3.Відношення Макіавеллі до релігії.

Н. Макіавеллі, як конструктор концепції політики

вважав, що необхідно відділити політику від законів Божих та гуманної християнської моралі.

Саме цьому мислитель розглядає релігію лише в контексті корисності політиці. В трактаті «Государ», Макіавеллі писав про так звані «церковні держави». Їх дуже важко завоювати, адже держави ці базуються на релігійній платформі. Релігійний фундамент та його девіз: «Всяка влада від Бога» роблять монархів цих держав дуже популярними серед свого народу, навіть якщо вони погано і несумлінно правлять. На владу такого правителя ніхто не спокуситься, адже вона священна . Щоб заволодіти такими державами необхідно мати велику хоробрість, чи робити це за допомогою милості долі. Макіавеллі, будучи фаталістом, вважав фатум, чи милість долі, дуже важливими факторами приходу до влади та утримання її в своїх руках. Він аналізував причини, завдяки яким церква досягнула такої величі в політиці,що зазіхає на верховенство у світському житті держави, як це сталося в п`ятнадцятому столітті. Насамперед, барони конкуруючих партій – Колона та Орсіні, котрі вміло використовували одне одного в боротьбі з Папою Римським. Папи не затримувалися на престолі католицької церкви й рано помирали. Так продовжувалося до обрання Папою Римським Олександра VI, батька Чезаре Борджиа. Він уміло продемонстрував, чого може досягнути володар Церкви підкупами та силою, шантажем й обманом. Користуючись золотом Ватикану, новий Папа знищив клани Орсіні і Колона. А також,за допомогою свого сина Черазе, об`єднав усю Умбрію, Емілію та Романію. І тільки передчасна смерть зломила його плани на розповсюдження влади Церкви. Ось це – гарна демонстрація того, як політика розширює інтереси церкви (релігії), саме Олександр VI Борджиа зробив католицьку церкву могутньою, хоч у історії його понтифікат отримав назву «нещастя для церкви». Отже, політика покликана допомагати Церкві та навпаки. Саме такою бачив Церкву Макіавеллі.

Розділ 4. Засоби досягнення цілей у політиці.

Аналізуючи твори Н.Макіавеллі, можна сказати, що основною проблемою в них є проблема використання засобів у політиці. До написання свого «Государя» він підійшов як прекрасний історик і знавець політичних особливостей. Якими би аморальними не були політичні ідеали флорентійця, вони не втратили актуальності й в наш час. На думку мислителя не можна поділяти засоби на погані, чи добрі. Кожен засіб можна виправдати, якщо він приводить до необхідної цілі. Важливим засобом досягнення політичних цілей, мабуть, найбільш прямолінійними, є війни. Завоювання є основним засобом досягнення своїх інтересів. Макіавеллі, як автор військово-теоретичних праць багато написав про війни. На його думку, військо повинно бути своїм, і ні в якому разі, не найманим чи союзницьким. Наймані й союзницькі війська завжди несуть загрозу, адже правитель, який покликав їх та користується ними завжди залежить від них. Такі війська люблять гроші, але коли справа доходить до війни, погано відпрацьовують їх. Розглядаючи причини роздробленості Італії, Макіавеллі вбачав у них саме те, що вона занадто часто використовувала чужу армію. Саме тому, краще використовувати своє військо, перемога якого буде здобутою своєю, а не чужою зброєю. Сильно завдячуючи завоюванням, Макіавеллі відносив військову справу до головних чеснот правителя. Мистецтво війни дозволяє не тільки утримувати свою владу правителю по народженню, але і подарувати її тому, хто народився простою людиною. Коли ж правитель починає думати про свої втіхи ї забаганки, забуваючи про справи військові, це призводить до втрати влади, яка в нього є. Приводячи історичні приклади, Макіавеллі пише про Франческо Сфорца, який став міланським герцогом за допомогою меча та війська й не втратив влади до самої смерті. Якщо ж ми подивимося на тих італійських правителів, які втратили свою владу, такі як герцог Неаполітанський, то побачимо, що спричинило це саме погане військо. Той володар, який не має війська, не захищений від амбіційної аристократії. Домовившись з аристократією, такий володар, не маючий війська, ризикує впасти в немилість свого народу. Як приклад Макіавеллі згадує про Філіпа V, який мав гарне військо й підтримку свого народу і знаті. Це давало йому можливість довго протистояти Титу Квінцію з усією його могутністю Риму та його армією. Макіавеллі в «Государі» пише про те, що кожному новому правителю треба читати історичні твори різних полководців-попередників. Це необхідно для отримання військового досвіду, а також для унеможливлення повторення їх помилок. Тому Олександр Македонський брав за приклад Ахілла, а Юлій Цезар захоплювався Олександром Македонським. Отож, ми ознайомилися з основним засобом, точніше сказати, з наймаштабнішим засобом у політиці – війною. Тепер розглянемо інші засоби, які будуть цілесобразні у різних умовах та для різних форм правління.