 СК України, неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Наприклад, перебування одного із подружжя у тривалому відрядженні, на заробітках, його навчання в іншому населеному пункті не може слугувати обґрунтуванням вимоги про застосування судом цього інституту. ст. 119 СК України зазначено, що у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Таким чином, дописувачеві необхідно подати спільну з дружиною заяву (а у разі її відмови — позов до суду) про встановлення режиму окремого проживання. при окремому проживанні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 120 СК України, припиняється режим спільної сумісної власності подружжя — майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком при окремому проживанні, не буде вважатися набутим у шлюбі, тобто буде роздільним. Отже, якщо сподівання на покращення стосунків виявляться марними, то при подальшому розлученні усе майно, набуте чоловіком і дружиною під час окремого проживання, не підлягатиме розподілу, оскільки вважатиметься їх особистою приватною власністю.

Зміни в особистих стосунках подружжя, передбачені п. 2 та п. З ч. 2 ст. 120 СК України, полягають у тому, що дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення режиму окремого проживання, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. Щодо інших особистих прав та обов’язків подружжя у період окремого проживання, то вони, згідно з ч. 1 ст. 120 СК України, залишаються незмінними.

Встановлення режиму окремого проживання не означає, що один із подружжя має виїхати з помешкання, у якому вони спільно проживали, або має відбутися його поділ. Режим окремого проживання може бути встановлено щодо подружжя, яке займає однокімнатну квартиру, і за умови, що ніхто з них не має наміру виселитися з неї.

Режим окремого проживання не є перешкодою для виникнення у одного із подружжя права на утримання. Але та обставина, що подружжя у шлюбних відносинах перебувало нетривалий час, зокрема у зв’язку із сепарацією, може, відповідно до ч. 1 ст. 83 СК України, бути підставою для позбавлення одного з них права на утримання.