9. Екологічна валентність

Екологічна валентність – це здатність живих організмів пристосовуватись до змін умов навколишнього природного середовища.

За ековалентністю живі організми поділяються на стенобіонти(мало пристосовні) та еврибіонти(велике пристосування). За температурою: стенотермні та евро терні. За освітленістю: стенофоти та еврофоти. За зміною солоності: стеногалінні та еврогалінні.

10. Визначення популяцій та їх основні параметри

Популяція - це не випадкове і тимчасове, а тривале у часі і просторі угруповання особин одного виду, пов'язаних більш тісними родинними зв'язками і більш схожими між собою, ніж з представниками інших подібних угруповань. Отже, популяція - це сукупність особин певного виду, які здатні до вільного схрещування, населяють певний простір протягом багатьох поколінь і відокремлені від інших подібних угруповань.

Найбільш істотними ознаками популяцій є:

-динаміка чисельності осіб,

-співвідношення статей,

-віковий склад,

-територіальна структура, площа або об’єм (популяції мешканців водойм),

щільність заселення (щільність популяцій визначається середньою кількістю осіб на одиницю площі або об’єму),

-народжуваність (кількість осіб популяції, які народилися за певний період часу),

-смертність (кількість осіб популяції, яка гине за той же самий час),

-приріст популяції (різниця між народжуваністю і смертністю),

Кожна популяція має певний властивий лише їй темп і ритм обміну речовин в екосистемі. В свою чергу, популяція може складатися:

з дрібніших угруповань,

мікропопуляцій,

колоній,

зграй тощо.

Але такі угруповання нестійкі в часі і періодично включаються у загальний популяційний ритм. Отже, кожен вид має структуру, яка властива тільки йому. Вивчення популяційної структури виду має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення при здійсненні заходів з раціонального природокористування. Важливо знати загально - біологічні властивості виду, а також як впливає зовнішнє середовище на його формування.

Для стабілізації популяцій достатньо, щоб до періоду розмноження доживало стільки потомків, скільки було батьків. Якщо відсоток виживання вищий за відсоток рівноваги, популяція зростає, якщо нижчий - зменшується. Це необхідно враховувати як при боротьбі з шкідниками, так і при охороні зникаючих видів.

Чисельність будь-якої популяції коливається під впливом дії біотичних і абіотичних факторів. Один і той самий фактор може відігравати, залежно від стану популяції, як позитивну, так і негативну роль.

11. Просторова та внутрішньо популяційна структури популяцій. Їх динаміка.

Просторова структура популяції означає просторове розташування організму.

Типи просторового розміщення

Розрізняють три основні типи просторового розміщення, які мають різну біологічну суть:

випадкове – різні фактори однаково впливають на особини, а популяція знаходиться в оптимальних умовах;

регулярне – результат елімінації особин при гомогених умовах;

групове – найпоширеніше, пов`язане з особливостями дисемінації (висипання важкого насіння, поширення плодів і насіння), вегетативним розмноженням, скупченням в найпридатніших і найвдаліших місцях.

Для виявлення типу розміщення найбільш доступним і ефективним є картування особин на облікових площинах.

Розміщення рослин у просторі через їхню нерухомість має великий біологічний зміст.

При вивчення популяцій зазвичай використовують дві групи кількісних

показників: статичні – що характеризують стан популяції у певний момент

часу t і динамічні, що характеризують процеси, які відбуваються в

популяції за певний проміжок часу (t.

До статичних показників належать: загальна чисельність і щільність

популяції, а також різноманітні характеристики популяційної структури

(вікової, розмірної, статевої тощо).

Визначити загальну чисельність природних популяцій досить складно. Можна

відносно точно порахувати дерева, кущі тощо на певній території, але

визначити точно загальну кількість тварин практично неможливо.

Для оцінки загальної чисельності популяцій рухливих тварин зручним

виявляється метод мічення. Суть його полягає у тому, що відловлюють

певну кількість тварин, і після мічення їх випускають на волю. Через

певний час проводять повторні відлови, і по частці, яку складають серед

пійманих істот мічені розраховують загальну чисельність популяції.

але в переважній більшості випадків визначають не загальну чисельність,

а щільність популяції. Це відомі методи трансект при вивченні рослин,

метод облову певних ділянок, сюди ж належать і маршрутні методи обліку

чисельності (птахів, рептилій, амфібій тощо).

З усіх типів просторового розподілу можна виділити три основні:

випадкове, регулярне і плямисте.

На практиці розрізняти певний тип розподілу допомагає використання

різних статистичних методів. Найпростіший з них полягає в оцінці

дисперсії щільності і порівняння її із середнім значенням. В результаті

можливі три варіанти:

(2 = mЇ – випадковий;

( 2 ( mЇ – плямистий;

(2 ( Їm – регулярний.

Існує багато способів математичного визначення того чи іншого типу

розподілу в залежності від конкретних ситуацій.

Якщо взяти одну парамецію (один з видів інфузорій) і дати їй можливість розмножуватися в колбі з теплою рідиною, де є достатньо їжі, то через 6 годин вона поділиться навпіл. Ще через 6 годин у колбі буде вже чотири інфузорії. Неважко підрахувати, що через три доби за незмінності темпу поділу і відсутності в колбі споживачів інфузорій їх у цьому штучному раю буде вже 4096. Математично кількість парамецій N у певний момент t з часу поміщення їх у колбу можна обчислити за формулою

N(t)=2t/T,

де Т — інтервал 6 год, t»T.